Ухвала суду № 43334839, 13.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2015р. Справа № 9104/181842/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Хобор Р.Б.,

судді Попка Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Приватного підприємства “Торговий дім “ГалАгро”, м.Судова Вишня Мостиського району Львівської області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2012р. у справі №2а-6752/12/1370

за позовом Приватного підприємства “Торговий дім “ГалАгро”, м.Судова Вишня Мостиського району Львівської області

до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби, м.Городок Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2012р. позивач: Приватне підприємство "Торговий дім "ГалАгро" звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача: Городоцької МДПІ Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2012р. №0000282321.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки у позивача наявні всі підтверджуючі документи, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у задоволенні позову потрібно відмовити. Свої доводи суд ґрунтував на тому, що складені позивачем з ТзОВ "Викуп" документи в своїй сукупності не є допустимими доказами реальності господарських операцій, які у них зафіксовані, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували фактичне отримання товару, відсутні угоди з перевізниками, товарно-транспортні накладні чи інші документи які б свідчили про транспортування товару, його передачу, зберігання, оприбуткування тощо.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції апелянт (позивач у справі): ТД “ГалАгро” оскаржив її в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач в акті перевірки безпідставно посилається на недійсність правочинів, укладених з ТзОВ "Викуп", перевіряючі не дослідили факт здійснення господарської операції з боку власне підприємства-позивача, товарно-транспортні накладні не зберігались позивачем, оскільки перевезенням товарів займалися підприємства-постачальники, вважає, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не повинні впливати на підприємство-позивача, оскільки воно не було стороною таких відносин, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегією суддів встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ в Мостиському районі Львівської області проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПП "Торговий дім "ГалАгро" з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. в частині взаємовідносин з ТзОВ "Викуп". За результатами перевірки складено акт від 12.03.2012р. №19/22-36465955 та винесено податкове повідомлення-рішення №0000282321 від 15.03.2012р., яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 94329,00 грн. (в т.ч. основний платіж – 75463,00грн., штрафна санкція – 18866,00грн.).

Перевіркою встановлено порушення вимог п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6, ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201,7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ за серпень 2011р. в сумі 75463,00грн. та ст.203, ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено фактичності господарських операцій з ТзОВ "Викуп".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що складені позивачем з ТзОВ "Викуп" документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували фактичне отримання товару, а саме: укладені угоди з перевізниками, товаро-транспортні накладні, довіреності, акти прийому-передачі товарів, та інші документи, які свідчать про транспортування товару, його передачі, зберігання, оприбуткування тощо. Відтак, у який спосіб товари, придбані у ТзОВ "Викуп" опинились у позивача, з матеріалів справи судом не встановлено.

Підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у продавця та оприбуткування їх у покупця, а також для виконання розрахунків між перевізником і замовником автомобільного транспорту слугує товарно-транспортна накладна (ТТН, типової форми, затверджена наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.1995р. за №488/346).

Після доставки вантажу водій-експедитор здає три примірники ТТН представнику вантажоодержувача, відповідальному за прийняття вантажу.

Товарно-транспортна накладна належить до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Перший примірник залишається у замовника (вантажовідправника), другий – передасться водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача передаються перевізнику.

Однак, товарно-транспортні накладні із зазначенням замовника перевезення та вантажоодержувача ПП "Торговий Дім "ГалАгро" не представив.

Колегія суддів враховує те, що позивач міг орендувати транспорт чи використати послуги третіх осіб для транспортування товару, однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б це підтверджували.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про недоведеність зі сторони Приватного підприємства "Торговий дім "ГалАгро" руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим вказує на недоведеність зі сторони позивача реальності господарських операцій, здійснених між Приватного підприємства "Торговий дім "ГалАгро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Викуп".

Зазначене свідчить про те, що видаткові та податкові накладні оформлені позивачем з ТзОВ "Викуп", підписані про людське око, без наміру щодо виникнення та виконання зобов'язань, а лише з метою документального оформлення господарських операцій, які в дійсності не відбувалися. Тому документи, якими оформлено виконання цих операцій, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами в розумінні бухгалтерського і тим більше податкового обліку.

При цьому, посилання позивача на ту обставину, що придбані нібито у ТзОВ "Викуп" товари у подальшому використані у власній господарській діяльності не доводить факту їх придбання саме у ТзОВ "Викуп", оскільки такі товари позивач міг придбати у інших осіб, але з метою одержання податкової вигоди оформив документи про їх придбання з ТзОВ "Викуп".

Встановлення дійсного продавця товарів, які придбав позивач, виходить за межі предмету доказування, оскільки не впливає на вирішення спору по суті.

Наявність у апелянта лише документів, які відповідно до податкового законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема виданих ТзОВ "Викуп" видаткових та податкових накладних, сама по собі не є підставою для їх включення до складу валових витрат та податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Відсутність судового рішення про визнання недійсними правочинів між позивачем та ТзОВ "Викуп" сама по собі не свідчить про реальність виконання цих правочинів зазначеними суб'єктами. Укладення правочину не є доказом його виконання. Відтак, установлення факту недійсності правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення податковим органом зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції.

Враховуючи наведене, висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених ТзОВ "Викуп" є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги відповідних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно із вимогами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, на підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно із приписами п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.9 КАС України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких умов колегія судів приходить до висновку про те, що з матеріалів справи вбачається ґрунтовність позиції суду першої інстанції, та те, що доводи апеляційної скарги такої позиції не спростовують.

Відповідно до вимог ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись вимогами ст.ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Торговий дім “ГалАгро” на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2012р. у справі №2а-6752/12/1370 за позовом Приватного підприємства “Торговий дім “ГалАгро” до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2012р. у справі №2а-6752/12/1370, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя Р.Б. Хобор

Суддя Я.С. Попко