Ухвала суду № 43355740, 26.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3468/14 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

26 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кобаля М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просили скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 8 травня 2014 року №0005291702, №0005271702, №0005261702.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48003 (сорок вісім тисяч три) гривні 75 копійок, у тому числі 38403 (тридцять вісім тисяч чотириста три) гривні за основним платежем та 9600 (дев'ять тисяч шістсот) гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями, у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в частині відмови.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 03 лютого 2010 року Згурівською районною державною адміністрацією у Київській області, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_1. Станом на момент перевірки позивач перебував на податковому обліку у Переяслав-Хмельницькій об'єднаній державній податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області за №1304.

У період з 17 березня 2014 року по 28 березня 2014 року, посадовими особами Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі статті 20, статті 77, статті 82 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 7 березня 2014 року №156, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 11 квітня 2014 року №220/17-3243703841, де зазначено встановлені під час перевірки порушення податкового законодавства, а саме:

пунктів 292.1, 292.3 статті 292 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано єдиного податку в сумі 8823,38 грн.;

пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого ФОП ОСОБА_2 донараховано податку на додану вартість в сумі 123430,00 грн.;

статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 18649,26 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005291702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 7143,75 грн., у тому числі 5715,00 грн. за основним платежем та 1428,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005271702, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 149327,50 грн., у тому числі 118192,00 грн. за основним платежем та 31225,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 21071,42 грн.

Не погоджуючись із висновками податкового органу та рішеннями, якими ФОП ОСОБА_2 донараховано податкові зобов'язання, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом не доведено правомірності визначення зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2011 року - березень 2012 року, в іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Вирішуючи спір, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган обумовлює зафіксовані порушення щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб порушенням вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (далі Указ № 727/98), яке полягало у перевищенні граничного обсягу виручки, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, на суму 113022,62 грн. за 2011 рік та не оприбуткування суми перевищення за загальними правилами, передбаченими Податковим кодексом.

Так, перевіркою встановлено, що перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, позивач отримав за ІV квартали 2011 року виручку від реалізації товару в загальній сумі 722548,32 грн., у тому числі за перший-третій квартал 2011 року обсяг виручки становив 609525,70 грн., за четвертий квартал 2011 року - 126860,62 грн.

За вирахуванням суми податку на додану вартість, сума перевищення валового доходу над гранично допустимим обсягом виручки, що встановлений статтею 1 Указу № 727/98 у четвертому кварталі 2011 року, склала 113022,62 грн. (126860,62 - 13838,00 =113022,62, де 13838,00 - сума ПДВ в складі виручки за 4 квартал 2011 року).

Таким чином, позиція відповідача ґрунтується на зазначеному вище, оскільки за наслідками 3 кварталу 2011 року підприємцем було перевищено ліміт у 500 тис. грн., починаючи з жовтня 2011 року (4 квартал) ФОП ОСОБА_2 мала перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, та оподаткувати за загальними вимогами суму доходу, отриманого у 4 кварталі 2011 року, а також зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати податок на додану вартість з оподатковуваних операцій.

Враховуючи висновок №1 від 5 травня 2014 року 9 (т.1, а.с. 40-48), яким податковим органом, з урахуванням поданих документів, що підтверджують витрати, частково зменшено суму чистого оподатковуваного доходу на суму документально підтверджених валових витрат 4 кварталу 2011 року у розмірі 11342,00 грн. (а.с. 44, ст. 5 Висновку №1).

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що валовий дохід за 4 квартал 2011 року становив 113022,62 грн., валові витрати - 11342,00 грн., отже чистий оприбутковуваний дохід склав 101680,62 грн. За таких обставин, податок з доходів фізичних осіб, який необхідно було сплатити склав 16721,13 грн.

Статтею 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Отже, оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм № 727/98, зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Із системного аналізу положень Указу № 727/98 та приписів Податкового кодексу України вбачається, що у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.2. статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Таким чином, доходом фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, є виручка у грошовій та негрошовій формі, тобто всі суми коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в касу підприємця в рахунок оплати за реалізовані товари, виконані роботи чи надані послуги протягом звітного періоду.

У свою чергу, пунктом 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України передбачено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).

Тобто норма пункту 177.4. статті 177 Податкового кодексу України є відсильною нормою і вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, закріплений у статті 138 ПК України та відповідно до пункту 138.1 цієї статті включає витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, а також інші витрати, визначені згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

В силу вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому за змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, до витрат певного періоду (у межах даної справи - 4 кварталу 2011 року), включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності. Однак, факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Тобто, у випадку, що розглядається, у якості витрат 4 кварталу 2011 року, які впливають на розмір суми чистого оподатковуваного доходу та на спірну суму податку на прибуток фізичних осіб, включається лише та вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції (наданні послуг, тощо) саме у 4 кварталі 2011 року.

Водночас, такі витрати повинні бути нерозривно пов'язані із господарською діяльністю позивача та підтверджуватись документами первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про факт здійснення господарської операції на підставі якої сформовані витрати, розкривати її зміст та обсяг.

Таким чином, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями сторін господарських операцій за змістом здійснюваної господарської операції.

На підтвердження здійснення у 4 кварталі 2011 року витрат позивачем до матеріалів справи додано:

накладні від 2 грудня 2011 року №52 на суму без ПДВ 42178,00 грн., від 12 жовтня 2011 року №31 на суму без ПДВ 54852,00 грн., від 25 листопада 2011 року №47 на суму без ПДВ 64400,00 грн., від 9 листопада 2011 року №42 на суму без ПДВ 60054,00 грн. (т.1, а. с. 216-219); від 1 березня 2011 року №12 на суму без ПДВ 69984,00 грн., від 16 березня 2011 року №18 на суму без ПДВ 51384,00 грн., від 25 березня 2011 року №25 на суму без ПДВ 62300,00 грн., від 1 травня 2011 року №30 на суму без ПДВ 16362,00 грн. (т.2, а. с. 74-77).

рахунки фактури від 27 жовтня 2011 року №85 на суму 7200,00 грн., від 12 жовтня 2011 року №93 на суму 27600,00 грн., від 3 жовтня 2011 року №87 на суму 31640,00 грн., від 7 жовтня 2011 року №88 на суму 3220,00 грн., від 6 жовтня 2011 року №89 на суму 4600,00 грн., від 11 жовтня 2011 року №91 на суму 23220,00 грн. (т.2, а. с. 207-212); від 10 листопада 2011 року №98 на суму 8360,00 грн., від 5 грудня 2011 року №100 на суму 3700,00 грн., від 10 листопада 2011 року №98а на суму 8360,00 грн., (т.2, а. с. 226-228).

Так, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, у платника податків не виникає права відносити до складу витрат вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано видаткових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_2 що свідчили б про реалізацію у 4 кварталі 2011 року товарів на користь покупців-контрагентів, а тому встановити, що товар, на реалізацію якого виписані долучені до матеріалів рахунки-фактури було дійсно передано контрагентам,- не вбачається можливим.

Наявні у матеріалах справи рахунки-фактури не є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення та про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять відомостей про зміст та обсяг господарської операції та за відсутності інших документів бухгалтерського обліку не можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції. Рахунок-фактура свідчить лише про пропозицію покупцю-контранету сплатити певну суму за товари (послуги) на виконання умов договору. Водночас, доказом того, що товар було реально поставлено покупцям є видаткова накладна, що містить відомості про товар, а також особу, що його отримала та відповідні докази, що свідчать про перевезення і оплату товару.

Крім того, яким чином здійснювалась поставка придбаного ФОП ОСОБА_2 товару, де і як зберігались придбані автозапчастини, що у подальшому були реалізовані третім особам позивачем ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду не пояснено та не надано належних доказів.

Натомість, як вбачається із письмових пояснень ФОП ОСОБА_2, відібраних у ході перевірки, позивач зазначає, що не має відповідних складів і товар придбаває під замовлення конкретних осіб.

Однак такі твердження позивача суперечать доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема, як вбачається із накладних №12 на суму 69984,00 грн., №18 на суму 51384,00 грн., №25 на суму 62300,00 грн., №30 на суму 16362,00 грн. (т.2, а.с. 74-77), поставка відповідної продукції здійснювалась у березні і травні 2011 року, водночас реалізовані дані товари, згідно рахунків-фактур, лише у 4 кварталі 2011 року.

Слід також відмітити, що позивачем не надано доказів на підтвердження надходження на розрахункові рахунки коштів від реалізації придбаних товарів за жовтень 2011 року, що виключає можливість співставлення відомостей, наведених у рахунках-фактурах з коштами, що фактично надійшли на банківський рахунок позивача.

При цьому, у ході перевірки податковим органом встановлено, що кошти згідно виставленого платіжного доручення від 3 жовтня 2011 року №87 на суму 31640,00 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 у 4 кварталі 2011 року не надходили (т.1, а.с. 44, абз.3 ст.5 Висновку №1). А кошти від реалізації товарів у розмірі 61347,00 грн., згідно накладної №12-1 на суму 57705,00 грн., згідно накладної №5 грудня 2011 року, на суму 14700,00 грн., №12-3 на суму 12435,00 надійшли у інших податкових періодах, а тому не можуть бути витратами 4 кварталу 2011 року.

Вказані вище обставини у сукупності свідчать про безтоварність зазначених правочинів, а отже про відсутність підстав для включення вартості товарно-матеріальних цінностей за накладними, що містяться у матеріалах справи до складу витрат 4 кварталу 2011 року.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновок податкового органу щодо відсутності документально підтверджених витрат, здійснених у 4 кварталі 2011 року, що вплинули на суму чистого оподатковуваного доходу є правомірним, а тому відсутні підстави для скасування податкового повідомлення рішення від 8 травня 2014 року №0005261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 21071,42 грн.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005291702, яким позивачу збільшено зобов'язання із сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 7143,75 грн., колегія суддів звертає увагу на таке.

Пунктом 292.1 статті 292 Податкового кодексу встановлено, що доходом платника єдиного податку фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

Згідно пункту 292.6 статті 292 Податкового кодексу України, датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої та п'ятої групи, який є платником податку на додану вартість, та платника єдиного податку четвертої та шостої груп датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

У ході перевірки встановлено, що позивачем подано податкову декларацію платника єдиного податку де сума оподатковуваного доходу визначена у розмірі 1356051,00 грн.

Згідно банківських виписок за 2013 рік всього на рахунки ФОП ОСОБА_2 надійшло 1962244,16 грн., обсяг виручки без ПДВ за 2013 рік склав 1635203,47 грн. (т.1, а.с. 166-207), таким чином виникла розбіжність у розмірі 279152,47 грн., що не брала участі у розрахунку єдиного податку, Отже, сума єдиного податку на 2013 рік складає 49056,11 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за 2013 рік було нараховано та сплачено єдиного податку у сумі 40682,92 грн.

З огляду на наявну у позивача переплату у розмірі 2658,19 грн., відповідачем правомірно визначено і донараховано єдиного податку на суму 5715,00 грн.

Так, судова колегія відзначає, що позивач, стверджуючи про неправомірність здійсненого податковим органом розрахунку суми єдиного податку, жодних доказів на підтвердження таких обставин не надав, натомість, наявними у справі банківськими виписками підтверджується отриманий ФОП ОСОБА_2 за результатами 2013 року обсяг виручки у розмірі 1635203,47 грн.

Отже, висновок відповідача про порушення ФОП ОСОБА_2 вимог підпункту 292.1, 292.3 статті 292 Податкового кодексу України є обґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005291702 - законним і підстав для його скасування судом не встановлено.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005271702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 149327,50 грн., у тому числі 118192,00 грн. за основним платежем та 31225,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48003 (сорок вісім тисяч три) гривні 75 копійок, у тому числі 38403 (тридцять вісім тисяч чотириста три) гривні за основним платежем та 9600 (дев'ять тисяч шістсот) гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому, враховуючи відсутність апеляційної скарги відповідача, податкове повідомлення-рішення в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасуванню податкового повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 71399 (сімдесят одна тисяча триста дев'яносто дев'ять) гривень - відмовлено.

26 березня 2015 року до канцелярії Київського апеляційного адміністративного суду представником позивача та представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі в частині у зв'язку із погодженням процедури застосування податкового компромісу між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Переяслав-Хмельницькою об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та викладені у клопотаннях доводи, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню із закриттям провадження у справі та визнанням нечинною постанови суду першої інстанції в частині, з таких підстав.

Відповідно до п. 11-2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно п. 7 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Пунктом 8 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Предметом даного спору є податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

від 8 травня 2014 року №0005291702, №0005271702, №0005261702.

Податковим повідомленням-рішенням від 8 травня 2014 року №0005271702 визначено до сплати грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 149327, 50 грн., в тому числі 118102 грн. - основного платежу та за штрафними (фінансовими) санкціями - 31225, 5 грн.

Таким чином, до податкових зобов'язань, нарахованих оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, може бути застосована процедура податкового компромісу.

З матеріалів справи та заявлених клопотань вбачається, що позивач 26.01.2015 року звернувся до ДПІ із заявою про намір досягнення податкового компромісу.

Згідно з наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 26.01. 2015 року № 944, позивачем було сплачено податкові зобов'язання згідно процедури податкового компромісу, а саме 5905,00 грн.

Відповідач просив закрити провадження у справі в частині, мотивуючи це тим, що за результатом розгляду вищевказаної заяви Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято рішення про погодження процедури застосування податкового компромісу з ФОП ОСОБА_2

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 194 КАС України у разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати будь чиї права, свободи або інтереси.

Приписи ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Пунктом 3 частини 1 статті 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

При цьому згідно ч. 3 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання представників позивача та відповідача про закриття провадження в справі в частині у зв'язку з примиренням сторін, а саме - досягненням податкового компромісу, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року визнати нечинною в частині, оскільки остання прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права, та закрити провадження у справі в частині примирення.

Оскільки, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 113, 157, 160, 194, 195, 198, 200, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Клопотання ОСОБА_2 та Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про закриття провадження у справі № 810/3468/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати нечинною постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог по податковому повідомленню-рішенню від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 71399 (сімдесят одна тисяча триста дев'яносто дев'ять) гривень.

Провадження у справі № 810/3468/14 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - закрити в частині позовних вимог по податковому повідомленню-рішенню від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 71399 (сімдесят одна тисяча триста дев'яносто дев'ять) гривень у зв'язку з досягненням сторонами податкового компромісу.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кобаль М.І.