Постанова № 43331445, 30.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2015 року № 826/930/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі»доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпро визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2014 р. № 0000502204,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати нечинним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.12.2014 р. № 0000502204 Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про збільшення ТОВ «Єврокопі» суми податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за основним платежем 125 027,00 грн., штрафними санкціями 31 256,75 грн., а всього - 156 283,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 02.12.2014 р. № 576/26-57-22-04-10/33603512 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 р. № 0000502204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 156 283,75 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи за його відсутності або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень на позовні вимоги проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з огляду на його необґрунтованість.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Єврокопі» з питань надання пояснень та їх документального підтвердження фінансово-господарських операцій з ТОВ «Айпі-Світ» та ТОВ «Атлатторгпромсервіс» за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Єврокопі»:

- п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 125 027,00 грн., а саме: за липень 2014 р. на суму 125 027,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 02.12.2014 р. № 576/26-57-22-04-10/33603512 та винесено податкове повідомлення-рішення від 22.12.2014 р. № 0000502204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 156 283,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 125 027,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 31 256,75 грн.

За результатами адміністративного оскарження, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві надано відповідь від 19.12.2014 р. № 4370/10/26-37-22-04-11, згідно якого заперечення до акту від 02.12.2014 р. № 576/26-57-22-04-10/33603512 залишено без розгляду, а висновки акта - без змін.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Єврокопі» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та зареєстровано платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності є роздрібна торгівля невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Судом встановлено, що предметом перевірки стали господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Айпі Світ» та ТОВ «Атлантторгпромсервіс».

На підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами, позивачем надано наступні документи: видаткові накладні, які свідчить про видаткові операції, податкові накладні, які відображують нарахування зобов'язань по сплаті ПДВ, банківські виписки, які свідчать про рух коштів.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем було реалізовано товар наступним контрагентам: ТОВ «Компанія ВПС», ТОВ «Емвей», ТОВ «Ворлдвайд Мануфакчурінг, І.Д.», ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат», ТОВ «Торгівельна компанія «Полісся-Продукт», ТОВ «Дата Груп», ТОВ «Торговий дім «Еталон», зокрема, шляхом підписання оборотно-сальдових відомостей, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок.

Разом з тим, висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на акт від 02.10.2014 р. № 162/10-08-22-01/39044815 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Атлантторгпромсервіс» щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 31.12.2013 р. по 31.08.2014 р., яким встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням та акту від 18.08.2014 р. № 452/26-56-22-01-03/39125820 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Айпі Світ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2014 р. по 31.07.2014 р. встановлено, що правочини укладені між ТОВ «Айпі Світ» та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Стосовно посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, як на підставу неправомірності включення позивачем певних сум за угодами з такими контрагентами до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1999 № 2657-ХП податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Так, в силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року №236, передбачено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу Державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

Таким чином в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вищевикладених норм права та обставин справи вбачається, що висновки суб'єкта владних повноважень, викладені в Актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, а також про нікчемність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не відповідають визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з йог контрагентами правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність права встановлено законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11. 2012 року № К/9991/50772/12.

Водночас, суд враховує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2014 р. у справі № 826/12645/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 11.12.2014 р., за позовом ТОВ «Айпі-Світ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айпі-Світ" - задоволено.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 14.03.2014 №140320141.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві виконувати умови договору від 14.03.2014 №140320141 про визнання електронних документів, укладеного з ТОВ "Айпі-Світ", до моменту його припинення.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві визнати податковою звітністю та зареєструвати уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2014 року з додатками.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві приймати засобами електронного зв'язку, визнавати податковою звітністю та реєструвати податкові накладні ТОВ "Айпі-Світ", направлені засобами електронного зв'язку у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийняти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 04.08.2014 №17, від 05.08.2014 №35, від 12.08.2014 №80 складених на підставі договору поставки від 15.07.2014 №АС15/07 та податкової накладної від 12.08.2014 №80 на підставі договору надання послуг від 05.08.2014 №05/08/14-1. Рішення набрало законної сили.

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, з огляду на нижченаведене.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Єврокопі» надавало послуги по заправці, відновленню та ремонту картриджів, принтерів та копіювальної техніки.

Однак, проаналізувавши первинні документи позивача, суд дійшов висновку, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Єврокопі» та ТОВ "Айпі-Світ", ТОВ «Атлантторгпромсервіс» за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. відсутня, наслідком податкового обліку є лише фактичний рух активів, а, отже, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Позивачем не надано суду заявок на замовлення робіт; доказів, які б свідчили про наявність у штаті працівників відповідної кваліфікації; доказів передачі та отримання матеріальних цінностей, зокрема, довіреностей на отримання матеріальних цінностей; доказів, які б свідчили про поставку товарів, зокрема, актів наданих послуг, товарно-транспортних накладних щодо перевезення товарів; доказів наявності складського приміщення для зберігання придбаних товарів; доказів формування основних фондів.

Разом з тим, позивачем не надано документів, які б свідчили про оплату за надані транспортні послуги та обсяги поставленого товару, доказів оприбуткування товару.

Отже, суд приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи носять неповний та суперечливий характер, а, отже, не дають підстав дійти до висновку, що господарські операції мали місце. В зв'язку з зазначеним, суд погоджується з висновком податкового органу про неможливість підтвердження податкового кредиту та встановлення об'єкту оподаткування.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг та виконання робіт фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми з податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України ТОВ «Єврокопі» занижено податок на додану вартість за липень 2014 року на загальну суму 125 027,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2014 р. № 0000502204, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокопі» відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук