Вирок № 43362301, 05.02.2015, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 1001/329/2012

Провадження № 1/355/1/15

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2015 р. Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді - К. В. Коваленко

за участю секретаря - Старенької С.М., Ярмолюк Л.П.

прокурора - Шиленко(Товмаш) Я.А.,

захисника - адвоката Педика І.В.

потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в смт. Баришівка кримінальну справу за обвинуваченням: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лєрмонтове Серишівського району Амурської області Російської Федерації, українця, громадянина України, освіта вища, військовозобов'язаного, працює водієм ФГ « Зернівка», одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, проживає АДРЕСА_1, раніше не судимий

в скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 286, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК України

Встановив:

14 березня 2006 року близько 19 години, ОСОБА_4, працюючи на посаді помічника дільничного інспектора міліції Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області, отримав телефоном повідомлення керівника ТОВ «Світанок» про перебування на фермі підприємства ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння і його конфлікт із сторожами, прибув на територію ферми ТОВ «Світанок» в селі Червоному Яготинського району.

В приміщенні одного з сараїв ферми, ОСОБА_4 знайшов ОСОБА_2 та запропонував вийти із ним на подвір'я. На той час ОСОБА_2 вже ні з ким не конфліктував і його поведінка на являла небезпеки. На дворі, ОСОБА_4, без попередження і вияснення обставин, наніс ОСОБА_2 удар кулаком в обличчя, заподіявши перелом нижньої щелепи, який віднесений до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Про застосування щодо ОСОБА_2 заходів фізичного впливу із заподіянням йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_4, рапортом не довів до відома начальника Яготинського райвідділу міліції для сповіщення прокуророві, а сфальсифікував матеріали перевірки за фактом отримання ОСОБА_2 ушкоджень начебто в результаті падіння останнього з возу.

17 березня 2006 року ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за цим фактом, на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України, зазначивши у ній завідомо неправдиві дані про таке падіння. Ця постанова, як офіційний документ, стала підставою для припинення, передбаченої ст. 97 КПК України, перевірки повідомлення з лікарні про госпіталізацію ОСОБА_2

06 вересня 2011 року, близько 17 години 00 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем ВАЗ-2104, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись поблизу будинку № 5 по вулиці Шевченка в АДРЕСА_2 Київської області, у напрямку села Лозовий Яр допустив порушення вимог п.п.1.7, 2.3.6, 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України не обрав у встановлених межах безпечної швидкості руху керованого ним автомобіля, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив встановлену в населеному пункті швидкість руху, виявивши небезпеку для руху, а саме людину похилого віку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка переходила дорогу зліва на право по його руху, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на дану особу.

Внаслідок ДТП ОСОБА_7 отримала ушкодження, які згідно висновку експерта відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.

По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, підсудний ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся однак показання давати відмовився на підставі ст. 63 Конституції України. В судовому засіданні були оголошенні покази ОСОБА_4, дані ним в ході досудового слідства які в судовому засіданні ним були підтверджені. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що дані покази він підтримує повністю, більш нічого добавити не має. В скоєному щиро розкається. Цивільний позов, заявлений потерпілою, визнає повністю . Та заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію в 2014 році», оскільки він підпадає під дію п. «в» ст.1 даного закону, так як має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Висновки суду про винність ОСОБА_4 в інкримінованих злочинних діяннях ґрунтується на доказах, безпосередньо досліджених судом при розгляді даної справи.

Під час розгляду справи, суд встановив, що ОСОБА_4 керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження за наступних обставин.

6 вересня 2011 року близько 17 години ОСОБА_4, керуючи автомобілем ВАЗ-2104 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вулиці Шевченка в АДРЕСА_2, поблизу будинку №5, у напрямку села Лозовий Яр.

Під час цього він грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху України , а саме:

- пункт 1.7, що зобов'язує водіїв бути особливо уважними до такої категорії учасників дорожнього руху, як люди похилого віку;

- пункт 2.3.«б», який для забезпечення безпеки дорожнього руху зобов'язує водія: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі та інші вимоги ПДД України.

Проігнорувавши вказані норми безпеки дорожнього руху, не вибравши безпечної швидкості, ОСОБА_4 допустив неуважність. Факт перевищення дозволеної швидкості встановлено висновком судової автотехнічної експертизи №786А від 24 жовтня 2011 року. Який зазначає, що перед початком гальмування, автомобіль ВАЗ-2104 державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4 рухався зі швидкістю від 76 до 94 км. на годину ( в залежності від коефіцієнта щеплення шин з дорогою ), в результаті чого втратив контроль за дорожньою ситуацією і автомобілем та вчинив наїзд на пішохода - людину похилого віку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка переходила дорогу зліва направо по його руху.

За даних дорожніх обставин він повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.3 і 12.4 Правил дорожнього руху України, тобто рухатись зі швидкістю не більше 60 км на годину, та з моменту виникнення небезпеки для руху, при об'єктивній видимості потерпілої біля осьової лінії - 87 метрів, негайно вжити заходів по зменшенню швидкості автомобіля аж до його зупинки і при дозволеній швидкості мав технічну можливість відвернути наїзд шляхом застосування екстреного гальмування.

Внаслідок наїзду ОСОБА_7 отримала обширну скальповану рану голови, рвану рану правої гомілки, струс-забій головного мозку, перелом хірургічної шийки плечової кістки та підвивих голівки плеча, підвертлюжний перелом правої стегнової кістки, відрив малого вертлюга без зміщень, перелом 2-4 ребер зправа, які у сукупності віднесені до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Ці суспільно-небезпечні наслідки перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з порушенням ОСОБА_4 вищезазначених вимог Правил дорожнього руху України.

Злочинна недбалість ОСОБА_4 проявилась у тому, що він, допускаючи порушення правил безпеки дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості та перевищив дозволену, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виявленні пішохода на дорозі, міг і повинен був передбачити можливість наїзду на ОСОБА_7 та її травмування.

ОСОБА_4 вину у вчиненому визнає в повному обсязі, щиро розкаюється. Цивільний позов, заявлений потерпілою, визнає в повному обсязі.

Окрім визнання підсудним ОСОБА_4 своєї вини в скоєному, його винність підтверджується показами потерпілої ОСОБА_3 яка пояснила, що її мати ОСОБА_7 проживала в АДРЕСА_2. 6 вересня 2011 року близько 18 години їй зателефонувала сусідка і повідомила, що мати потрапила в лікарню травмованою внаслідок ДТП. Коли прибула до лікарні, мати сказала, що її збив легковий автомобіль, і той водій, який здійснив наїзд і доставив її в лікарню. На другий день вранці вони з чоловіком поїхали в село Сулимівку де зустрілись із сусідом матері ОСОБА_8, який розповів, що був свідком ДТП та бачив як матір автомобілем збив дільничий інспектор ОСОБА_4, зачепив та протягнув її. Коли свідок підійшов, то ОСОБА_4 саме витягував потерпілу з-під машини. Потім ОСОБА_4 забрав матір в салон автомобіля і за вимогою ОСОБА_8 начебто повіз у лікарню, але в подальшому вияснилось, що він її туди не довіз, а пересадив у машину інших працівників міліції. Мати місяць лежала в реанімації, потім в травматологічному відділенні. З лікарні її забрала сестра і через місяць мати померла. Підсудний відшкодував частково матеріальну шкоду в розмірі 3000 грн.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що після того, як їм повідомили про те, що машина збила його тещу, вранці вони поїхали в село на місце події де зустрілись із сусідами, які розповіли, що потерпілу збив працівник міліції ОСОБА_4. Потім зателефонував в ДАІ і повідомив про те, який саме автомобіль збив ОСОБА_7 однак їм повідомили, що винуватець ДТП їм відомий. Брат підсудного привозив 500 гривень, він не взяв, потім від підсудного отримали 3 000 гривень

Допитані в судовому засіданні кожен окремо свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - дільничні інспектори міліції Яготинського РВ ГУМВС України в Київській області повідомили, що 6 вересня 2011 року близько 17 години вони знаходились в райвідділі міліції. ОСОБА_12 зателефонував ОСОБА_4 і прохав допомоги. По дорозі вони зустріли автомобіль ОСОБА_4, який повідомив їм про те, що в нього в салоні перебуває особа похилого віку, яка потребує медичної допомоги. Оскільки його автомобіль був несправний, просив їх відвезти жінку до лікарні. Пересадивши жінку в салон авто, вони направились в лікарню, а ОСОБА_4 залишився на тому ж місці. Вже вранці наступного дня, від співробітників дізнались, що ОСОБА_4 розшукують через те, що він здійснив ДТП та збив жінку похилого віку.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 70\д від 05.10.2011 року, у ОСОБА_7 виявлено обширну скальповану рану голови, рвану рану правої гомілки, струс-забій головного мозку, перелом хірургічної шийки плечової кістки та підвивих голівки плеча, підвертлюжний перелом правої стегнової кістки, відрив малого вертлюга без зміщень, перелом 2-4 ребер зправа, які у сукупності віднесені до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я. Характер, локалізація тілесних ушкоджень вказує на те, що під час первинного контакту потерпіла ймовірно знаходилась у вертикальному чи наближеному до нього положенні та звернена до автомобіля правою боковою поверхнею тіла ( т.1 а.с.132-133);

Суд за згодою учасників судового розгляду, які не оспорювали фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, в порядку ч.3 ст.299 КПК України обмежився показами потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та визнає недоцільним подальше дослідження доказів.

Таким чином, оцінюючи в сукупності установлені і перевірені в судовому засіданні докази по справі, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому злочині доведена повністю. На думку суду по справі зібрано достатня кількість допустимих та належних доказів на підтвердження такої вини.

Суд вважає, що своїми умисними діяннями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_4 вчинив злочин, та кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст.286 КК України.

По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні злочинів, передбачених ч.2 ст.365 і ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_4 як під час досудового слідства так і протягом судового слідства винним себе не визнав. Суду ОСОБА_4 пояснив, що 14 березня 2006 року близько 18-19 години він на власному автомобілі ВАЗ-2104 повертався з роботи з м. Яготин додому в с. Лозовий Яр. На той час він працював помічником дільничного інспектора в Яготинському РВ ГУ МВС України в Київській області. По дорозі забрав свого знайомого ОСОБА_13 та його знайому ОСОБА_14 Пізніше на його мобільний телефон зателефонував директор ТОВ « Світанок » ОСОБА_15 та повідомив, що на фермі в с. Червоне, ОСОБА_2, який перебуває в нетверезому стані вчинив бійку із сторожами та попрохав його заїхати на ферму.

Приїхавши на ферму ОСОБА_4 зайшов до сараю, де ОСОБА_2, який вже ні з ким не конфліктував, і запропонував йому вийти на подвір'я, так як працював доїльний апарат та розмову було погано чутно. При спілкуванні з ОСОБА_2 зрозумів, що останній перебуває в нетверезому стані. Будь-яких ушкоджень та крові на обличчі ОСОБА_2 він не бачив. Він сказав ОСОБА_2, щоб той прийшов наступного дня до нього в кабінет та пішов до машини. Під час розмови до них підійшов ОСОБА_13. Вони разом сіли в автомобіль і поїхали з ферми. По дорозі він завіз по домівках ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та сам поїхав додому. Розмова його з ОСОБА_2 проходила на виході з ферми з лівої сторони за дверима. Біля воріт ферми горіла лампочка, вони розмовляли на освітленій ділянці. ОСОБА_14 в цей момент перебувала в автомобілі, а автомобіль стояв так, що все було видно. Вранці наступного дня, черговий Яготинського РВ вручив йому матеріали щодо одержання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та сказав, щоб він зайшов до начальника райвідділу. Начальник міліції розписав матеріал на нього та дав вказівку прийняти рішення згідно з чинним законодавством. На підставі зібраних матеріалів, він прийняв постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Ніяких додаткових перевірок він не робив, у ОСОБА_2 додатково пояснення не відбирав вважаючи, що зібраних матеріалів достатньо для прийняття рішення.

Стверджує, що ніяких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 він не завдавав, оскільки в цьому не було жодної потреби. Останнього знає як особу, схильну до зловживання спиртними напоями, бійок та правопорушень. Вважає, що ОСОБА_2 його оговорює тому, що він раніше застосовував до нього заходи впливу із-за його неправомірної поведінки, а мати потерпілого, неодноразово погрожувала йому, оскільки він приймав участь у розкритті злочину, вчиненого братом потерпілого ОСОБА_16.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 суду пояснив, що 14.03.2006 року його дружина ОСОБА_6, яка працює дояркою в ТОВ «Світанок», вдома повідомила йому про те, що охоронники ферми звинувачують його у викраденні солярки. Увечері, разом з дружиною, він пішов на ферму, де зустрів охоронників ОСОБА_17 та ОСОБА_18, з якими почав з'ясовувати відносини. Під час конфлікту, який відбувся в приміщенні молочарні та який тривав 20-30 секунд, вони хапали один одного за одяг, але не билися і не падали. Невдовзі до них підбігла його дружина та забрала його на середину сараю, де він продовжив розмову з дояркою ОСОБА_19. Приблизно через 15-20 хвилин, на ферму зайшов ОСОБА_4 і запропонував йому вийти на подвір'я. Відійшовши на 4-5 м. від вхідних дверей, ОСОБА_4 запитав, чи багато в нього здоров'я і без попередження, вдарив рукою по обличчю. На його запитання за що той його ударив, ОСОБА_4 не відповів, а пішов в напрямку автомобіля, який стояв за 6-7 метрів від входу в сарай. Після отриманого удару, в нього з рота пішла кров і він, зрозумівши, що в нього зламана щелепа, пішов до приміщення молочарні, яке знаходиться в сараї, щоб умитися і по дорозі зустрів свою дружину. В приміщенні молочарні знаходився ОСОБА_20, в якого він попросив плоскогубці щоб вирвати зуба та повідомив йому про те, що ОСОБА_4 зламав йому щелепу. В той же вечір, його відвезли в районну лікарню, де близько 22 години в нього відбирав пояснення працівник міліції ОСОБА_21, якому він пояснив, що тілесні ушкодження заподіяв ОСОБА_4 Вранці наступного дня, до нього в лікарню приїхав брат ОСОБА_4 - ОСОБА_22, який умовив його підписати пояснення, що тілесні ушкодження, він отримав від того, що упав з воза. Невдовзі до нього в лікарню приїхала дружина, якій він все розповів. В той же день, йому дали направлення в обласну лікарню на операцію, а ввечері до них додому приїхав ОСОБА_4, який дав 500 грн. та взяв з нього розписку.

Суд вважає, що покази потерпілого ОСОБА_2 узгоджуються з поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_20, які як під час досудового так і в судовому засіданні стверджували про те, що після спілкування з ОСОБА_4, ОСОБА_2 тримався за щелепу та в нього з рота йшла кров.

Свідок ОСОБА_6 відмовилась давати свідчення скориставшись своїм конституційним правом, гарантованим ст. 63 Конституції України. Оголошені судом покази дані нею на досудовому слідстві свідок підтримала в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_20 пояснив суду, що оскільки після події минуло багато часу він погано пам'ятає події , оголошені судом покази дані ним на досудовому слідстві свідок підтрималв в повному обсязі. Також свідок пояснив, що він бачив як ОСОБА_17 захищаючи ОСОБА_18 вдарив ОСОБА_2, вони попадали, і більше він нічого не бачив.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні підтвердила свої покази, які вона давала як на досудовому слідстві, так і в судових засіданнях. В оголошених судом показах ( т.1 а.с. 44 ), достовірність яких було підтверджено свідком, остання пояснила, що 14.03.2006 року на фермі вона мала розмову із ОСОБА_2 про сварку з сторожами з приводу крадіжки солярки, в якій ОСОБА_2 та її чоловіка звинувачували сторожі. В цей час до сараю зайшов ОСОБА_4 і покликав ОСОБА_2, після чого вони вийшли з сараю. ОСОБА_6 вийшла слідом за ними, попередньо занісши молоко в молочарню, а вона закінчувала доїти обидві групи корів. Приблизно через дві хвилини вона почула крик ОСОБА_6, яка повернувшись сказала, що ОСОБА_4 побив її чоловіка. Вийшовши на вулицю після закінчення роботи побачила, що ОСОБА_2 сидів біля сараю і спльовував кров. По дорозі додому він продовжував спльовувати кров, в нього крутилася голова і він майже не говорив.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні підтвердив, що він разом із ОСОБА_4 приїздили до ферми та бачив, як останній разом із потерпілим виходили з приміщення ферми. Так як він знав і ОСОБА_2 і ОСОБА_4, свідок вийшов спитати у них чого вони приїхали та чи надовго. Коли він підходив до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які стояли біля сараю, то ОСОБА_4 відійшов. Свідок спитав у ОСОБА_2 чого викликали міліцію, на що той щось відповів, але свідок не почув що. В цей час до них підбігла якась жінка, вона була в білому халаті, та почала його лаяти за те, що він побив її чоловіка. Побачивши, що помилилася, жінка підійшла до ОСОБА_4 та почала лаяти його.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що самого нанесення удару інспектором міліції ОСОБА_4 ОСОБА_2 він не бачив, але в присутності водія ОСОБА_23, ОСОБА_2, який зайшов до приміщення сараю сказавши, що ОСОБА_4 його вдарив та повибивав йому зуби, почав умиватися. Дружина ОСОБА_2 почала лаяти ОСОБА_4 за те, що він вдарив її чоловіка і той одразу поїхав, а ОСОБА_2 залишався на фермі.

Коли ОСОБА_2 заходив в приміщення ферми, його голова була нахилена але крові він не бачив.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні повністю підтвердив свої покази, які він давав на досудовому слідстві та в попередніх судових засіданням. Так, в оголошених судом показах ( т.1а.с. 43), достовірність яких була підтверджена свідком, останній пояснив, що 14 березня 2006 року увечері він приїхав на ферму за молоком і одночасно приїхав дільничний інспектор міліції ОСОБА_4 Він зайшов у сарай і ніякого конфлікту там не бачив, а побачив, як дільничний вивів із сараю ОСОБА_2 і після того, майже одразу, той зайшов у сарай і в нього з рота йшла кров. ОСОБА_2 повідомив, що його вдарив дільничний і повибивав йому зуби. Він висловив своє невдоволення поведінкою дільничного, але ОСОБА_4 на це нічого не відповів, а сів у автомобіль і одразу поїхав. Самого моменту нанесення удару дільничним інспектором ОСОБА_2 він не бачив, але вважає, що саме ОСОБА_4 вдарив ОСОБА_2 та спричинив йому травму.

Свідок ОСОБА_18 допитаний в режимі відеоконференції пояснив суду, що точної дати події він не пам'ятає, він на той час працював охоронцем ферми в ТОВ «Світанок» . Свідок підтвердив сварку між ним та ОСОБА_2, яка відбулася 14 березня 2006 року та ту обставину, що його напарник ОСОБА_17 допоміг звільнитись від ОСОБА_2, який напав на нього. Однак, бажаючи уникнути подальшого конфлікту, вони відійшли від нього та зателефонували директору ОСОБА_15 який викликав дільничного інспектора міліції, який приїхав приблизно через 10 хвилин. Коли приїхав дільничний, він розповів дільничному обставини події та зразу пішов з того місця, і що відбувалося далі не бачив.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що в 2006 році займав посаду директора ТОВ «Світанок», підтвердив, що 14.03.2006 року на його мобільний телефон зателефонував ОСОБА_17 і повідомив, що на території ферми перебуває в нетверезому стані ОСОБА_2 Він зателефонував дільничному інспектору ОСОБА_4 і попросив заїхати на ферму та розібратися з конфліктом.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні підтвердив, що коли він побачив, як ОСОБА_2 схватив за горло його напарника ОСОБА_18, то він, намагаючись захистити напарника декілька разів вдарив ОСОБА_2 в область голови. Від ударів, ОСОБА_2 впав, а потім піднявся і пішов до доярок, а вони зателефонували керівнику підприємства ОСОБА_15 і через нього викликали дільничного інспектора міліції. Дільничний ОСОБА_4 приїхав приблизно через 15 хвилин після того, але він вже тоді пішов займатись своєю роботою і які події відбувались за участю дільничного інспектора не бачив.

Свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що ОСОБА_2 раніше взагалі не знала і не бачила. ОСОБА_4 бачила один раз. До неї того вечора приїхав знайомий ОСОБА_13, запросив поїхати до неї в бар, так як вона на той час працювала в барі на трасі, разом із ним був ОСОБА_4, який керував автомобілем. По дорозі ОСОБА_4 хтось зателефонував на мобільний телефон, після чого поїхали на ферму. Вона сиділа в машині і не виходила. ОСОБА_13 спочатку був в салоні. Через пару хвилин з приміщення сараю вийшов ОСОБА_4 разом із незнайомим чоловіком, стояли біля будівлі сараю і спілкувались приблизно хвилину. Потім ОСОБА_13 сказав, що вийде до них, щоб попросити підкурити. ОСОБА_4 побалакав з незнайомим чоловіком та пішов до машини, де в цей час був ОСОБА_13 вона не бачила. В цей момент з сараю вийшли якісь жінки і стали кричати і лаятись на адресу ОСОБА_13 та ОСОБА_4, вони сіли в машину і зразу поїхали. Вони постійно перебували в її полі зору, але ніяких ударів ніхто нікому не наносив.

В оголошених показаннях свідка ОСОБА_21 достовірність яких він визнав, останній пояснював, що в травматологічному відділенні Яготинської ЦРЛ після госпіталізації ОСОБА_2, в ході спілкування з потерпілим той розповів йому про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень саме ОСОБА_4 ( т.1 а.с. 42 )

Також в судовому засіданні були оголошені покази свідка ОСОБА_25 зазначені в протоколі судового засідання ( т.4, а.с. 271-272), що потерпілий міг ходити з переломом декілька днів і не знати про це і що потерпілий спльовувати кров міг, адже при переломі щелепи з-під десен могла сочитися кров, так звана дифузійна кровотеча, у потерпілого міг виникнути сильний біль, найчастіше відразу після перелому. До такого висновку він прийшов на підставі медичної документації, яку прислали для проведення експертизи лікарі в м. Києві в 12 лікарні, які займаються тільки травмами щелепи, тобто якби у ОСОБА_2 була кровотеча, про це б було описано в історії хвороби.

Крім показів свідків вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочинного діяння підтверджується письмовими доказами дослідженими в судовому засіданні.

-Висновком експерта № 43-д від 14.04.2006 року в потерпілого ОСОБА_2 виявлене тілесне ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи зправа, яке по давності може відповідати 14.03.2006 р., могло виникнути від удару тупим предметом з обмеженою поверхнею та за ознаками тривалості розладу здоров'я відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, (а.с.52 т. 1).

-Довідкою з історії хвороби №1412 Яготинської ЦРЛ від 04.08.2006 року ксерокопіями записів в медичній картці ОСОБА_2, в яких зазначено, що ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Яготинської ЦРЛ з 14 березня 2006 року з діагнозом алкогольне сп'яніння, струс головного мозку, перелом нижньої щелепи праворуч ; виписаний для подальшого лікування у щелепно-лицьового хірурга КОКЛ ; в медичній картці за 15.03.2006 року мається запис про те, що хворому встановлено діагноз: травматичний перелом нижньої щелепи між 6 і 5 зубами.

-Копією листка непрацездатності серії ААК № 927540, згідно з яким ОСОБА_2 по 27 березня 2006 року перебував на стаціонарному лікуванні в Київській обласній лікарні з діагнозом перелом нижньої щелепи в ділянці 5/6 зубів і гілки зліва.( т.2 а.с.17 ).

-Копією листка непрацездатності серії АА №375080, згідно з яким ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні в Яготинській ЦРЛ з 30.03.2006 р. до 13.04.2006 р. з діагнозом перелом нижньої щелепи в ділянці 5/6 зубів і гілки зліва.( т.2 а.с.17 ).

-Довідкою Київської обласної клінічної лікарні за липень 2007 р., в якій зазначено, що ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в центрі щелепно-лицьової хірургії КОКЛ з 16 до 23.03 2006 року з діагнозом « перелом нижньої щелепи в ділянці 6/5 зубів гілки зліва ».( т.2 а.с.16 ).

-Випискою з історії хвороби № 226 Київської обласної клінічної лікарні від 22.07.2007 року, згідно з якою ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з 16 до 21 березня 2006 року з приводу перелому нижньої щелепи в ділянці 5/6 зубів і гілки зліва. ( т.2 а.с.22 )

Оцінюючи показання підсудного ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_2 в частині заподіяння підсудним потерпілому тілесних ушкоджень, суд вважає, що покази потерпілого ОСОБА_2 є правдивими, оскільки дані свідчення він дає на протязі майже дев'яти років, вони є логічними в своїй послідовності та підтверджуються показами свідків і не суперечать матеріалам справи.

Покази підсудного ОСОБА_4 суд розцінює як намагання спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності за вчинений злочин.

Відповідно до ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає доведеним факт заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 саме підсудним ОСОБА_4

Заподіяння вказаних тілесних ушкоджень охоронцем ОСОБА_17 під час конфлікту потерпілого з ним та ОСОБА_18 не доведені в судовому засіданні, оскільки жоден із свідків не вказував на якісь зміни на обличчі потерпілого чи в його поведінці після цього конфлікту (кров, реакція на больовий синдром), а навпаки, свідки вказують, що ОСОБА_2 після конфлікту із ОСОБА_17 досить тривалий час ( не менше 15-20 хв.) розмовляв із ОСОБА_19, лаявся на охоронників.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на момент вчинення злочину, підсудній ОСОБА_4 працював в Яготинському РВ ГУ МВС України в Київській області на посаді помічника дільничного інспектора міліції.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про міліцію» міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Застосуванню сили, спеціальних засобів вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, як дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян і працівників міліції.

Умови застосування засобів впливу визначені в ст. 13 цього Закону, згідно з яким, працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків.

В ході розгляду справи судом не встановлено обставин, за яких застосування підсудним ОСОБА_4 до потерпілого ОСОБА_2 фізичного насилля було виправданим.

За таких обставин суд вважає, що своїми діями ОСОБА_4 перевищив владу, оскільки вчинив дії, виконання яких дозволяється в особливих випадках, передбачених ст.ст.12,13 закону України « Про міліцію », а тому, його дії суд кваліфікує за ч.2 ст.365 КК України , як перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством.

Крім того, суд визнав доведеним, що підсудний ОСОБА_4, діючи умисно, з метою приховування вчиненого ним злочину передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, вчинив службове підроблення оскільки ним було внесено до офіційного документа, яким є постанова

про відмову в порушенні кримінальної справи, завідомо неправдиві відомості про обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 та склавши завідомо неправдивий документ, тобто вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 суду пояснив, що він, в зміст постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.03.2006 року не вносив жодних даних, які хоча б частково не відповідали дійсності. В нього не було умислу на підроблення будь - яких документів, які додані до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Однак, винність ОСОБА_4 в скоєнні інкримінованого йому злочинного діяння повністю підтверджується сукупністю наступних доказів.

Показами допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_2 який пояснив суду, що після отриманих від ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, його було госпіталізовано до травматологічного відділення Яготинської ЦРЛ.

Цього ж вечора, до нього приїхав у лікарню працівник міліції ОСОБА_21, якому він заявив про те, що його побив ОСОБА_4 Однак вранці, у лікарню приїхав брат ОСОБА_4 - ОСОБА_13, який почав умовляти його написати пояснення в міліцію про те, що травму він отримав в результаті падіння з воза. Не бажаючи нікому нічого поганого, він написав таку заяву і віддав її ОСОБА_22. ОСОБА_4 заплатив йому 800 грн. Спочатку перед виїздом у Київ він привіз додому 500 грн., а потім ще 300 грн. передав через дружину.

Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, яку виніс ОСОБА_4 17.03.06 року, з якої слідує, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 отримав в результаті падіння ( т.1 а.с. 18).

Висновком оперуповноваженого в ОВС ІОС УВБ капітана міліції Яроша О.І. за результатами розгляду заяви ОСОБА_28 ( т.1 а.с. 24-29)

З відмовного матеріалу № 259 по рапорту о/ч майора міліції ОСОБА_29 ( т. 1 а.с. 17-21) вбачається, що в порушенні кримінальної справи по факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 відмовлено згідно постанови від 17.03.2006 року помічника дільничного інспектора міліції Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 на підставі пояснень ОСОБА_2 від 14.03.2006 року за відсутністю складу злочину, за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Виходячи з змісту диспозиції ч. 1 ст. 366 КК України службовим підробленням є внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

Ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України є активна поведінка службової особи.

Обов'язковою ознакою службового підроблення є його предмет-офіційний документ.

Судом було встановлено, що 14 березня 2006 року близько 19 години, ОСОБА_4, працюючи на посаді помічника дільничного інспектора міліції Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області, прибувши на територію ферми ТОВ «Світанок» в селі Червоному Яготинського району та вивівши із приміщення ферми ОСОБА_2, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, без попередження і вияснення обставин, наніс ОСОБА_2 удар кулаком в обличчя, заподіявши перелом нижньої щелепи.

В подальшому, ОСОБА_4 знаючи про фактичні обставини заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.03.2006 року навмисно зазначив про отримання ОСОБА_2 ушкоджень начебто в результаті падіння з возу. Таким чином, дана постанова як офіційний документ, стала підставою для припинення передбаченої ст.97 КПК України перевірки повідомлення з лікарні про госпіталізацію ОСОБА_2

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 366 КК України, як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 8 "Про внесення змін та доповнень до Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 « Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують її відповідальність. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно наданих суду характеристик підсудний ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем постійного проживання та за місцем роботи, має на вихованні двох неповнолітніх дітей сина ОСОБА_30, ІНФОРМАЦІЯ_8 та сина ОСОБА_31, ІНФОРМАЦІЯ_7.

В ході судового розгляду справи підсудний ОСОБА_4 своєї вини в скоєних злочинах передбачених ч.2 ст.365, ч.1 ст.366 КК України не визнав та впродовж всього судового розгляду справи намагався зробити все можливе для уникнення передбаченої законом відповідальності.

Визнаючи свою провину за злочин передбачений ч.1 ст.286 КК України та щиро розкаюючись в скоєному, ОСОБА_4 частково відшкодував заподіяну шкоду.. За таких обставин, призначаючи покарання підсудному ОСОБА_4, суд враховує як пом'якшуючі відповідальність обставини щире каяття ОСОБА_4 в скоєному та активне сприяння в розкритті злочину.

Захисник ОСОБА_1 та обвинувачений ОСОБА_4 звернулись до суду з клопотанням про застосування до ОСОБА_4 п. В ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

19.04.2014 року набрав чинності Закону України «Про амністію в 2014 році». Відповідно до п. «в» ст.1 вказаного закону необхідно звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Злочин передбачений ч.1 ст.286 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності.

На утриманні ОСОБА_4 має 2 неповнолітніх дітей сина ОСОБА_30, ІНФОРМАЦІЯ_8 та сина ОСОБА_31, ІНФОРМАЦІЯ_7.

Обмеження в застосуванні амністії передбачені ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», та ст. 8 Закону України «Про амністію в 2014 році » відсутні.

У відповідності із ст.12 КК України ч.1 ст.366 КК України ( в редакції яка діяла на момент вчинення злочину)відноситься до злочинів невеликої тяжкості оскільки за даний злочин передбачене покарання менше ніж позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Враховуючи, що з дня вчинення злочину минуло більше 3 років, а даний злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, то п.2 ч.1 ст.49 КК України, та ч.2 ст.11-1 КПК України передбачає можливість закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строків давності.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи тяжкість злочинів , характеризуючи матеріали, суд також приймає до уваги той факт, що з моменту вчинення злочинів пройшов тривалий час, майже 9 років, за цей час підсудний не вчиняв нових умисних злочинів, на даний час звільнився з органів внутрішніх справ, та на думку суду не представляє соціальної небезпеки, тому суд вважає за можливе застосувати відносно ОСОБА_4 міру покарання не пов'язану з позбавленням волі.

Вирішуючи цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_3, судом встановлено, що в результаті дії джерела підвищеної небезпеки (автомобіля ВАЗ-2104 д.н. НОМЕР_1) потерпілій заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Розмір матеріальної шкоди в сумі 5384 грн. 41 коп. підтверджується матеріалами справи. Розмір моральної шкоди в сумі 25000 гривень, заявлений потерпілою, суд вважає розумним та справедливим, крім того підсудний визнав дану суму в повному обсязі.

Суд звертає свою увагу на те, що в матеріалах кримінальної справи є свідоцтво про смерть потерпілої ОСОБА_7 та довідка про причину смерті в якій вказується, що причиною смерті серед інших є і тілесні ушкодження, які їй були спричинені в ході ДТП, винним у якій суд визнав ОСОБА_4, тому суд не приймає заперечення підсудного та його захисту, щодо виключення з суми матеріальної шкоди суми 909,74 грн. на поховання.

Враховуючи ту обставину, що підсудним ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, потерпілій ОСОБА_3 сплачено 3000 грн., то не відшкодованою залишилася сума в розмірі 2384,41 грн., яка підлягає до стягнення на користь потерпілої.

По справі проведено дві автотехнічні експертизи ( т. 1 а. с. 143, 153), вартість яких становить 2197 гривень 69 копійок та 1519 гривень 56 копійок відповідно, які необхідно стягнути з підсудного ОСОБА_4 на користь установи, яка проводила експертизу - науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області.

Керуючись ст. ст. 321-324 КПК України, , п. «в» ст.1, Закону України «Про амністію в 2014 році» суд -

Засудив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені злочину передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити покарання обмеження волі строком на два роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

Звільнити ОСОБА_4 від відбування основного та додаткового покарання за даним вироком на підставі п. «в» ст.1, Закону України «Про амністію в 2014 році».

На підставі ст.11-1 КПК України 1960 року, ст.49 КК України кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.366 КК України закрити у зв'язку з закінченням строків давності.

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені злочину передбаченого ч.2 ст.365 КК України та призначити покарання у вигляді трьох років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади пов'язані із здійсненням владних повноважень на 3 роки ;

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з іспитовим строком один рік.

На підставі ст. 76 КК України накласти на ОСОБА_4 обов'язок періодично з'являтись на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої системи.

Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити підписка про невиїзд.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2384,41 ( дві тисячі триста вісімдесят чотири грн.) 41 коп. заподіяних матеріальних збитків та 25 000 ( двадцять п'ять тисяч ) грн. заподіяної моральної шкоди, а всього стягнути 28 384 ( двадцять вісім тисяч триста вісімдесят чотири ) грн. 41 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області ( НДЕКЦ МВС України код ЗКП06 25574713, реєстраційний рахунок 31250272210700, банк одержувача: УДК в Київській області, МФО 821018, призначення платежу: за експертні роботи) 2197 гривень 69 копійок та 1519 гривень 56 копійок відповідно вартості проведених двох автотехнічних експертиз, всього стягнути 3 717 (три тисячі сімсот сімнадцять) гривень 25 копійок.

На даний вирок протягом п'ятнадцяти днів може бути подана апеляція до Апеляційного суду Київської області через Баришівський районний суд Київської області.

Суддя Баришівського

районного суду К. В. Коваленко