Ухвала суду № 43333777, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2015р. м. Київ К/800/24089/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників: позивача Бубліченко Н.В.

відповідача Декань М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (правонаступника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013

у справі №2а-9463/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дика орхідея, Україна"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС від 03.06.2011 №0004722306.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку приватного акціонерного товариства «Дика Орхідея, Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 19.05.2011 №534/23-6/33781592.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що пов?язувалось із здійсненням позивачем господарської діяльності із роздрібної торгівлі жіночою білизною з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки неодноразово проводилось повернення відповідного товару та призвело до заниження податкових зобов?язань з ПДВ на суму 246820,00 грн. а також формування податкового кредиту за податковими накладними попередніх періодів.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.2011 №0004722306, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2893346,00 грн., у тому числі: 2314677,00 грн. - основний платіж, 578669,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 вказаного Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 статті 4 вказаного Закону зменшення суми податкових зобов'язань платника податку - постачальника при зміні компенсації вартості товарів (послуг), наданих особам, які не були платниками цього податку на момент такої поставки, дозволяється лише: при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості; при перегляді цін, пов'язаних з гарантійними замінами товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначених підстав для проведення коригування позивачем своїх податкових зобов?язань з податку на додану вартість відповідачем не наведено. Доводи відповідача базуються на тому, що позивачу під час здійснення ним господарської діяльності із роздрібної торгівлі жіночою білизною проводилось повернення товару. Згідно поданих товариством до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій сума, що видана при поверненні товару, склала 1480918,00 грн., у тому числі 246820,00 грн. податку на додану вартість. За висновками відповідача повернення жіночої натільної білизни заборонено положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», у зв?язку з чим така діяльність позивача не відповідає господарській, у зв?язку з позивачем занижено податкові зобов'язання на суму 246820,00 грн.

Однак, здійснення аналізу дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції контролюючих органів. Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

Слід погодитись і з доводами судів попередніх інстанцій про помилковість висновків відповідача, що чинним законодавством не передбачено можливості для платника податків приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на такий податковий кредит. Якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник таким правом не скористався, то відповідно ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку. Тобто, податковий орган вважає, що позивач не отримавши від постачальника своєчасно податкові накладні, з невідомих причин, не звернувся до них із вимогою про їх надання. Також, позивачем не подавались до податкових декларацій, за періоди в яких були виписані податкові накладні, заяви зі скаргою на таких постачальників, копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними.

Отже, у податковому періоді (попередній період), коли податкова накладна була виписана продавцем товарів, але не отримана покупцем цих товарів, покупець товарів не мав документа (податкової накладної), на підставі якого міг би включити суму податку на додану вартість по цій операції до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

За підтвердження факту придбання та оплати товару в податковому періоді в якому були виписані податкові накладні, що податковим органом не заперечується, однак, які фактично отримані позивачем пізніше, але в межах строків встановлених ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування постановлених у справі рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун