Ухвала суду № 43382457, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/800/31660/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Лошака В.О.,відповідача:Кузьменко О.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014

у справі № 803/615/13-а (876/7218/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинський

нафтовий дім"

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської

області Державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинський нафтовий дім" (надалі - ТОВ "Волинський нафтовий дім") задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі - Луцька ОДПІ) від 05.12.2012 № 0002472201, № 0002482201, № 0002492201.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ "Волинський нафтовий дім" у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що операції з купівлі-продажу цінних паперів фактично відбулись, спричинили зміни в структурі активів позивача, а тому судами першої та апеляційної скарги правомірно скасовано оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Луцької ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Волинський нафтовий дім» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.135.5. 4 п. 135.5 ст.135, п. 137.10 ст.137, пп. 14.1.36, п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого ним занижено податок на прибуток на загальну суму 48843251,00 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 330225,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 175283,00 грн.; ч.1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 6193/22-1/37128552 від 16.11.2012 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012: № 0002472201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 48843251,00 грн., за штрафними санкціями - 155864,00 грн.; № 0002492201, яким товариству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 495338,00 грн., в тому числі 330225,00 грн. за основним платежем, 165113,00 грн. за штрафними санкціями; № 0002482201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2012 року в розмірі 187813,00 грн.

Позивачем вищезазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені в адміністративному порядку. За результатами оскарження, скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ТОВ ,,Волинський нафтовий дім" через повіреного - ТОВ ІК ,,Бізнес-Інвест", на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № 514-Б від 29.08.2011 придбало у ТОВ ,,Дікстон" цінні папери на суму 150110000,00 грн. Також, згідно договору купівлі-продажу № 860-Б від 30.08.2011 ТОВ ,,Волинський нафтовий дім" через повіреного - ТОВ ,,ФК Гамбіт", придбало у ТОВ ,,Альматея Ойл" цінні папери на суму 57660000,00 грн. Розрахунки за придбані цінні папери та отримані послуги по брокерському обслуговуванню проведені товариством з поточного рахунку в загальній сумі 207821500,00 грн. Вказані кошти надійшли на рахунок товариства з позичкового рахунку в КБ „Приватбанк" як отриманий кредит згідно договору від 02.08.2010.

В подальшому, придбані на підставі вищезгаданих договорів цінні папери продані позивачем ТОВ ,,Ойл-Прайм" на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № 927-Б від 02.12.2011, загальна сума якого склала 209963500,00 грн. На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надано: акт виконаних робіт від 21.09.2011 до договору купівлі-продажу цінних паперів від № 514-Б від 29.08.2011, акт виконаних робіт від 29.09.2011 до договору купівлі-продажу цінних паперів № 860-Б від 30.08.2011, акт виконаних робіт від 28.12.2011 до договору купівлі-продажу цінних паперів № 927-Б від 02.12.2011.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що договори купівлі-продажу цінних паперів укладені з метою, що заздалегідь суперечить інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. У свою чергу, позивачем належним чином підтверджено реальне виконання господарських зобов'язань за такими договорами. На спростування тверджень відповідача про збитковість діяльності ТОВ «Волинський нафтовий дім», позивач подав платіжні доручення про сплату податку на прибуток у другому півріччі 2011 року та першому півріччі 2012 року: № 1520 від 16.08.2011, № 1894 від 30.09.2011, № 2124 від 10.11.2011, № 147 від 09.02.2012, № 689 від 12.05.2012.

Нараховуючи товариству податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 330225,00 грн. та зменшуючи суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 187813,00 грн., відповідач виходив з того, що позивач допустив заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість в результаті реалізації пально-мастильних матеріалів нижче собівартості, оскільки позивач до собівартості реалізованих товарів відносив лише вартість паливно-мастильних матеріалів і витрати на транспортування та не включав витрати на оплату праці операторам та технічним працівникам автозаправочних станцій, внески на соціальні заходи, транспортні витрати, послуги оренди АЗС, витрати на електроенергію тощо.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій позивач не є виробником паливно-мастильних матеріалів, а лише придбаває та реалізовує їх у незмінному вигляді, а тому собівартість товарів має формуватись на підставі пункту 138.6 статті 138 ПК України, відповідно до якої, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 у справі № 803/615/13-а (876/7218/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна