Рішення № 43380996, 23.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2015Справа №910/2816/15-гСуддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс»доПриватного акціонерного товариства «Мост-Інвест»простягнення 458131 грн. 10 коп.Представники сторін:

від позивача: Магур Н.І. - представник за довіреністю № 01/09-д від 01.09.2014;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.02.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» про стягнення 458131 грн. 10 коп., з яких 311173 грн. 00 коп. основного боргу, 25502 грн. 90 коп. пені, 33684 грн. 80 коп. штрафу, 27627 грн. 34 коп. 3% річних та 60143 грн. 06 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору про переведення боргу від 01.11.2011 (за Договором № 05-н від 04.02.2011) не в повному обсязі виконав свій обов'язок зі сплати боргу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 311173 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 25502 грн. 90 коп. за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, штраф у розмірі 10% від простроченої суми, що становить 33684 грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 27627 грн. 34 коп. за період з 01.01.2012 по 17.11.2014 та інфляційні втрати у розмірі 60143 грн. 06 коп. за період з січня 2012 року по жовтень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 порушено провадження у справі № 910/2816/15-г та справу призначено до розгляду на 02.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.03.2015.

06.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на необґрунтованість розміру позовних вимог, заявлених позивачем до стягнення, та заявив про застосування позовної давності, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

У судовому засіданні 16.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 23.03.2015.

19.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для проведення звірки взаємних розрахунків між сторонами.

Розглянувши у судовому засіданні 23.03.2015 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки суд вже неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права та подати докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

У судовому засіданні 23.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.03.2015 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви від 16.03.2015.

У судовому засіданні 23.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільгосппідприємство «Нова Україна» (покупець) укладено Договір № 05-н, відповідно до умов якого продавець зобов'язується у строки, визначені договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору № 05-н, кількість, асортимент та ціни товару наведені у специфікаціях (Додатках до цього Договору), що є невід'ємною частиною даного договору; загальна вартість товару визначається у специфікаціях (Додатках до цього Договору), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до Додатку № 1 від 04.02.2011 (специфікація), товаром є насіння кукурудзи та соняшнику, загальною вартістю 310448 грн. 00 коп.

Відповідно до Додатку № 2 від 14.05.2011 (специфікація), товаром є насіння кукурудзи, загальною вартістю 26400 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 05-н, продавець зобов'язаний в строк до 01.04.2011 передати покупцеві товар, а також документи, що підтверджують його походження та якісні характеристики.

Покупець зобов'язаний прийняти товар від продавця і здійснити за нього оплату в строк й порядку, передбачені цим договором (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору № 05-н, поставка товару по даному договору здійснюється партіями на склад покупця. Витрати, пов'язані з доставкою товару, несе продавець.

Відповідно до п. 4.2 Договору № 05-н, датою поставки вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача (дата оформлення товарної накладної).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст Договору № 05-н від 04.02.2011, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 05-н від 04.02.2011, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сільгосппідприємство «Нова Україна» узгоджений товар на загальну суму 336848 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № Х-00000017 від 31.03.2011 на суму 112048 грн. 00 коп., № Х-000034 від 15.04.2011 на суму 172000 грн. 00 коп., № Х-00000069 від 05.05.2011 на суму 26400 грн. 00 коп. та № Х-00000076 від 17.05.2011 на суму 26400 грн. 00 коп., а також відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей (належним чином засвідчені копії видаткових накладних та довіреностей знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.1 Договору № 05-н, оплата товарів покупцем здійснюється за ціною, зазначеною в специфікаціях (Додатках до цього Договору) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця в строк до 01.11.2011.

Судом встановлено, що у встановлений Договором № 05-н від 04.02.2011 строк Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільгосппідприємство «Нова Україна» оплату за поставлений позивачем товар не здійснило, що також підтверджується складеним сторонами актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2011 по 30.11.2011.

01.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільгосппідприємство «Нова Україна» (первісний боржник), Закритим акціонерним товариством «Мост-Інвест», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Мост-Інвест», (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (кредитор) укладено Договір про переведення боргу б/н, відповідно до умов якого первісний боржник переводить борг за Договором № 05-н від 04.02.2011, укладений між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе зобов'язання за основним договором.

Пунктом 1.2 Договору про переведення боргу сторони погодили, що відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України кредитор надає згоду первісному боржнику на заміну його іншою особою новим боржником (переведення боргу) за Договором № 05-н від 04.02.2011.

Згідно з п. 2.1 Договору про переведення боргу, новий боржник зобов'язується сплатити кредиторові суму боргу до 31.12.2011.

Відповідно до п. 2.3 Договору про переведення боргу, з моменту виконання умов даного Договору у нового боржника виникає право вимоги до первісного боржника в сумі 336848 грн. 00 коп.

Згідно з п. 2.4 Договору про переведення боргу, первісний боржник повинен сплатити новому боржнику борг в сумі 336848 грн. 00 коп. відповідно до п. 2.3 даного договору.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору про переведення боргу, новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника перед кредитором на умовах основного договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору про переведення боргу, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором, основним договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1.2 Договору про переведення боргу сторони погодили, що кредитор надає згоду первісному боржнику на заміну його іншою особою новим боржником (переведення боргу) за Договором № 05-н від 04.02.2011.

Відповідно до статті 521 Цивільного кодексу України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У позовній заяві позивач пояснив, що відповідач (новий кредитор) частково виконав свій обов'язок за Договором про переведення боргу від 01.11.2011, сплативши 21.12.2012 25675 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 311173 грн. 00 коп.

У письмових пояснення, поданих до суду 12.03.2015, позивач зазначив, що 01.11.2011 ним було укладено два договори про переведення боргу: Договір про переведення боргу б/н, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» (первісний боржник), Закритим акціонерним товариством «Мост-Інвест», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Мост-Інвест», (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (кредитор), за яким первісний боржник перевів борг за Договором № 04-н від 04.02.2011 у сумі 605792 грн. 00 коп. та Договір про переведення боргу б/н, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільгосппідприємство «Нова Україна» (первісний боржник), Закритим акціонерним товариством «Мост-Інвест», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Мост-Інвест», (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (кредитор), за яким первісний боржник перевів борг за Договором № 05-н від 04.02.2011 у сумі 336848 грн. 00 коп.

На підтвердження вищевикладених обставин, позивач надав суду належним чином засвідчені копії Договору про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 04-н від 04.02.2011 у сумі 605792 грн. 00 коп., видаткових накладних та довіреностей на отримання матеріальних цінностей, які свідчать про поставку позивачем товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» на загальну суму 605792 грн. 00 коп.

Позивач пояснив, що відповідач за період з 28.12.2011 по 24.12.2012 сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 631467 грн. 00 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок.

Зважаючи на відсутність чіткого призначення платежу (без ідентифікації конкретного Договору про переведення боргу), позивач здійснював зарахування оплат відповідача в порядку черговості, спочатку в погашення заборгованості за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 04-н від 04.02.2011, а потім в погашення заборгованості за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н від 04.02.2011.

З огляду на те, що відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 631467 грн. 00 коп., внаслідок чого була погашена заборгованість за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 04-н від 04.02.2011 у розмірі 605792 грн. 00 коп., то різницю сплачених відповідачем коштів, що становить 25675 грн. 00 коп., позивач зарахував в погашення заборгованості за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н від 04.02.2011 у розмірі 336848 грн. 00 коп., у зв'язку з чим заборгованість відповідача за вказаним договором зменшилась та становить 311173 грн. 00 коп. (336848 грн. 00 коп. - 25675 грн. 00 коп.).

Порядок зарахування здійснених відповідачем оплат наведений у бухгалтерській довідці вих. № 23 від 27.02.2015, яка знаходиться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що 04.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (продавець) укладено Договір № 04-н, відповідно до умов якого продавець зобов'язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» товар на загальну суму 605792 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № Х-00000018 від 31.03.2011 на суму 147392 грн. 00 коп., № Х-00000035 від 15.04.2011 на суму 200000 грн. 00 коп., № Х-00000068 від 05.05.2011 на суму 220800 грн. 00 коп. та № Х-00000078 від 16.05.2011 на суму 37600 грн. 00 коп. та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

01.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Дружба» (первісний боржник), Закритим акціонерним товариством «Мост-Інвест», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Мост-Інвест», (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (кредитор), укладено Договір про переведення боргу за Договором № 04-н від 04.02.2011 у сумі 605792 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, новий боржник зобов'язується сплатити кредиторові суму боргу до 31.12.2011.

Судом встановлено, що за Договором про переведення боргу за Договором № 04-н від 04.02.2011 та Договором про переведення боргу за Договором № 05-н від 04.02.2011 відповідач повинен був сплатити заборгованість до 31.12.2011.

Судом встановлено, що відповідач за період з 28.12.2011 по 24.12.2012 сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 631467 грн. 00 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок.

При цьому, у призначенні платежу відсутнє посилання на конкретний Договір про переведення боргу.

Суд зазначає, що між сторонами відсутні будь-які письмові домовленості з приводу порядку зарахування коштів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що термін виконання зобов'язання відповідача за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 04-н та Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н є однаковим, та відповідач не скористався свої правом під час проведення оплат та не зазначив чітке призначення платежу, з урахуванням того, що відповідачем не доведено недобросовісності поведінки позивача та законом не встановлено заборон щодо відповідних дій позивача, суд приймає до уваги пояснення позивача щодо порядку проведення ним зарахування коштів а саме: в порядку черговості, спочатку в погашення заборгованості за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 04-н від 04.02.2011, а потім в погашення заборгованості за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н від 04.02.2011.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на виконання умов Договору про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н від 04.02.2011 відповідач сплатив 21.12.2012 грошові кошти у розмірі 25675 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н у розмірі 311173 грн. 00 коп.

У відзиві на позовну заяву, поданому до відділу діловодства Господарського суду міста Києва 06.03.2015, відповідач просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з п. 2.1 Договору про переведення боргу від 01.11.2011 (за Договором № 05-н від 04.02.2011), новий боржник зобов'язується сплатити кредиторові суму боргу до 31.12.2011.

Зважаючи на визначений строк виконання зобов'язання - до 31.12.2011, суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності за спірним договором почався з 31.12.2011.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З огляду на те, що 21.12.2012 відповідачем були сплачені грошові кошти у розмірі 144000 грн. 00 коп. (відповідно до банківської виписки за 21.10.2012), частина з яких, а саме 25675 грн. 00 коп., була зарахована позивачем в погашення боргу за спірним договором, суд дійшов висновку про переривання позовної давності шляхом вчинення відповідачем часткової оплати за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 (за Договором № 05-н від 04.02.2011), тобто шляхом вчинення відповідачем дії, яка свідчить про визнання ним свого боргу.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем свого цивільного права або інтересу за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 (за Договором № 05-н від 04.02.2011), розпочався заново з 22.12.2012 та спливає 22.12.2015.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, в якому була надіслана позовна заява, - 06.02.2015, з огляду на що заява відповідача про застосування позовної давності в частині стягнення суми основного боргу не підлягає задоволенню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 за Договором № 05-н у розмірі 311173 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 311173 грн. 00 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» суми основного боргу у розмірі 311173 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за Договором про переведення боргу від 01.11.2011 (за Договором № 05-н від 04.02.2011) позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 25502 грн. 90 коп. пені за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 та штраф у розмірі 33684 грн. 80 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України); пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.1 Договору про переведення боргу, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором, основним договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з п. 7.2 Договору № 05-н, при недотриманні покупцем договірних термінів оплати, він зобов'язується сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання, а також відшкодовує продавцю збитки, завдані неналежним виконанням зобов'язань.

Відповідно до п. 7.3 Договору № 05-н, при затримці оплати вартості товару понад один місяць покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку, що вони відповідають передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, та є обґрунтованим.

Разом з тим, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що судом встановлений факт порушення прав та законних інтересів позивача, у суду є підстави для застосування позовної давності в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (06.02.2015 - про що свідчить відтиск печатки поштового відділення на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява) та межі заявленого позивачем періоду щодо нарахування пені - з 01.01.2012 по 30.06.2012, та те, що право на нарахування штрафу виникло 31.01.2012 (з урахуванням умов п. 7.3 Договору № 05-н від 04.02.2011), суд приходить до висновку, що позовна давність в частині вказаних позовних вимог сплила, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» пені у розмірі 25502 грн. 90 коп. та штрафу у розмірі 33684 грн. 80 коп. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 27627 грн. 34 коп. за період з 01.01.2012 по 17.11.2014 (з урахуванням часткової оплати у розмірі 25675 грн. 00 коп., здійсненої 21.12.2012).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (06.02.2015 - про що свідчить відтиск печатки поштового відділення на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо 3% річних позивачем суду не надано, врахувавши межі заявленого позивачем періоду нарахування 3% річних - з 01.01.2012 по 17.11.2014, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 06.02.2012 по 06.02.2015 (в межах позовної давності).

Суд здійснив власний розрахунок:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір %Сума пені за період прострочення, грн.336848,0006.02.2012 - 20.12.201225837123,51311173,0021.12.2012 - 31.12.2012113280,57311713,0001.01.2013 - 31.12.201336539335,19311173,0001.01.2014 - 17.11.201432138209,85 Всього:24949,12Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 60143 грн. 06 коп. інфляційних втрат за період з січня 2012 року по жовтень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (06.02.2015 - про що свідчить відтиск печатки поштового відділення на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо інфляційних втрат позивачем суду не надано, врахувавши межі заявленого позивачем періоду нарахування інфляційних втрат - з січня 2012 року по жовтень 2014 року, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат є період з лютого 2012 року по жовтень 2014 року (в межах позовної давності).

Здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що (311173 грн. 00 коп. * 0,996 (добуток показників інфляції з лютого 2012 року по грудень 2012 року) * 1,005 (добуток показників інфляції за 2013 рік) * 1,19 (добуток показників інфляції з січня 2014 року по жовтень 2014 року) - 311173 грн. 00 коп. = 59122 грн. 87 коп.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» інфляційних втрат у розмірі 60143 грн. 06 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 59122 грн. 87 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мост-Інвест» (03150, М. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 5-А; ідентифікаційний код: 32159680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хім-Агро-Сервіс» (07700, Київська обл., Яготинський р-н, м. Яготин, вул. Сільгосптехніки, буд. 1-В; ідентифікаційний код: 37412862) суму основного боргу у розмірі 311173 (триста одинадцять тисяч сто сімдесят три) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 24949 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 59122 (п'ятдесят дев'ять тисяч сто двадцять дві) грн. 87 коп. та судовий збір у розмірі 7904 (сім тисяч дев'ятсот чотири) грн. 90 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.03.2015

Суддя І.М. Отрош