Ухвала суду № 43354813, 26.03.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 683/2540/14-ц

Провадження № 22-ц/792/447/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Федорової Н.О.,

суддів - Карпусь С.А., Матковської Л.О.,

при секретарі - Бондарі О.В.,

з участю: прокурора - Грамчук Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2014 року у справі за позовом Старокостянтинівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог реєстраційна служба Старокостянтинівського районного управління юстиції у Хмельницькій області, про визнання недійсним та скасування рішення сесії Старокостянтинівської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки до комунальної власності та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

5 вересня 2014 року Старокостянтинівський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області звернувся до суду із вищевказаним позовом. В його обґрунтування зазначив, що 7 вересня 2004 року рішенням Старокостянтинівської міської ради № 19 «Про передачу земельних ділянок у власність» передано безкоштовно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 485 кв.м., по АДРЕСА_1

24 травня 2006 року Старокостянтинівським міським відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 видано державний акт, НОМЕР_1, на право власності на вказану земельну ділянку. Даний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674700177.

Спірна земельна ділянка не могла передаватись у приватну власність громадян, оскільки належить до земель водного фонду та знаходиться в межах 25-метрової прибережної захисної смуги водного об'єкту - малої річки Ікопоть.

Так, 13 лютого 2013 року Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області

________________

Доповідач у першій інстанції Цимбалюк О.В. Провадження № 22-ц/792/447/15

Суддя-доповідач Федорова Н.О. Категорія № 5, 7

було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 10/04/05, за результатами якої встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує з береговою лінією річки Ікопоть. Не витримана прибережна захисна смуга річки, земельну ділянку загороджено до урізу води.

Зазначеними діями порушено вимоги водного та земельного законодавства України.

А тому, просив суд визнати незаконним та скасувати п. 3 рішення Старокостянтинівської міської ради № 19 від 7 вересня 2004 року «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано безкоштовно у власність земельну ділянку площею 485 кв.м. для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_1; визнати недійсним та скасувати державний акт НОМЕР_1 від 24 травня 2006 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі управлінням Держземагентства в Старокостянтинівському районі за № 010674700177 на право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 24 травня 2006 року; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади м. Старокостянтинова.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 3 рішення 19сесії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області № 19 від 07 вересня 2004 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 485 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 у м. Старокостянтинів. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 24 травня 2006 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність територіальної громади м. Старокостянтинів. Вирішено питання про судові витрати.

Непогоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його. Рішення суду першої інстанції вважає таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

На думку апелянта, суд першої інстанції, беручи до уваги, як доказ, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 29/04/05 від 09 грудня 2014 року, не врахував, що вказаний акт оскаржується нею, зокрема, щодо визнання незаконними дій представників Державної екологічної інспекції при проведенні даної перевірки.

Судом не досліджено документи, на підставі яких було прийнято рішення Старокостянтинівської міської ради № 19 від 7 вересня 2004 року та видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Зокрема, суд не звернув увагу на те, що рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради народних депутатів Хмельницької області від 3 липня 1996 року № 152 п. 5 спірна земельна ділянка була надана їй у тимчасове користування для ведення городництва. На той час прибережна захисна смуга водного об'єкту становила близько ста метрів. Окрім того, відповідно до рішення Старокостянтинівської міської ради № 19 від 7 вересня 2004 року земельна ділянка надавалась із земель сільськогосподарського призначення, а не із земель водного фонду.

Суд не врахував, що правомірність використання нею спірної земельної ділянки підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 4/100 від 21 травня 2013 року.

Зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги Конституції України та не досліджено по даному питанню практику Європейського суду з прав людини.

Прокурор Грамчук Т.А. у судовому засідання заперечила проти апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним.

ОСОБА_1 своїм правом на безпосередню участь у судовому засіданні апеляційного суду не скористалась. Подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Інші учасники процесу у судове засідання апеляційного суду не з'явились. Про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Встановлено та ці обставини оспорені не були, що рішенням 16 сесії Старокостянтинівської міської ради від 7 вересня 2004 року № 19 «Про передачу земельних ділянок у власність» передано безкоштовно ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 485 кв.м., по АДРЕСА_1 (а.с. 7).

24 травня 2006 року Старокостянтинівським міським відділом земельних ресурсів видано ОСОБА_1 Державний акт на право власності на земельну ділянку, НОМЕР_1, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010674700177 (а.с. 8).

Перевіркою дотримання вимог природоохоронного законодавства, проведеною Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області встановлено, що за адресою АДРЕСА_1, власником земельної ділянки загальною площею 485 кв.м. являється ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, НОМЕР_1 від 24.05.2006 року, виданого Старокостянтинівською міською радою. Земельна ділянка межує з береговою лінією річки Ікопоть. Не витримана прибережна захисна смуга річки Ікопоть, земельну ділянку загороджено до урізу води. За результатами вказаної перевірки складено акт № 10/04/05 від 13 лютого 2013 року (а.с. 9-11).

В акті № 29/04/05 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 9 грудня 2014 року, Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області вказано, що земельна ділянка межує з береговою лінією річки Ікопоть. Загорожа земельної ділянки сягає на один метр до урізу води річки Ікопоть. На час огляду на земельній ділянці проведено оранку, до урізу води залишена трьох-чотирьох метрова лінія по всій ширині земельної ділянки. Уріз води по ширині земельної ділянки не віддаляється від земельної ділянки, а падає тільки по глибині (а.с. 41).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 п. а), 3 ст. 60 Земельного кодексу України, в редакції від 12.05.2004 року, яка діяла на час ухвалення рішення та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п. а) ст. 61 ЗК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Ці норми Закону кореспондується з положеннями ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України, в редакції від 27.11.2003 року, яка діяла на час ухвалення рішення та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч.ч. 1, 2 ст. 59 ЗК України, в редакції від 12.05.2004 року).

Згідно п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

У пункті 12 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 вказано, що прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги закону, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову та визнання незаконним та скасування рішення сесії Старокостянтинівської міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, а також зобов'язання ОСОБА_1, на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, повернути земельну ділянку у власність територіальної громади м. Старокостянтинів. Окрім того, суд вірно зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин земельна ділянка по АДРЕСА_1, не могла передаватись у власність ОСОБА_1, оскільки відносилась до прибережної захисної смуги вздовж річки Ікопоть та земель водного фонду України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги акт № 4/100 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21 травня 2013 року, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Хмельницькій області, не ґрунтуються на матеріалах справи. Так, вказана перевірка була проведена з питань дотримання вимог лише земельного законодавства, тоді як рішенням Старокостянтинівської міської ради порушено вимоги і земельного і водного законодавства.

Щодо посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом не взято до уваги рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради народних депутатів Хмельницької області від 3 липня 1996 року № 152 п. 5, то слід відмітити, що даним рішенням апелянту було надано право лише тимчасово користуватись спірною земельною ділянкою (а.с.59).

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на недотримання судом практики Європейського Суду з прав людини.

За обставинами справи «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», на рішення Європейського Суду з прав людини від 24 червня 2003 року у якій послався апелянт, 27 листопада 1969 року заявник уклав з муніципалітетом міста Дорчестер договір оренди земельної ділянки для промислової забудови строком на 22 роки. За умовами цього договору він за власні кошти побудував шість будівель для легкої промисловості, які здав у суборенду. Договір оренди надавав заявникові право на його пролонгацію ще на 21 рік. 4 жовтня 1990 року він повідомив муніципалітет про намір продовжити договір оренди, при цьому заявник погодився на збільшення орендної плати. Однак, муніципалітет відмовився від пролонгації договору посилаючись на те, що, погоджуючись на цю умову договору, він перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини до цієї справи Європейський Суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити строк його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цієї умови. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський Суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин Європейський Суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Натомість, обставини, що мають значення для справи, яка розглядається, є істотно відмінними. Як зазначив прокурор, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з порушенням норм чинного законодавства, тобто, незаконно. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Інші доводи апеляційної скарги не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

Судом першої інстанції дотримані вимоги процесуального закону, всебічно, повно і об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка, тому підстав для скасування його рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявленого позову не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.О. Федорова