Ухвала суду № 43382107, 19.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/21242/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства доходів у Львівській області, Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства доходів у Львівській області, Державної податкової служби у Львівській області (залученої до участі у справі протокольної ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2013р.), в якому (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.10.2013р.) просив визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з проведення реорганізації ДПС у Львівській області №161-0 від 04.07.2013р. «Про звільнення», яким ОСОБА_4 було звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок ГУ Міністерства доходів і зборів у Львівській області; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2013р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач (Головне управління Міністерства доходів у Львівській області) в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013р. №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міндоходів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби України.

Наказом ДПС України №11 від 26.04.2013р. «Про реорганізацію ДПС в окремих областях, мм.Києві та Севастополі, Центрального офісу» розпочато реорганізацію державних податкових служб в окремих областях, мм.Києві та Севастополі, Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговуванням великих платників податків ДПС.

26.04.2013р. наказами Міністерства доходів і зборів України №80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» та №81 «Про затвердження тимчасових типових структур територіальних органів Міндоходів» затверджено чисельність працівників головних управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, мм.Києві та Севастополі та Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, а також типову структуру головних управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

07.05.2013р. головного державного податкового ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПС у Львівській області ОСОБА_4 на підставі постанови КМ України від 20.03.2013р. №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», наказу ДПС України від 26.04.2013р. №11 «Про реорганізацію ДПС в окремих областях, мм. Києві та Севастополі, Центрального офісу», наказів Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013р. №80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів», від 26.04.2013 р. №81 «Про затвердження тимчасових типових структур територіальних органів Міндоходів» та у зв'язку із реорганізацією і скороченням штатної чисельності попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 08.07.2013р. згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Наказом ДПС у Львівській області №161-о від 04.07.2013р. позивача з 08.07.2013р. звільнено з посади головного державного податкового ревізора - інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПС у Львівській області у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Вважаючи, що вказаним наказом порушено його права, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті визначено в Законі України "Про державну службу" від 16.12.1993р. №3723-XII й за змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба може бути припинена, в тому числі, за загальними підставами, передбаченими КЗпП України.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

На підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Судами встановлено, що відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника про наступне вивільнення за два місяці, оскільки позивач був повідомлений про наступне вивільнення 07.05.2013р.

При цьому, як встановили суди, відповідач передумовою для звільнення позивача визначив зміни в організації виробництва і праці, що відбулись в Державній податковій службі у Львівській області та полягали в реорганізації останньої.

Відповідно ж до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Отже, підставами для звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації або зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, скорочення чисельності та скорочення штату не тотожні поняття, адже скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо; при цьому, одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.

Як встановлено судами та вже зазначалось в цій ухвалі, наказом ДПС у Львівській області №161-о від 04.07.2013р. позивача звільнено з займаної ним посади у зв'язку із скороченням штату.

Проте, судові рішення не містять мотивів, за яких би суди дійшли висновку, що внаслідок такого скорочення зменшилась й кількість працівників.

Фактично ж суди при розгляді даної справи звели свою позицію до тієї обставини, що в результаті введення тимчасового штатного розпису на 2013 рік, затвердженого 07.05.2013р. заступником Міністра-керівником апарату Міністерства доходів і зборів України, чисельність працівників відділу спеціальних перевірок, в якому на посаді головного державного ревізора-інспектора працював позивач, зменшилась з 7 до 5 штатних одиниць, однак, при цьому, також не надали оцінки тому, що кількість головних державних ревізорів-інспекторів в новоствореному відділі залишилась незмінною (4 штатних одиниці).

В контексті наведеного, слід також вказати, що відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 цього ж Кодексу, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

При цьому, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівнику всі вакантні посади, що є у штатному розписі, на тому ж підприємстві, в установі, організації, на зайняття яких може претендувати даний працівник.

Однак, суди, встановивши при розгляді даної справи, що позивачу пропонувалась посада головного державного інспектора відділу інформаційно-аналітичних систем управління ІТ та обліку платників ГУ Міндоходів у Львівській області на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від якої позивач відмовився, питання пропонування йому всіх можливих наявних в установі вакантних посад, на які останній може претендувати, також не досліджували.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, дослідження судами питання переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч.1 ст.42 КЗпП України) відбулося без з'ясування та порівняльного аналізу показників, що є складовими при визначенні кваліфікації та продуктивності праці щодо конкретних посадових осіб, що залишені на роботі, й було зведено до вказівки про те, що «у всіх працівників відділу вищі освіти та висока продуктивність праці».

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судового рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Рецебуринський Ю.Й.