Ухвала суду № 43360741, 26.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 р. Справа № 876/11375/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю позивача ОСОБА_1, представників: позивача ОСОБА_2, відповідача

Кубай Ю.Г., третьої особи Шимборської О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року у адміністративній справі №461/5949/14-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТК-Львів» про визнання недійсною та скасування ухвали,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Львівської міської ради, третя особа - ТзОВ «ДТК-ЛЬВІВ» про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради № 3012 від 26.12.2013 року «Про погодження ТзОВ «ДТК-ЛЬВІВ» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1».

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 17.11.2014р. в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема покликається на неправильне застосування судом ст. 39, 42 Земельного кодексу України, ст. 1, 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» та зазначає, що судом не було враховано, що майбутнім будівництвом будуть порушені численні будівельні норми та права позивача та інших мешканців будинку, зокрема інсоляція будинку та відстань між будинками. Вважає, що оскаржуваною ухвалою порушено права мешканців будинку та просить апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи проти апеляційної скарги заперечили, просили, скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін. Зазначили, що земельна ділянка площею 0,0148 га, що розташована між будинками по АДРЕСА_2 не відноситься до прибудинкової території житлового будинку по АДРЕСА_3, а відноситься до земель м. Львова, відсутні будь-які документи, які б підтверджували приналежність даної земельної ділянки більшою площею до вказаного будинку, що підтверджується генеральним планом та планом відведення земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Ухвалою Львівської міської ради №3012 від 26.12.2013 року «Про погодження ТзОВ «ДТК-ЛЬВІВ» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1» Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТК-ЛЬВІВ» погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0148 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлових та громадських будівель за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

Суд першої інстанції в задоволенні позові відмовив з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, на підставі та в межах повноважень наданих законом.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 цього ж Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається наступне. Відповідно до архівного витягу Рішення №1627 Львівської міської ради трудящих від 31.10.1953р., вирішено залишити в користуванні земельні ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами в таких розмірах: (б) за будинкоуправлінням нр. 216 Шевченківського району по вул. Підмурна при будинку № 5 - 308,80кв.м.

Рішенням №1627 Львівської міської ради трудящих від 31.10.1953р. вирішено по кварталу нр. 350: (1) залишити в користуванні земельні ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами в таких розмірах: (а) за будинкоуправлінням нр. 217 Шевченківського району по Сянській при будинку нр.20 - 379,30 кв.м.; (б) за будинкоуправлінням нр. 216 Шевченківського району по вул. Підмурна при будинку нр. 5 - 308,80 кв.м.; (2) зарахувати до міського земельного фонду земельні ділянки по Санській б/н - 2 616,30 кв. м.

Відповідно до довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями Відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області Головного управління Держземагентства у Львівській області №40/01-15/2288 від 26.06.2013 року, земельна ділянка на АДРЕСА_2 у м. Львові відноситься до земель м.Львова, що не надані у власність або користування.

Згідно Листа Відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області Головного управління Держземагентства у Львівській області №40/11/664 від 11.09.2014 року, земельна ділянка на АДРЕСА_1, яка розташована між будинками по АДРЕСА_2 (згідно представленого плану земельної ділянки) не відноситься до прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_3, а відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування (згідно списку землекористувачів та землевласників Шевченківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.98 р. за №51 «Про інвентаризацію земель м. Львова»). За категорією земель дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Згідно довідки Обласного комунального підприємства Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №4212 від 10.09.2014 року, матеріали інвентаризаційної справи не містять відомостей про приналежність земельної ділянки площею 0,0148 га (148м.кв.), розташованої між будинками по АДРЕСА_2 до прибудинкової території будинкуАДРЕСА_3.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення відповідача є протиправним, а натомість вказують на те, що останнє прийнятий відповідачем обґрунтовано, з дотриманням вимог Конституції та законів України, в межах повноважень та спосіб, передбачений чинним законодавством України та підстав для його скасування не вбачається.

Натомість, позивачем не представлено доказів на підтвердження факту належності спірної земельної ділянки до прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_3.

Що стосується посилань апелянта на рішення №1627 Львівської міської ради трудящих від 31.10.1953р., яким залишено у користуванні будинкоуправління нр. 216 Шевченківського району по АДРЕСА_3 земельну ділянку у розмірі 308,80кв.м., то судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки із закріпленої за будинком АДРЕСА_3 земельної ділянки площею 308,80м.кв. - 257,20м.кв. знаходяться під житловою забудовою та 51,60м.кв. є площею двору, то земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка розташована між будинками по АДРЕСА_2 у м. Львові площею 0,0148 га (148м.кв.) не належить до прибудинкової території буд. АДРЕСА_3, що також підтверджується і генеральним планом земельної ділянки по АДРЕСА_3.

Щодо доводів апелянта про підроблення документів ОСОБА_6 по нежитловому приміщенню по АДРЕСА_3, в результаті чого за нею визнано право власності на нежитлове приміщення площею 21кв.м за вказаною адресою, яка потім переходила ОСОБА_7, ОСОБА_8, а згодом і ТзОВ»ДТК-Львів», то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки на момент прийняття відповідачем оскарженого рішення, ТзОВ «ДТК-Львів» набув статусу добросовісного набувача вказаного нежитлового приміщення, так я к на момент придбання його у власність не знав і не міг знати про події та обставини,за яких ОСОБА_6 було оформлено право власності.

Що стосується доводів апелянта про порушення вказаним рішенням його та мешканців будинку прав, свобод та інтересів, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Аналізуючи наведені норми та висновок Конституційного Суду України, вбачається, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Крім цього, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли стались зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням наведеного, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак оспорюванні дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень.

Оскаржуваним рішенням, Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТК-ЛЬВІВ» погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0148 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлових та громадських будівель за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

Таким чином, оскарженим рішенням лише надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Крім того, позивач в судовому засіданні не заперечив, що він не ознайомлений з проектом будівництва, а лише припускає, що такий буде порушувати його права та права мешканців будинку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач не довів наявність порушення оскаржуваним рішенням Львівської міської ради саме його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту, а інші особи, на звернення його із вказаним позовом не уповноважували.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2014 року у адміністративній справі №461/5949/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний тест ухвали складено 31.03.2015р.