КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
У Х В А Л А
Іменем України
26 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Шостака О.О.,
при секретарі: Оліщук А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів - Центрального офісу з обслуговування великих платників та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Міжрегіонального Головного управління Міністерства доходів і зборів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.10.2014 №0002474201 та №0002484201.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просили постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційних скарг посилаються на те, що у відповідності до п.3 гл.3 Положення №49 податкові органи наділені повноваженнями застосовувати до резидентів України санкції, передбачені п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційних скарг і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Міжрегіональним Головним управлінням Міністерства доходів і зборів - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Адміністрація морських портів України» з питань дотримання вимог валютного законодавства згідно листів Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київській області від 09.07.2014 №09-105/12162, від 04.09.2014 №09-203/16069? за період з 30.05.2014 по 31.07.2014.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 1.15 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України», затвердженого Постановою правління НБУ від 14.10.2004 №485; пункту 6.3 глави 6 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України», затвердженого Постановою правління НБУ від 14.10.2004 № 485; статтю 10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93.
За наслідками перевірки Міжрегіональним Головним управлінням Міністерства доходів і зборів - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено Акт від 01.10.2014 №1128/28-10-42-10/38727770 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.10.2014: №0002474201, яким позивачеві визначено пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 3400,00 грн. та №0002484201, яким позивачеві визначено пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 25500,00 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені пунктом другим статті 16 Декрету Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» міри відповідальності (штрафні (фінансові) санкції) до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються виключно Національним банком України та підпорядкованими йому установами, а тому застосування таких штрафних (фінансових) санкцій органами податкової служби є протиправним.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:
Згідно з абзацом 3 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за здійснення з валютними цінностями операцій, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.
Відповідно до абзацу 7 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовується штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Абзац 9 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 встановлює, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та, за його визначенням, - підпорядкованими йому установами.
Таким чином, санкції, передбачені пунктом другим статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», можуть застосовуватись до резидентів виключно Національним банком України та за наявності факту порушення вимог правил валютного регулювання і валютного контролю.
Так, в постанові від 07.02.2012 по справі №21-904а10 Верховний Суд України виходить із того, що статтею 16 Декрету питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, становлено однозначно, - повноважним органом є Національний банк України. Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України, та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Стосовно компетенції податкового органу в частині застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства на підставі пункту 1.15 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України», затвердженого Постановою правління НБУ від 14.10.2004 №485, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до 6.1 вказаного Положення контроль за виконанням власником ліцензії її умов та вимог цього Положення здійснють територіальні Управління Національного банку України.
При цьому, жодних повноважень щодо застосування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства податковим органом вказане Положення не містить.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом саме на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 та пункту 1.15 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках за межами України», затвердженого Постановою правління НБУ від 14.10.2004 №485.
Таким чином, враховуючи вищевикладені норми законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на відсутність компетенції податкового органу застосовувати такого роду фінансових санкції, та про необхідність їх скасування.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.
Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, і дав їм належну правову оцінку, - з огляду на що підстави до скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Повний тест ухвали виготовлено 31 березня 2015 року.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Мамчур Я.С
Шостак О.О.
Судове рішення № 43336601, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 26.03.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/20/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: