Постанова № 43357151, 30.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"30" березня 2015 р. Справа № 902/72/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Конкурент"

на рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р.

у справі №902/72/15 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Груп"

до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Конкурент"

про стягнення 81 171,68 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Сурменок В.Д., Панченко А.М.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК-Груп" звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" про стягнення 81 171,68 грн., а саме 46 800 грн. боргу, 5704,47 грн. пені, 692,38 грн. річних, 4574,83 грн. інфляційних, 23400 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р. у справі №902/72/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Груп" до Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" про стягнення 81 171,68 грн. задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "КОНКУРЕНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-ГРУП" 46 800 грн. боргу, 5704,47 грн. пені, 692,38 грн. річних, 4574,83 грн. інфляційних та 1300,32 грн. у відшкодування витрат на сплату судового збору.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р. у даній справі №902/72/15 провадження у справі в частині 23400 грн. штрафу припинено в зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 11.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК-ГРУП" та Селянським (фермерським) господарством "КОНКУРЕНТ" укладено договір № 11/04-14/1, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві агрохімічну продукцію (мінеральні добрива, засоби захисту рослин, стимулятори росту рослин та ін.), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити цей товар.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 46 800,00 грн., що стверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, проте відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим заборгував позивачу 46 800,00 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

З урахуванням положень ст. 549, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, п. 7.5. Договору, а також дослідивши розрахунок позивача заявлених до стягнення 5 704,47 грн. пені, 692,38 грн. - 3% річних, 4 574,83 грн. інфляційних, суд першої інстанції дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню як такі, що відповідають законодавству та умовам договору.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Селянське (фермерське) господарство "Конкурент" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р. у справі №902/72/15 скасувати та прийняти нове рішення.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки позбавив відповідача законного права участь у господарському засіданні та як наслідок усіх інших процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України. Суд не виконав вимог закону про відкладення слухання у справі, оскільки відповідач був відсутній під час розгляду справи судом 12.02.2015р., окрім того, не прийняв до уваги телеграму відповідача від 12.02.2015р., в якій останній просить перенести розгляд справи.

Також, звертає увагу на те, що позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення неоплаченого товару від 20.11.2014р. за вих. № 1721, згідно якої вимагав повернути товар або сплатити заборгованість протягом 2 банківських днів з моменту отримання вимоги. Відповідач не виконав вимогу щодо повернення товару, оскільки товаром є мікродобриво, яке було придбано у квітні, а саме в період необхідності його внесення на поля. Зберігання добрива до 20.11.2014р. є недоцільним та не відповідає діяльності господарства, оскільки С(Ф)Г «Конкурент» займається вирощуванням сільськогосподарської продукції, а не послугами складського зберігання. На момент пред'явлення вимоги про повернення неоплаченого товару даний товар був відсутній.

Окрім того, відповідач не виконав вимогу щодо сплати заборгованості протягом 2 банківських днів, оскільки на майно та рахунки С(Ф)Г «Конкурент» накладено арешт відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.11.2014р. та постанови про арешт рахунків від 27.11.2014р. Тому фактично неможливим є сплатити суму заборгованості.

На підставі наведеного скаржник також заперечує щодо розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір штрафних санкцій дорівнює 26 % від суми боргу, що, на думку скаржника, є надмірно завищеним.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Позивач не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

30 березня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Груп" та генеральний директор в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону.

Крім того, представник позивача на спростування доводів апеляційної скарги пояснив, що права позивача, визначені ст. 22 ГПК України, щодо забезпечення участі в судовому засіданні не порушені, оскільки останнього було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, що стверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Окрім того, відповідачем реалізовано право щодо подання відзиву на позовну заяву, відтак, останній не був позбавлений можливості прибути в судове засідання чи забезпечити явку свого повноважного представника. Натомість, відповідач не з'явився в судове засідання суду першої інстанції та вказаує на наявність телеграми про відкладення розгляду справи, яку суд не прийняв до уваги. В той же час, вказана телеграма надійшла до суду першої інстанції 13 лютого 2015 року, тоді як рішення по справі прийнято 12 лютого 2015 року.

Також, представник позивача зазначає, що твердження скаржника про стягнення судом штрафних санкцій у завищеном розмірі не відповідають дійсності, так як позивачем було подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 23 400 грн. штрафу, у зв'язку з чим судом першої інстанції припинено провадження у цій частині.

З огляду на наведене, позивач та його представник просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання не з'явився.

При цьому, 27.03.2015р. від відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" надійшла телеграма про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із хворобою.

Судова колегія дійшла висновку, що подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики зхастосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає хворобу свого представника, при цьому документарно такі факти не підтверджено. В той же час, скаржник не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення відповідача про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 96), а також підтвердженням головного спеціаліста Рівненського апеляційного господарського суду про направлення ухвали електронною поштою від 27.03.2015р. (а.с. 98), суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.03.2015 р. у справі № 902/72/15 не було визнано явку представника відповідача в судове засідання обов'язковою.

З огляду на наведене, колегія суддів не встановила обгрунтованих підстав для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, а тому у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 11.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК-ГРУП" та Селянським (фермерським) господарством "КОНКУРЕНТ" укладено договір №11/04-14/1 (далі по тексту - Договір, а.с. 9 -12).

Відповідно до п. 1 Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві агрохімічну продукцію (мінеральні добрива, засоби захисту рослин, стимулятори росту рослин та ін.) (надалі іменується "Товар"), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити цей товар.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікаціями (надалі іменується "специфікація"), що є невід'ємними додатками до цього Договору

У п. 2.1. Договору сторони погодиди, що ціна за одиницю товару та загальна вартість Товару за кожною позицією остаточно встановлюється та відображається у Специфікації на кожну окрему партію товару, яка підписується уповноваженими представниками сторін.

У відповідності до п. 2.2. Договору у специфікації за кожною окремою позицією асортименту Товару, вказується: найменування Товару, одиниця виміру Товару, кількість Товару по кожній позиції, ціна за одиницю Товару з урахуванням ПДВ в грн., сума за кожною окремою позицією Товару з ПДВ в грн., загальна сума ПДВ по партії Товару в грн., загальна сума партії поставляємого Товару з урахуванням ПДВ в грн.

Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України (п. 2.3. Договору).

У розділі 3 Договору сторони погодили умови поставки. Так, згідно з п. 3.1. Договору, поставка товару здійснюється на умовах відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000р.), обумовлених сторонами в специфікаціях до даного договору. Місце поставки товару визначається у специфікації на кожну партію товару та транспортної інструкції покупця (п.3.2. Договору).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що умови та порядок проведення розрахунків за кожну партію товару визначаються в Специфікації до даного Договору, які є його невід'ємною частиною.

Оплата вартості партії Товару проводиться покупцем шляхом перерахування безготівкових кошів на розрахунковий/поточний рахунок постачальника на підставі виставленого останнім рахунку-фактури та узгодженої специфікації до цього Договору (п. 6.2. Договору).

Зобов'язання з оплати вважаються виконаними з моменту надходження коштів в повному обсязі на рахунок постачальника в строк, визначений сторонами у Специфікації (п. 6.3. Договору).

За умовами п. 6.5. Договору у випадку несплати в обумовлений термін, без узгодження з продавцем, рахунок-фактура втрачає силу і підлягає перегляду. Товар вважається оплаченим з моменту надходження коштів на рахунок постачальника.

У разі порушення строків оплати винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, обчисленої від загальної вартості товару, за кожний день прострочення (п. 7.5. Договору).

Пунктом 9.1 Договороу передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 11.04.2014р. (з урахуванням пояснень представника позивача щодо описки в даті закінчення дії договору, що допущена в п. 9.1 Договору), а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторони мають право пролонгувати дію договору шляхом укладення додаткової угоди на певний строк (п. 9.5. Договору).

Договір засвідчений підписами та скріплений печатками сторін.

У Специфікаціях № 3 від 14.05.2014р., № 4 від 20.05.2014р. сторони визначили найменування, кількість, ціну, вартість, строк поставки та оплати (а.с.13-14).

Так, відповідно до п. 3 Специфікацій, оплата партії товару за цією специфікацією повинна бути здійснена покупцем на розрахунковий рахунок постачальника до 20 червня 2014 року.

На підтвердження факту виконання умов договору, позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних № 222 від 14.05.2014р., № 226 від 15.05.2014р., № 228 від 20.05.2014р., згідно яких передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 46 800 грн. (а.с. 15-17). Зазначені накладні засвідчені підписом та скріплені печаткою відповідача.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині проведення оплати за отриманий товар на суму 46 800 грн., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем на вказану суму.

21.11.2014р. позивач на адресу відповідача надіслав вимогу № 1721 від 20.11.2014р. про повернення неоплаченого товару (а.с. 56).

У зв'язку із відмовою відповідача від виконання зобов'язання в добровільному порядку, позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "КОНКУРЕНТ" 81 171,68 грн., з яких 46 800 грн. - боргу, 5 704,47 грн. - пені, 692, 38 грн. - 3% річних, 4 574,83 грн. інфляційних, 23 400 грн. - штрафу.

12.02.2015р. позивач подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 23 400 грн. штрафу від 12.02.2015р. Ухвалою судуу даній справі від 12.02.2015р. припинено провадження у справі в цій частині (а.с. 60, 61).

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості, яка виникла за Договором №11/04-14/1 від 11.04.2014р.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

В силу дії ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки №21 кп від 07.10.2013р.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач виконав договірні зобов'язання в обумовленому Договором порядку, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами - видатковими накладними №222 від 14.05.2014р., № 226 від 15.05.2014р., № 228 від 20.05.2014р.

Наведені вище видаткові накладні засвідчені підписом відповідача та містять відтиск печатки, що вказує на прийняття товару останнім. При цьому, вказані видаткові накладні містять посилання на договір №11/04-14/1 від 11.04.2014р. Вказане підтверджує, що господарську операцію було вчинено уповноваженими на те особами.

Усупереч наведеному вище, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази (банківські виписки, чеки, платіжні доручення) на підтвердження факту сплати відповідачем в повному обсязі вартості товару, поставленого згідно з вищезазначеними видатковими накладними.

Таким чином, ураховуючи факт поставки продукції позивачем та факт прийняття за видатковими накладними даної продукції відповідачем, існування боргу відповідача перед позивачем на суму 46 800 грн., судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу є цілком правомірним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

У частині визначення правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 5 704,47 грн. пені, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно норм статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У специфікаціях №№ 3 і 4, що є додатками до Договору, встановлено строк оплати товару - до 20.06.2014 р.

П. 7.5. Договору сторони обумовили, що у разі порушення строків оплати винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, обчисленої від загальної вартості товару, за кожний день прострочення.

Всупереч вимогам статті 193 ГК України, відповідачем не були виконані договірні господарські зобов'язання, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приймаючи до уваги наведені вище умови Договору та зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що пеня в сумі 5 704,47 грн. нараховані позивачем цілком правомірно із урахуванням наведених вище положень чинного законодавства та умов Договору, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

З'ясовуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 692, 38 грн., суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Сторони у п.п. 7.6. Договору погодили, що у разі порушення строків оплати сторона зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, враховуючи встановлений та пітдверджений наявними в матеріалах справи доказами факт невиконання боржником свого грошового зобов'язання за Договором, та з урахуванням проведеної перевірки розрахунку позивача 3% річних, судова колегія погоджується з тим , що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 692, 38 грн. є правомірними, а тому підлягають до задоволення.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 4574,83 грн. за червень 2014 року - грудень 2014 року, то судова колегія, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, листа Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р. та встановленого судом факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання, вважає, що нарахування позивачем інфляційних втрат у сумі 4574,83 грн. є правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обгрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Окрім того, на спростування тверджень скаржника в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду на невжиття заходів у порядку ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання, колегія суддів зважає на таке.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

При цьому, факт повідомлення відповідача про призначення справи № 902/72/15 до розгляду судом першої інстанції на 12.02.2015р. підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 26).

За таких обставин, відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, подав відзив на позовну заяву у якому виклав свої заперечення, а тому не був позбавлений можливості реалізувати, на момент винесення оскарженого рішення, визначені Законом (ст. 22 ГПК України) процесуальні права та обов'язки.

Стосовно тверджень в частині завищення розміру штрафних санкцій (26% від суми боргу), то колегія суддів вважає доводи скаржника в цій частині є безпідставними з огляду на наступне.

За умовами п. 7.8. Договору у разі, якщо прострочка оплати за товар становить 5 календарних днів, постачальник має право звернутися з вимогою до покупця про повернення неоплаченого товару, а останній зобов'язаний повернути постачальнику, протягом 2 календарних днів з моменту отримання вимоги, несплачений товар. Якщо покупець не виконає свого обов'язку щодо повернення несплаченого ним товару постачальнику, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 50 % від вартості неповернутого або несвоєчасно повернутого товару.

Окрім того, матеріалами справи стверджується той факт, що 12.02.2015р. позивач подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 23 400 грн. штрафу від 12.02.2015 р., у зв'язку з чим ухвалою суду від 12.02.2015р. припинено провадження у даній справі в цій частині.

З огляду на наведене, доводи скаржника в частині стягнення судом штрафу у завищеному розмірі не відповідають дійсності, оскільки не віднайшли свого документарного підтвердження.

Відтак, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р. у справі №902/72/15 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 р. у справі №902/72/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Конкурент" - без задоволення.

2. Справу №902/72/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.