Постанова № 43331440, 27.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2015 року № 826/897/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лайт»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2014 р. № 0004512201, від 16.01.2015 р. № 0006662201,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лайт» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати неправомірними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, прийнятого ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві та від 16.01.2015 р. № 0006662201, прийнятого Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 18.08.2014 р. № 6307/26-51-22-01/36956489 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 152 158,16 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0006662201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 116 654,59 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в запереченнях на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 26.02.2015 р. сторони заявили усне клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Дженерал Лайт» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТК «Акцепт» за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Дженерал Лайт»:

1) ч.ч. 2, 3, 4, 5, 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні товарів у ТОВ «ТК «Акцепт».

2) ст.22, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, ст. 134 Податкового кодексу України в частині відсутності об'єктів оподаткування при придбанні товарів у ТОВ «ТК «Акцепт».

3) п. 138.2, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено витрати на суму 507193,85 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 116654,59грн., в т.ч. за IV квартал 2011 року на суму 116654,59 грн.

4) п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 101438,77 грн., в т.ч. за грудень 2011р. на суму 101438,77 грн.

За результатами перевірки складено акт від 18.08.2014 р. № 6307/26-51-22-01/36956489 та винесено:

1. податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 152 158,16 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 101 438,77 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 50 719,39 грн.;

2. податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004522201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 145 818,24 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 116 654,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29 163,65 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки від 18.08.2014 р. № 6307/26-51-22-01/36956489, Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надано відповідь від 01.09.2014 р. № 8276/10/26-51-22-01, якою висновки акту перевірки від 18.08.2014 р. № 6307/26-51-22-01/36956489 залишено без змін.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 12.11.2014 р. № 97/10/26-15-10-04-04, яким податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, № 0004522201 залишено без зміну, а скаргу - без задоволення.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 23.12.2014 р. № 9379/6/99-99-10-01-25, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004522201 в частині 29 163,65 грн. штрафних санкцій та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги у відповідній частині; податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004522201 та рішення, прийняте за результатом розгляду первинної скарги, - залишено без змін.

Отже, вказаним рішенням ДФС України замість податкового повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004522201 було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 р. № 0006662201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 116 654,59 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 116 654,59 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

ТОВ «Дженерал Лайт» зареєстровано Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією. Взято на облік у ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві. У періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки були господарські взаємовідносини між ТОВ «Дженерал Лайт» та ТОВ «ТК «Акцепт».

Так, між ТОВ «Дженерал Лайт» (покупець) та ТОВ «ТК «Акцепт» (постачальник) було укладено договір поставки від 29.12.2011 р. № б/н, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується постачати товар покупцю, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Товар постачається в асортименті та за цінами згідно рахунків-фактур та/бо накладних, які є невід'ємною частиною договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. При передачі товару постачальник зобов'язується передати всю належним чином оформлену документацію на товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар та підписати всі необхідні документи.

Кількість, асортимент партії товару, місце та умови поставки зазначаються в замовленні покупця.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду рахунок на оплату № 633 від 29.12.2011 р., видаткову накладну № 633 від 29.12.2011 р., податкову накладну від 29.12.2011 р. № 633, рахунок на оплату № 673 від 30.12.2011 р., видаткову накладну № 673 від 30.12.2011 р., податкову накладну від 30.12.2011 р. № 673, банківську виписку, акт звірки розрахунків за період з 01.12.2011 р. по 30.06.2012 р.

Розрахунки між сторонами здійснювалися простим векселем серія АА 2492421, у зв'язку із чим сторонами було складено акт приймання-передачі простого векселя від 01.07.2012 р. за договором постачання № б/н від 29.12.2011 р., акт пред'явлення векселя до сплати від 30.07.2012 р. на суму 578 000,00 грн., акт приймання-передачі погашених векселів від 30.07.2012 р.

Як свідчать матеріали справи товар було реалізовано ТОВ «Маршал Бест Компані», про що свідчать видаткові накладні №353 від 30.12.2011 р., № 354 від 30.12.2011 р.

Транспортування вантажу здійснювалось автомобілем TOYOTA CAMRY реєстраційний номер АА2732ТС, який орендувався позивачем за договором оренди автомобіля від 06.09.2010 р. реєстровий № 1393; автомобілем OPEL VECTRA 2.2 І реєстраційний номер АА2153КО, який орендувався позивачем за договором оренди автомобіля від 23.12.2010 р. під реєстровим № 1950.

Згідно пояснень позивача, оскільки автомобілі, якими здійснювалися перевезення вантажу, знаходились у оренді у позивача, а перевезення здійснювалося для власних потреб позивача, то були відсутні підстави для укладення товарно-транспортних накладних, що судом приймається до уваги.

Судом встановлено, що зберігання товару здійснювалося на складських приміщеннях загальною площею 66 кв.м., які знаходились за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 18, яке перебувало в оренді у позивача за договором складських приміщень №4 від 01.04.2011 р.

Натомість висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на акт № 01/22-4/37813837 від 03.03.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Акцепт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2011 р. по 31.01.2012 р.

Враховуючи висновки вказаного акту, відповідач зазначає, що ТОВ «Дженерал Лайт» здійснювало діяльність не спрямовану на реальне настання правових наслідків, виключно з метою штучного зарахування валових витрат та податкового кредиту, заниження об'єкту оподаткування.

Стосовно посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, як на підставу неправомірності включення позивачем певних сум за угодами з такими контрагентами до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 16 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1999 № 2657-ХП податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Так, в силу приписів пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, податкова інформація є підставою для прийняття посадовими особами органів державної податкової служби відповідних висновків під час проведення перевірок.

Оформлення результатів перевірок здійснюється шляхом складання акта перевірки, який є носієм доказової інформації та повинен містити висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання законодавства.

У свою чергу, метою проведення зустрічної звірки платника податків є виключно отримання податкової інформації, тобто, зібрання відомостей, які розкривають процес поточної господарської діяльності платника податків, дані про його контрагентів, кількісні, якісні та інші характеристики отриманих та наданих товарів (робіт, послуг).

Враховуючи, що зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ, який складається після проведення зустрічної звірки (довідка) та у разі неможливості її проведення (акт) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі, і про реальність, повноту, достовірність господарських операцій такої особи.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року №236, передбачено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами Державної податкової служби України.

При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу Державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.

Таким чином в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вищевикладених норм права та обставин справи вбачається, що висновки суб'єкта владних повноважень, викладені в Актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, а також про нікчемність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не відповідають визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

Так, проаналізувавши первинну документацію позивача, суд дійшов висновку, що вона складена у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «ТК «Акцепт» за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р. здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідачем не спростовано того факту, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «ТК «Акцепт» не було зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не було зареєстровано як платника податку на додану вартість.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було досліджено та враховано первинні документи позивача.

Висновки про сумнівність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт» податковим органом були зроблені не у зв'язку з непідтвердженням товарності цих операцій, відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а лише на підставі акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Акцепт», яким встановлено відсутність у вказаного контрагента права на формування валових витрат по операціях з підприємствами-постачальниками, та те, що правочини з контрагентом не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

При цьому, в акті перевірки від 18.08.2014 р. № 6307/26-51-22-01/36956489 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «ТК «Акцепт» за період угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Викладене свідчить, що позивач придбані у ТОВ «ТК «Акцепт» послуги та товари, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

Судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТК «Акцепт», що не заперечується податковим органом, сторони під час підписання податкових накладних мали статус платників податку на додану вартість.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентами ТОВ «ТК «Акцепт» недійсними у судовому порядку.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт», а тому вважає, що формування ТОВ «Дженерал Лайт» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є правомірним, а дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо нарахування позивачу сум з податку на додану вартість, податку на прибуток - протиправними.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та валових витрат, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даній адміністративній справі ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів м. Києва, як суб'єктом владних повноважень, не було виконано покладеного на нього законом обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не надано належних доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014 р. № 0004512201, від 16.01.2015 р. № 0006662201 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ТОВ «Дженерал Лайт» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.09.2014 р. № 0004512201, від 16.01.2015 р. № 0006662201 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лайт» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.09.2014 р. № 0004512201.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.01.2015 р. № 0006662201.

4. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лайт» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук