Постанова № 43332618, 27.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2015 року 10:30 № 826/19196/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2014 року № 0016242201, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» (надалі - позивач або ТОВ «ЦГіП») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить:

- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 року № 0016242201;

- визнати нечинним та скасувати акт від 11.11.2014 року № 1629/26-59-22-01/37024912 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЦГіП».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 року ТОВ «ЦГіП» відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання нечинним та скасування акта від 11.11.2014 року № 1629/26-59-22-01/37024912.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2015 року відкрито провадження у справі в частині решти позовних вимог, закінчено підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.11.2014 року № 1629/26-59-22-01/37024912, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЦГіП» з питань дотримання вимог податкового законодавства, а саме: в частині формування показників податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських взаємовідносин з підрядною організацією ТОВ «Глобал Люкс» за липень 2014 року, документально і нормативно не підтверджуються. Натомість, за твердженнями представника позивача, факти виконання ТОВ «Глобал Люкс» робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області на користь ТОВ «ЦГіП», згідно договору на виконання робіт від 02.07.2014 року № 020701, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що наявні у позивача. В свою чергу, висновки контролюючого органу про нереальність вказаних правочинів ґрунтуються виключно на неналежних документальних доказах і безпідставних суб'єктивних припущеннях, а тому суперечать вимогам чинного законодавства України.

У судове засідання 23.02.2015 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, хоча у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. Що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою. Про причини неявки у дане судове засідання відповідач суду не повідомляв, клопотань чи заяв про розгляд справи без участі його представника або про відкладення судового засідання не заявляв.

При цьому, у попередньому судовому засіданні 02.02.2015 року представником відповідача надано суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, прийнятим у зв'язку з виявленими з боку ТОВ «ЦГіП» порушень вимог податкового законодавства.

Суд у судовому засіданні 23.02.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

В ході судового розгляду встановлено, що протягом періоду з 29.10.2014 року по 04.11.2014 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно норм пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ЦГіП» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Глобал Люкс» (ідентифікаційний код 38966174) за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складений акт від 11.11.2014 року № 1629/26-59-22-01/37024912 (надалі - акт перевірки).

У тексті цього акта перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, містяться висновки податкової інспекції про завищення позивачем, в порушення норм п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), податкового кредиту за місяці липень-серпень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 26 490,00 грн. Епізоди даних правопорушень відповідач пов'язує з фактом неправомірного врахування ТОВ «ЦГіП» при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрат на придбання робіт (послуг) у ТОВ «Глобал Люкс», яке, на думку перевіряючого, не мало реальних можливостей для здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до наданих позивачем до перевірки первинних документів (перелік яких наведений на стор. 3 акта перевірки, що не заперечується позивачем) перевіряючим встановлено, що 02.07.2014 року ТОВ «ЦГіП» (як Замовник) уклало з ТОВ «Глобал Люкс» (Виконавець) договір на виконання робіт за № 020701, за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати за завданням Замовника комплекс робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області, а Замовник, в свою чергу, прийняти та оплатити результати виконаних робіт.

Всього за даними акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.07.2014року б/н ТОВ «Глобал Люкс» виконало роботи на суму 158 940,00 грн. (з ПДВ). Також, на підставі даного Договору ТОВ «Глобал Люкс» виписало на адресу перевіряємого підприємства податкові накладні від 03.07.2014 року № 3 на суму 115 050,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 19 175,00 грн.) і від 24.07.2014 року № 1034 на суму 43 890,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 315,00 грн.), які були відображені у податковій звітності з ПДВ ТОВ «Глобал Люкс» за липень і серпень 2014 року в повному обсязі.

Одночасно, в тексті акта перевірки позивача зафіксовано про ненадання перевіряючому останнім виписок банку щодо перерахування коштів за виконані роботи.

Також, в ході дослідження економіко-правового статусу контрагента перевіряємого підприємства - ТОВ «Глобал Люкс» працівником відповідача було з'ясовано наступне:

- в період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року ТОВ «Глобал Люкс» виявлено розбіжності по групам товару, а саме: здійснювалося придбання барвників, а реалізація контрагентам - інших товарів («сталь х/к в листах 0,45x1000x2000 08 пс» та будівельно-монтажні роботи);

- в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Глобал Люкс» до податкового органу, та у зв'язку з не поданням фінансової звітності (балансу) підприємства встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- згідно податкової звітності, поданої до податкового органу, інформація про загальну чисельність працюючих на ТОВ «Глобал Люкс» відсутня;

- згідно базах даних Міндоходів України, не встановлено отримання ТОВ «Глобал Люкс» дозвільних документів на проведення діяльності, яка їх потребує (в даному випадку пов'язаної із будівництвом).

На підставі вищевикладеного контролюючий орган дійшов висновку про відсутність у ТОВ «ЦГіП» достатніх правових підстав для формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з ТОВ «Глобал Люкс».

За результатами проведеної документальної перевірки ТОВ «ЦГіП» перевіряючий дійшов висновку про заниження позивачем заниження податку додану вартість за липень 2014 року на суму 19 175,00 грн. та за серпень 2014 року - 7 315,00 грн.

25.11.2014 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення (форми «Р») за № 0016242201, яким визначило ТОВ «ЦГіП» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33 113,00 грн., в т.ч. 26 490,00 грн. за основним платежем, 6 623,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме: Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962, (який набрав чинності 01.03.2014 року та був чинний станом на момент існування спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, «податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг)» та «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.».

В ході судового розгляду також встановлено, що 02 липня 2014 року між ТОВ «ЦГіП» (Замовник), в особі директора Семенюка М.І., та ТОВ «Глобал Люкс», в особі директора Фінюка М.С., був укладений договір на виконання робіт за № 020701. За умовами якого Виконавець зобов'язується виконати за завданням Замовника комплекс робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області, а Замовник, в свою чергу - прийняти та оплатити результати виконаних робіт (п. 1.1 цього Договору).

Загальна договірна вартість робіт складає 158 940,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 26 490,00 грн.), з уточненням вартості по факту виконаних об'ємів робі згідно актів виконаних робіт.

Права та обов'язки сторін визначені у п. 4 цього Договору. Зокрема, Виконавець зобов'язується виконати роботи (п. 1.1) за завданням Замовника після підписання Договору. Замовник, в свою чергу, зобов'язаний: сплатити Виконавцю кошти за виконані роботи в термін, визначений Договором; прийняти виконану Виконавцем роботу та підписати акт приймання виконаних робіт в 3-ний термін з дати отримання акта приймання виконаних робіт; забезпечити доступ до місця виконаних робіт, створити на об'єкті сприятливі умови для виконання робіт. При цьому Замовник має право здійснювати контроль за виконанням Виконавцем робіт, надавати Виконавцю матеріали, транспортні та інші послуги.

На підтвердження фактів виконання ТОВ «Глобал Люкс» ремонтно-будівельних робіт, і проведення розрахунків за такі виконані роботи позивач надав до суду копії наступних документів:

- рахунків на оплату від 24.07.2014 року № 2407/011 та від 24.07.2014 року № 2407/012, всього на загальну суму 202 830,00 грн. (з ПДВ);

- акта надання послуг від 24.07.2014 року № 3282 на суму 158 940,00 грн. (з ПДВ), складеного ТОВ «Глобал Люкс» за результатами виконання ремонтно-будівельних робіт, та який не скріплений печаткою підприємства-замовника (позивача);

- акта прийому-передачі виконаних робіт за липень на суму 158 940,00 грн. (з ПДВ), складеного ТОВ «Глобал Люкс» за результатами прийому-передачі комплексу робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області та який не скріплений печаткою підприємства-замовника (позивача). Крім того, зі змісту цього акта неможливо встановити витратну частину виконаних робіт (обсяг і вартість витрачених матеріальних ресурсів, кількість задіяного трудового персоналу);

- податкових накладних від 03.07.2014 року № 3 на суму 115 050,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 19 175,00 грн.) та від 24.07.2014 року № 1034 на суму 43 890,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 315,00 грн.);

- технічного завдання по улаштуванню гідроізоляції, технологічної карти на роботи гідроізоляції підвалу приватного будинку, розроблених та затверджених 30.05.2014року, та схеми улаштування гідроізоляції, які не містять посилань на жодні цивільно-правові угоди чи конкретні первинні документи;

- фотозображень, з яких неможливо ідентифікувати найменування, власника та місцезнаходження об'єкта робіт;

- оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» відносно контрагента ТОВ «Глобал Люкс»;

- виписок банку по особовому рахунку ТОВ «ЦГіП» за 03.07.2014 року і 24.07.2013 року, без відміток банку. Крім того за результатами аналізу та порівняння даних виставлених ТОВ «Глобал Люкс» рахунків на оплату виконаних робіт від 24.07.2014 року і вказаних банківських виписок, судом встановлено, що оплата за підрядні роботи здійснювалася позивачем без врахування згаданих вище рахунків Виконавця (ТОВ «Глобал Люкс»).

Жодних інших первинних документів, оформлених на підставі договору від 02.07.2014 року № 020701, зокрема: кошторисів підрядних робіт; актів прийому-передачі проектної (технічної) документації та будівельних матеріалів і обладнання від Замовника Виконавцю та актів щодо повернення такої документації Замовнику, та іншої документації організаційно-розпорядчого характеру, листування або у вигляді додаткових угод/додатків до вказаного Договору, де сторонами узгоджено безпосередньо кандидатури осіб, відповідальних за здійснення робіт та контроль їх якості, позивач суду не пред'явив та пояснень щодо причин їх відсутності не надав.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату вартості придбаних у контрагента послуг, судом досліджувалась не лише реальність виконання цих операцій та їх документування, а й факт отримання позивачем доходу за наслідками подальшого використання результатів наданих послуг у відповідних податкових періодах.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У той же час, умовою відображення господарської операції у податковому обліку є її здійснення за наявності розумної економічної причини (ділової мети).

Аналогічно вказаному в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 року № К/800/47453/14 зазначено, що: «…обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів».

Разом з тим, всупереч вимог п. 5 ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва про відкриття провадження в даній справі від 15.01.2015 року, позивач не пред'явив суду жодних документальних доказів на підтвердження факту використання ТОВ «ЦГіП» результатів спірних господарських операцій (договір від 02.07.2014 року № 020701) з метою отримання прибутку (в т.ч. правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомості, організації будівельних робіт власними силами та/або договорів, укладених Товариством з контрагентами-замовниками підрядних робіт і послуг, та оформлених на їх виконання первинних і розрахункових документів), а також придбання за замовленням відповідних будівельних матеріалів у третіх осіб, та пояснень щодо причин відсутності таких документів не надав.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних в матеріалах справи первинних документів, що були надані позивачем, судом вбачається, що позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні в ході розгляду даної справи в суді не були надані документи, зокрема, первинні, які б в дійсності підтверджували як факти реального виконання ТОВ «Глобал Люкс» робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку на користь позивача, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «ЦГіП».

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Глобал Люкс») належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, суд дійшов висновку про правомірність висновків акта перевірки про заниження позивачем сум податку на додану вартість за липень-серпень 2014 року та, відповідно, про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу суми названого податку із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням від 25.11.2014 року № 0016242201.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» (ідентифікаційний код: 37024912, адреса: 04112, м. Київ, вул. Т. Шамрило, 3-Б, кв. 27 с/гурт) судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох грн. 30 копійок) на р/р №31218206784007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача - (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820019, код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ___ (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва, код ЄДРПОУ 34414689».

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок