Постанова № 43331674, 24.03.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа № 914/3572/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача (скаржника) - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного Товариства Акціонерна Страхова Компанія "Скарбниця" від 06.01.2015 року № 03

на рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2014року, суддя Р.В.Крупник, у справі за № 914/3572/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ

до відповідача Приватного акціонерного Товариства Акціонерна Страхова Компанія "Скарбниця", м. Львів

про стягнення 43841,38 грн. відшкодування в порядку регресу, стягнення пені, трьох відсотків річних

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2014року у справі за № 914/3572/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства - акціонерна страхова компанія "Скарбниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 43841,38 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 4230,39 грн. пені, 688,25 грн. три відсотки річних. В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову мотивоване тим, що у відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, винного у ДТП, виник обов'язок з відшкодування позивачеві, як страховику майна потерпілої у ДТП особи, суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 43841,38 грн. (з урахуванням передбаченої Полісом № ВС/9834400 від 03.01.2013р. франшизи у розмірі 1000,00 грн.), що становить вартість відновлювального ремонту та запчастин (матеріалів) пошкодженого автомобіля марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ. Судом задоволено позовну вимогу про стягнення пені, оскільки прострочення виплати страхового відшкодування сталося з вини страховика, а можливість нарахування пені в даному випадку передбачена законом. Також, зважаючи на те, що в даному випадку виникло грошове зобов'язання відповідача, з нього підлягають до стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення виконання такого зобов'язання.

Рішення суду про відмову в решті позову мотивоване неправильним розрахунком заявлених до стягнення пені та 3 % річних.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що 1) ні позивач, ні страхувальник позивача не сприяли відповідачу у розслідуванні причин та обставин ДТП; відповідача не було належно повідомлено про таке ДТП; 2) у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує саме оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП; 3) страховиком і потерпілим не досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування; 4) відповідач є страховиком у даних правовідносинах; 5) суд першої інстанції не врахував усіх вимог щодо розрахунку суми відшкодування з урахуванням зносу згідно відповідної Методики. 6) Національна комісія, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг не виявила порушень закону з боку ПрАТ «Скарбниця».

Позивач у своїх поясненнях на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без завдолення, а оскаржуване рішення - без змін, обґрунтовуючи це тим, що розрахунок розміру страхового відшкодування проводився на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, а не полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, тому посилання скаржника на закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним. Натомість, договір добровільного страхування наземних транспортних засобів передбачає виплату страхового відшкодування на підставі рахунку ремонтного підприємства. Перерахування страхового відшкодування було здійснено на рахунок підприємства, де було здійснено ремонт транспортного засобу. Відтак, до позивача у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення присутнього представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід частково задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - частково скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що 16.09.2013 року між позивачем та гр. Бернацьким Романом Івановичем (за Договором - Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1301-13-00438 (надалі - Договір) предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язаних із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Subaru WRX", 2010 року випуску, д.н. ВС3800СТ, номер кузова JF1GVFLV5BG014867. Умови страхування - КАСКО, договір, страхування цивільної відповідальності, страхування нещасного випадку.

Відповідно до п.11.1 Договору вказаний транспортний засіб застраховано від таких страхових випадків: викрадення, ДТП, ПДТО, стихійне лихо, пожежа, вибух, падіння предметів, напад тварин.

Строк дії Договору з 18.09.2013 року по 17.09.2014 року (п.8 Договору).

Згідно цього Договору (п.11.3.) ліміт відшкодування страховика - по кожному страховому випадку; врахування амортизаційного зносу - без урахування зносу.

Згідно Правил добровільного страхування наземних транспортних засобів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ, документами, що підтверджують розмір збитків внаслідок настання страхового випадку є - кошториси ремонтних робіт, рахунки - фактури та інші документи (п.12.4.). Для визначення розміру збитків, страховиком може бути використаний Акт автотоварознавчої експертизи, виконаної спеціалізованою експертною організацією або фахівцем, який має відповідне право на проведення таких робіт (п.12.5). Визначення переліку документів, необхідних для підтвердження розміру збитків, на підставі яких проводиться виплата страхового відшкодування, здійснюється виключно страховиком (п.12.7). Страхове відшкодування виплачується в розмірі завданих прямих збитків, за умови визнання страховиком події, що сталася з застрахованим ТЗ. (13.3.). Виплата страхового відшкодування проводиться за вибором страхувальника та погодженням із страховиком, зокрема, і шляхом перерахування підприємству, що виконує ремонтно - відновлювальні роботи (п.13.7).

06.10.2013р. у м. Львові на вул. Стрийська, 121, сталася ДТП за участю транспортного засобу марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ під керуванням водія Савчук Т.І. та транспортного засобу марки "ВАЗ 21093" д.н. ВС7381ВС під керуванням водія Гавриша Д.М., внаслідок якої, транспортному засобу страхувальника було завдано механічних ушкоджень, а саме, пошкоджено задню центральну частину автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою Відділу ДАІ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області про дорожньо-транспортну пригоду №9278513 від 24.10.2013р.

Постановою Галицького районного суду м. Львова №461/12212/13-п від 30.10.2013 року встановлено, що вказана ДТП відбулася внаслідок порушення водієм автомобіля марки "ВАЗ 21093" д.н. ВС7381ВС - Гавришем Д.М. правил дорожнього руху. Даною постановою суду Гавриша Д.М. визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

07.10.2013 року на адресу позивача надійшла Заява страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, в якій він просить страхове відшкодування виплатити на рахунок СТО для здійснення ремонту.

У свою чергу, на виконання умов Договору, представником позивача (аварійним комісаром) було проведено огляд ТЗ страхувальника та складено Акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 07.10.2013 року, де вказано перелік та опис пошкоджень транспортного засобу страхувальника - автомобіля марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ.

Згідно рахунку-фактури № СФ-0007213 від 09.10.2013р. ПП "Автоцентр "Ера" вартість відновлюваних робіт та запчастин (матеріалів) автомобіля страхувальника марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ складає 44 841,38 грн.

28.10.2013 року позивачем здійснено розрахунок суми страхового відшкодування в розмірі 44 841,38 грн. та складено Страховий акт №ЗСКА-2864, в якому вирішено - перерахувати страхове відшкодування в розмірі 44 841,38 грн. на розрахунковий рахунок ПП "Автоцентр "Ера".

31.10.2013 року на підставі вказаних документів позивачем здійснено страхове відшкодування у розмірі 44 841,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19596 від 31.10.2013р.

Також встановлено, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП - Гавриша Д.М. застрахована у відповідача згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/9834400 від 03.01.2013р. Відповідно до даного Полісу, строк його дії становить з 04.01.2013 року по 03.01.2014 року. Страхова сума (Ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн. Розмір франшизи - 1000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2013 року позивач направив відповідачу Заяву на виплату страхового відшкодування в порядку регресу 11/7527 від 29.11.2013р., в якій він просить відшкодувати шкоду в розмірі 44841,38 грн. Вказану заяву відповідач отримав 10.12.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та не заперечується відповідачем.

У своїх поясненнях відповідач зазначив, що у відповідь та заяву позивача, відповідач двічі направляв позивачу листи №584 від 25.12.2013р. та №81 від 31.03.2014р. з вимогою про надання повного пакету документів (оскільки такий був відсутній при первинній заяві) для того, щоб відповідач міг прийняти рішення відносно вказаної заяви. Разом з тим, доказів направлення цих листів позивачу відповідачем не надано.

Предметом позову є стягнення з відповідача - 43 841, 38 грн. страхового відшкодування в порядку регресу на підставі ст.ст. 1166, 1191, ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування»; пені в розмірі 4576,32 грн. на підстав ст. 36.5 Закону України «про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; 3% річних в розмірі 691,85 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Закон України «Про страхування» регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічно, статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Господарський суд першої інстанції, задоволивши позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, визначив дані правовідносини як відносини регресу та при прийнятті рішення керувався ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. ст. 993, 1191 ЦК України.

Однак, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

І регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону - ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК встановлений особливий правовий режим, зокрема, при суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування.

Подання регресного позову також регулюється ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищевказане роз'яснено Верховним судом України при аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що в даному випадку між сторонами виникли відносини суброгації, за якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а відтак застосовуванню підлягають норми ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, на противагу ст.1191 ЦК України, котра регулює інші суміжні відносини - відносини регресу. В даному випадку застосування судом апеляційної інстанції ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України до даних відносин не змінює матеріально-правових підстав позову, а лише конкретизує їх та вірно кваліфікує, враховуючи те, що позивач також покликався на ці норми у позовній заяві.

Оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована відповідачем, то особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, оскільки може реалізувати своє право безпосередньо шляхом подачі позову до суду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 910/17223/13).

У вказаній Постанові Верховний суд також встановив те, що аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Страховик за договором страхування відповідальності надає згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Відтак, відповідач у даних правовідносинах не є страховиком щодо позивача, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За змістом п.36.4 ст.36 Закону виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Встановлено, що на підставі Заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 07.10.2013р., Акту огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 07.10.2013р., рахунку-фактури № СФ-0007213 від 09.10.2013р., розрахунку суми страхового відшкодування та Страхового акту №ЗСКА-2864 від 28.10.2013 року, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 44 841,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 19596 від 31 жовтня 2013 року, де отримувачем коштів є ПП «Автоцентр Ера».

Така виплата здійснена позивачем на підставі умов договору майнового страхування та правил страхування, які поширюються на відносини страховика (позивача) та його страхувальника та не суперечить чинному законодавству.

Зазначені документи є достатніми доказами на підтвердження фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. Кінцевим підтвердженням здійснення такої виплати суми страхового відшкодування є саме платіжне доручення, що свідчить про здійснення фактичних витрат позивачем.

З огляду на зазначене, до позивача, який виплатив страхове відшкодування ремонтному підприємству в розмірі 44 841,38 грн. на підставі договору майнового страхування з потерпілим, у межах його фактичних витрат перейшло право вимоги, яке його страхувальник мав до особи, відповідальної за завданий збиток, а останню у відносинах страхування представляє відповідач.

Слід зазначити, що розмір фактичних витрат позивача, здійснених за договором майнового страхування на користь його страхувальника, та які позивач просить стягнути з відповідача - не перевищив ліміту відповідальності відповідача як страховика за договором страхування цивільної відповідальності.

З зазначених норм матеріального права, які регулюють відносини у даному випадку, вбачається, що визначальним моментом для звернення з такою вимогою про стягнення страхового відшкодування є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування (ВГСУ)).

Як правильно зазначено судом першої інстанції, та як вбачається з вищенаведеного, у відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, винного у ДТП, виник обов'язок з відшкодування позивачеві, як страховику цивільно-правової відповідальності потерпілої у ДТП особи, суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 43841,38 грн. (з урахуванням передбаченої Полісом № ВС/9834400 від 03.01.2013р. франшизи у розмірі 1000,00 грн.), що становить вартість відновлювального ремонту та запчастин (матеріалів), пошкодженого автомобіля марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до положень ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодуванню підлягає лише належно оцінена шкода. Належно оцінена шкода, в розумінні даного Закону, є визначена аварійним комісаром або експертом вартість відновлювального ремонту пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів від 24.11.2013 року, яка передбачає складання Звіту експерта, Протоколу огляду транспортного засобу та калькуляції відновлювального ремонту.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував інші підстави для нарахування зносу, а зокрема, якщо б автомобіль мав пошкодження елементів кузова, що може встановити лише експерт і що впливає на розмір страхового відшкодування.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Дійсно, нормою ст.29 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Разом з тим, відносини щодо виплати позивачем страхового відшкодування гр. Бернацькому Р.І. за Договором майнового страхування регулюються не ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а ЗУ "Про страхування" та положеннями самого договору.

Відповідно до ст. 25 ЗУ "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Розділом 11 частини 2 Договору страхування №28-1301-13-00438 від 16.09.2013 року передбачено, що в разі настання страхового випадку, страхувальник подає заяву про настання страхового випадку, до якої додається, зокрема, калькуляція рекомендованої (або погодженої) Страховиком СТО із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартості, вартості деталей, що підлягають заміні, вартості витратних матеріалів.

Відповідно до розділу 15 Договору страховик протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснює огляд пошкодженого ТЗ та/або вживає заходів для проведення незалежної експертизи (п.15.2). Якщо розрахунок вартості відновлювального ремонту буде здійснюватися фахівцями страховика, то страховик проводить такий розрахунок протягом 5 робочих днів з моменту прийняття такого рішення (п.15.3). Страховик протягом 5 робочих днів з дати отримання від страхувальника всіх необхідних документів, передбачених Розділом 11 частини 2 Договору приймає рішення (складає Страховий акт) про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

З огляду на викладене, здійснене позивачем страхове відшкодування гр. Бернацькому Р.І. відповідає умовам укладеного Договору і не суперечить ст. 29 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування №28-1301-13-00438 від 16.09.2013 року, а ЗУ "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом. Крім того, ЗУ "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки.

В свою чергу, ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не спірні правовідносини у даній справі (суброгації), а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання безпосередньо відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вказаної правової позиції притримується Вищий господарський суд України в постановах №910/10479/14 від 11.11.2014р., №910/11450/13 від 21.01.2014р., №910/3655/13 від 30.07.2013р., №905/4194/13 від 12.11.2013р.

Отже, доводи відповідача про необхідність доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

До того ж, з врахуванням положень ч. 1 ст. 990 ЦК України та ст.ст. 25, 26 ЗУ "Про страхування" сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими належними доказами у справі.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що в п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затв. наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003р. встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рік випуску транспортного засобу страхувальника позивача (марки "Subaru WRX", д.н. ВС3800СТ) - 2010, отже, на момент ДТП (06.10.2013р.) фізичний знос вказаного автомобіля дорівнював "0", а відтак, вартість відновлюваного ремонту розрахована позивачем правильно.

Апеляційний суд також зазначає, що ні Законом України «Про страхування», ні договором майнового страхування не передбачено обов'язок позивача (страхувальника) визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно експертної оцінки шкоди. Крім того, як вже було встановлено вище, для визначення розміру збитків, страховиком (позивачем за договором майнового страхування) може бути використаний Акт автотоварознавчої експертизи, виконаної спеціалізованою експертною організацією або фахівцем, який має відповідне право на проведення таких робіт (п.12.5).

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача також зазначає, що позивачем було порушено вимоги ст.33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині сприяння страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: не надано для огляду пошкоджений транспортний засіб, не повідомлено про факт ДТП, а також про час та місце огляду автомобіля для визначення розміру збитків, а також не надано всіх наявних у позивача документів, що стосуються ДТП. Вказані факти є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування згідно п.37.1.3 Закону.

Відповідно до п.33.1.4 ст.33 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) (п.33.3 ст.33 Закону).

Відповідно до п.33-1.1 ст.33-1 Закону страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Отже, зі змісту вказаних приписів ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача, при визначенні розміру збитку.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє права позивача на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплати страхового відшкодування на підставі норм чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, винуватець ДТП Гавриш Дмитро Миколайович (страхувальник відповідача) повідомив відповідача про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування 07.10.2013 року, що підтверджується його заявою від вказаної дати. Разом з тим, після одержання вказаного повідомлення, відповідач не вчинив жодних дій щодо початку розслідування цієї пригоди та визначення розміру збитків.

Крім цього, суд наголошує на тому, що згідно п.37.1.3 ст.37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Разом з тим, додані позивачем до Заяви на виплату страхового відшкодування в порядку регресу 11/7527 від 29.11.2013р. документи дають відповідачу можливість встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання та розмір заподіяної шкоди. А заперечення відповідача стосовно існування факту пошкодження кузова автомобіля потерпілого базується на припущеннях.

Також, відповідач покликається на те, що Національна комісія, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг не виявила будь яких порушень з боку ПрАТ «Скарбниця».

Однак, апеляційний господарський суд зазначає, що саме такого висновку не вбачається з листів Національної комісії, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, які містяться у матеріалах справи, натомість Комісією зазначено, що спори, пов'язані із страхуванням - вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Крім того, сам відповідач у листі від 13.05.2014 року до Національної комісії, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг зазначав про те, що вирішення спору у даному випадку не належить до компетенції даної Комісії, а належить виключно до компетенції господарського суду.

Норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять підстав для відмови у задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування, згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (постанова Вищого господарського суду України від 14.10.2013 року у справі № 905/4763/13).

Те що судом першої інстанції не було кваліфіковано відносини між сторонами як відносини суброгації, не вплинуло на прийняття ним по суті правильного рішення про стягнення суми страхового відшкодування на користь позивача.

Враховуючи все вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача 43 841,38 грн. фактичних понесених витрат та про задоволення таких вимог.

Позивач, окрім страхового відшкодування, просить стягнути з відповідача 4576,32 грн. пені та 691,85 грн. три відсотки річних за період з 10.03.2014р. по 17.09.2014р.

За змістом п.36.2 ст.36 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2013 року позивач направив відповідачу Заяву на виплату страхового відшкодування в порядку регресу 11/7527 від 29.11.2013р. разом із документами, зазначеними в ст.35 Закону. Належних доказів відсутності певних документів відповідачем не надано. Вказану заяву відповідач отримав 10.12.2013 року.

Відтак, відповідач повинен був сплатити позивачу фактично здійснені витрати до 10.03.2014 року включно.

Однак, відповідачем в порушення вимог чинного законодавства цього зроблено не було.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).

Грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів; це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вказана позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.02.2014 р. у справі 3-1гс14.

Враховуючи зазначене та положення статей 11, 509 ЦК України, грошові зобов'язання можуть виникати з цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, зокрема, з підстави завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Апеляційний суд зазначає, що зобов'язання можуть виникати і з позадоговірних відносин. В даному випадку, зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати коштів в порядку суброгації у даній справі є позадоговірним грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Тобто порушення вказаного зобов'язання виникло з 11.03.2014 року.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, а також перерахунок трьох процентів річних, здійснений судом першої інстанції, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги про стягнення 3 % річних - в сумі 688,25 грн. та про відмову у задоволенні решти заявленої до стягнення суми 3 % річних.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, то апеляційний суд зазначає наступне.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку суброгації, а не з договірних зобов'язань.

Законами України "Про страхування" та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які в окремих випадках застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено нарахування неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом чи в порядку суброгації до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, договірні відносини між сторонами відсутні.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін не визначено.

Положення п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Як зазначено Верховним судом України у Постанові від 26 вересня 2012 року щодо стягнення пені на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (на час спірних правовідносин у рішенні Верховного суду України стягнення пені було врегульовано ст. 37 вказаного закону) норма цього Закону про стягнення пені регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає безпідставними позовні вимоги про стягнення пені з відповідача, а тому не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення таким вимог та вважає, що у їх задоволенні слід відмовити, а рішення суду першої інстанції в цій частині - скасувати.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу було задоволено частково, судовий збір у справі слід розподілити між сторонами пропорційно до задоволених вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача за розгляд справи в суді першої інстанції слід стягнути 1668,5 грн. За розгляд справи в суді апеляційної інстанції судові витрати слід залишити за скаржником за мінусом судового збору розрахованого пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1589,25 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного Товариства Акціонерна Страхова Компанія "Скарбниця" від 06.01.2015 року № 03 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2014року у справі за № 914/3572/14 скасувати в частині стягнення 4230,39 грн. пені. В цій частині прийняти нове рішення. В задоволенні позову про стягнення 4230,39 грн. пені відмовити.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства - акціонерна страхова компанія "Скарбниця" (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 5; код ЄДРПОУ 13809430) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32А; код ЄДРПОУ 30859524) 1589 грн. (тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень) 25 коп. судового збору.

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 30.03.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.