Рішення № 43367306, 01.04.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/502/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Іванова Н. Ю.

Доповідач Потапенко В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

01.04.2015 Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого-судді - Потапенка В.І.

Суддів - Кодрул М.А., Черненко В.В.

секретар - Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Альфа-Банк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.12.2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, -

ВСТАНОВИЛА :

13.01.2014 року Публічне Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» звернулося у суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення. Справа розглядалася неодноразово і останнім рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.12.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.12.2014 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, з підстав передбачених ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції послався на те , що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» . При цьому суд зазначив, що підстав, які б виключали можливість застосування норм вищезазначеного Закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами , в судовому засіданні не встановлено. Крім цього , на думку суду, позивач не позбавлений права при зміні обставин, а саме скасування мораторію, повторно звернутися до суду з аналогічним позовом.

Про те , погодитися з таким висновком суду першої інстанції неможливо виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорюється , що 26.05.2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 800003938, відповідно до якого Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 48 000 США, на умовах визначених кредитним договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості 26.05.2023 року (а.с. 8-18).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Банком і ОСОБА_2, 26.05.2008 року укладено іпотечний договір № 800003938-И (а.с.19-31), який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тітаренко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 100, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку кредитору нерухоме майно, належну їй квартиру, що складається із трьох кімнат: 17,81 кв.м., 12,12 кв.м.,7,7 кв.м., коридору 4,72 кв.м., кладової 3,68 кв.м., кухні 5,8 кв.м., ванної кімнати 2,61 кв.м. - загальною площею 54,44 кв.м. (жилою площею 37,63 кв.м.), розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1. Предмет іпотеки оцінено, його заставна вартість складає - 346748,15 грн.

ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконує, в результаті чого станом на 26.10.2013 року має прострочену заборгованість : за кредитом - 47670,37 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року складає - 381029,27 грн. ; за відсотками - 41195,13 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року становить - 329272,67 грн.; пеня за один рік - 308188,00 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року становить 2463346,68 грн. ( т.1 ас. 35-44) З метою врегулювання спору в досудовому порядку, ПАТ «Альфа-Банк» у зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, направило листи ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 22.11.2013 року вих. номер 95491-34-б/№ «Вимога про усунення порушень/Вимога про добровільне виселення» (а.с. 45-46), які не було виконано ОСОБА_2

Відмовляючи у задоволенні позову з посиланням на Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» , суд першої інстанції у порушення норм ЦПК України не ставив на обговорення питання щодо можливості застосування даного Закону до відповідачів, не встановив наявність або відсутність перешкод для його застосування , пославшись на те, що таких обставин у судовому засіданні не встановлено. З метою перевірки доводів апеляційної скарги , апеляційним судом було запропоновано ОСОБА_2 надати суду дані щодо місця проживання та складу сім'ї, дані щодо місця роботи та займаної посади, дані щодо наявності чи відсутності в позичальника іншого нерухомого майна у власності. Згідно довідки з місця проживання № 1727 від 17.03.2015 року встановлено, що у квартирі , що є предметом іпотеки зареєстровані та проживають : ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_3, 2006 року народження. ( т.2 ас. 9 ) З контракту на управління товариством від 18 квітня 2013 року вбачається, що ОСОБА_2 призначена на посаду Директора ТОВ «ЛАСКА- ТРЕЙД» з 18.04.2013 року до 18.04.2015 року з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, що також відображено і у Статуті зазначеного товариства ( т.2 ас.10-16)

07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», частиною 6 якого визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Відповідно до ст.2 ч.3 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення у тому числі є : 3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичні особи - підприємці;

Пленум Верховного суду України в Постанові від 26 квітня 2002 року № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво" роз'яснив , що організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних або приватних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири та ін.). Водночас під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки з управління або розпоряджання державним, колективним або приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Таким чином відповідач ОСОБА_2 , як директор ТОВ «ЛАСКА-ТРЕЙД» є суб'єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» , а тому Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на неї не поширюється і будь-які правові перешкоди для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні. Крім цього слід зазначити , що як встановлено у судовому засіданні кредит брався ОСОБА_2 для придбання приміщення кафе та здійснення підприємницької діяльності , тобто не для споживчих цілей. З встановлених обставин справи вбачається, що спірні правовідносини регулюються ст. ст. 526,549,572, 590, 1049,1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку». Статями 1049, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель, як зазначено у ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку"). Частиною 1ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Про згоду чоловіка Іпотекодавця ОСОБА_2 , ОСОБА_5, не передачу у іпотеку спірної квартири свідчить нотаріально посвідчена заява. ( т.1 ас. 164) Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі . Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Як встановлено апеляційним судом будь-які спори між сторонами з приводу укладених договорів відсутні , порядок звернення стягнення на предмет іпотеки Банком дотримано. З наданого Банком розрахунку заборгованості вбачається , що станом на 26.10.2013 року має прострочену заборгованість : за кредитом - 47670,37 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року складає - 381029,27 грн. ; за відсотками - 41195,13 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року становить - 329272,67 грн.; пеня за один рік - 308188,00 дол. США , що за курсом НБУ на 26.10.2013 року становить 2463346,68 грн. Звертаючись у суд з заявою про перегляд заочного рішення , ОСОБА_2 посилалась на те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та зазначила про те, що матеріальне становище її сім'ї значно погіршилося у зв'язку із хворобою матері, яка перебуває на лікуванні у м. Київ.( т.1 ас. 135-137) Колегія суддів вважає, що є наявні правові підстави для застосування ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру неустойки до суми заборгованості по тілу кредиту та відсотках. Про зменшення суми неустойки у судовому засіданні не заперечував і представник позивача. Враховуючи те, що розмір заборгованості по тілу кредиту та відсотках становить 710301,94 грн., пеня підлягає зменшенню до такої ж суми 710301,94 грн. , а тому сума заборгованості для погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки становить - 1420603,88 грн. Заяви про застосування строку позовної давності ОСОБА_2 під час розгляду справи не подавала.

Позов у частині виселення малолітнього ОСОБА_3 2006 року народження з квартири, що є предметом іпотеки не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно довідки з місця проживання № 1727 від 17.03.2015 року встановлено, що у квартирі , що є предметом іпотеки зареєстровані та проживають : ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_3, 2006 року народження. ( т.2 ас. ) Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків ( усиновлювачів) або одного з них , з ким вона проживає , опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я , в якому вона проживає. Таким чином виселення малолітньої дитини можливе тільки разом із її батьками , але позовні вимоги щодо виселення батьків дитини Банком не заявлено. Також позов у цій частині не може бути задоволено і з іншої підстави. Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян. За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. ( Постанова ВСУ від 18.03.2015 року № 6-39 цс-15) Як вбачається із матеріалів справи квартира , що є предметом іпотеки не придбана за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення, а тому ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_3, не можуть бути виселені із квартири без надання іншого жилого приміщення відповідно до ст. 132 -2 ЖК Української РСР. Питання щодо наявності правових підстав для застосування ст. 132 -2 ЖК Української РСР у суді першої інстанції не розглядалося та не досліджувалося , а тому не може бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції. Відмова у виселенні ОСОБА_3, 2006 року народження не є перешкодою для звернення Банка у суд з позовом про виселення всіх мешканців квартири. Враховуючи вищезазначене , колегія суддів дійшла переконання, , що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права , висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ч.4 ст. 29, ст. ст. 526,549, 551, 572, 590, 1049,1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 88, 303, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309,ст.ст. 313, 314, 316, 319 ЦПК України , колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.12.2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення . Позов задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 800003938 від 26.05.2008 року станом на 26.10.2013 року у сумі 1420603,88 грн. ( заборгованість за кредитом - 381029,27 грн. , заборгованість по відсоткам - 329272,67 грн. , пеня - 710301,94 грн., ) звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру під АДРЕСА_1 в місті Кіровоград , що складається з трьох кімнат (17,81кв.м., 12,12кв.м., 7,7кв.м.), кладової 3,68кв.м., кухні 5,8кв.м., ванної 2,61кв.м. , загальною площею - 54,44 кв.м. , житловою площею - 37,63 кв.м., яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі - продажу квартири від 27 вересня 2005 року , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Прохор Л.Є. за реєстром № 2973 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів під № 858905, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною предмету іпотеки на рівні , не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна , на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна. У задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 2006 року народження з квартири, що складається з трьох кімнат (17,81кв.м., 12,12кв.м., 7,7кв.м.), кладової 3,68кв.м., кухні 5,8кв.м., ванної 2,61кв.м. - загальною площею 54,44кв.м. та житловою площею 37,63кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № 37396000000004) понесені судові витрати у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 5505,60 грн. .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий-суддя:

Судді: