Ухвала суду № 43331302, 24.03.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/343/2015(м)

263/13556/13-ц

Головуючий у 1-ій інстанції Литвиненко Н.В.

Категорія 53 Суддя - доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Грішко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення індексації невиплаченої заробітної плати, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК ім. Ілліча») про стягнення індексації заробітної плати та компенсації. Посилалася на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті заробітної плати не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, внаслідок чого порушено її право на оплату праці, що має бути відновлено шляхом стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» суми індексації та компенсації за період з 08 травня 1968 року по 04 квітня 2005 року.

У квітні 2014 року позивачка подала позовну заяву та просила стягнути на її користь індексацію заробітної плати за період з 03 березня 2003 року по 04 квітня 2005 року з компенсацією, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04 квітня 2005 року по день винесення рішення суду.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 21 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборгованість з індексації заробітної плати та компенсацію за затримку її виплати з березня 2003 року по квітень 2005 року включно в сумі 77,41 грн., середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні в розмірі 2 500 грн., з утриманням з вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а всього 2 577,41 грн. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивачка про час і місце розгляду справи повідомлена, просила розглянути апеляційну скаргу у її відсутність (а.с.56).

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника ПАТ «ММК ім.Ілліча» Новгородської В.В., дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 08 травня 1968 року по 04 квітня 2005 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.5).

На час звільнення позивачки, повний розрахунок з нею проведено не було - залишилася невиплаченою сума індексації заробітної плати - 32,87 грн. та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати заробітної плати - 44,54 грн., а всього 77,41 грн., нарахованих за період з березня 2003 року по квітень 2005 року. До дня ухвалення рішення вказана сума позивачці не виплачена (а.с.36).

Згідно довідки головної бухгалтерії відділу обліку заробітної плати ПАТ «ММК ім. Ілліча» середньоденна заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи перед звільненням становила 23,20 грн.(а.с.46).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення трудового законодавства, в частині невиплати позивачці індексації по заробітній платі за період її роботи по квітень 2005 року з компенсацією за затримку її виплати у сумі 77,41 грн., тому, дійшов висновку про стягнення цієї суми з відповідача на користь позивачки, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 500 грн., з урахуванням принципу співмірності.

З висновком суду не можна не погодитись.

Згідно зі ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (норма статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Положеннями ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 Закону України «Про оплату праці», входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (частина 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

В аспекті надання офіційного тлумачення положенням ч. 2 ст. 233 КЗпП України Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як

складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Встановлено, що з 08 травня 1968 року по 04 квітня 2005 року ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах із ПАТ «ММК ім.Ілліча». Відповідно до розрахунку, наданого відповідачем, на момент звільнення позивачки з нею не було проведено повного розрахунку, а саме, залишилася не виплаченою за період з березня 2003 року по липень 2006 року сума індексації та компенсація втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків виплати, 77,41 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку ОСОБА_2 у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та визначив його в розмірі 56 004,80 грн.

Проте, за положеннями ч.2 ст.117 КЗпП України, за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Звернення ОСОБА_2 до суду із позовом, свідчить про наявність спору між сторонами трудових правовідносин.

За таких обставин, вирішення питання про застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, оскільки він виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що у даній справі, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 2 500 грн., суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи; спірну суму, на яку позивачка мала право, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі - 77,41 грн., частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки та співмірність порівняно із середнім заробітком, у тому числі й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.

Свої висновки суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував і це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що, з урахуванням положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», умови застосування судом першої інстанції засад розумності, справедливості та співмірності при вирішенні спору були відсутні.

Однак, апеляційний суд вважає, що ці доводи неспроможними, оскільки у відповідності зі ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства і ці засади застосовуються судом при вирішенні спору незалежно від бажання сторін.

Що стосується принципу співмірності, застосованого судом при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки, то необхідність застосування цього принципу випливає з роз'яснень названого Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

При цьому, аналіз положень ч.2 ст.117 КЗпП України та вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, яка ініціювала питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так і особи, щодо якої такі заходи застосовуються - ПАТ «ММК ім. Ілліча».

При цьому, колегія суддів, виходячи з положень ст.8 ЦК України, враховує Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України від 31 травня 2011 року № 4-рп\2011 (справа № 1-18/2011), в якому зроблено висновки щодо застосування співмірності в рішеннях суду.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на рішення Верховного Суду України № 6-64цс13 від 13 липня 2013 року, № 6-76цс14 від 2 червня 2014 року, № 6-195цс14 від 21 травня 2015 року безпідставні, оскільки при вирішенні даного спору зменшення судом середнього заробітку проведено не у зв'язку з нетривалим часом роботи ОСОБА_2 на підприємстві та незначною часткою заборгованості по заробітній платі перед позивачкою, а на підставі ч.2 ст.117 КЗпП України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» про застосування принципу співмірності за умови часткового задоволення позовних вимог.

В скарзі позивачка зазначає, що суд першої інстанції повністю задовольнив її позовні вимоги щодо стягнення індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, а тому, у суду не було підстав для зменшення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на її користь з ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Однак, з цими доводами погодитися не можна.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 працювала на підприємстві з 8 травня 1968 року. В день звільнення - 4 квітня 2005 року, згідно із груповим нарядом за квітень 2005 року, позивачка не працювала і тільки 20 грудня 2013 року вона заявивила позов до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати її частини за період з 8 травня 1968 року до 4 квітня 2005 року (а.с. 2). 15 квітня 2014 року ОСОБА_2 подала суду позовну заяву і просила стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 4 квітня 2005 року по день ухвалення рішення, а також індексацію та компенсацію втрати частини заробітку за період з 3 березня 2003 року по 4 квітня 2005 року (а.с.28-29,77-79).

Як вбачається з позову ОСОБА_2 її вимоги носили матеріальний характер, але, всупереч вимогам п.4 ч.2 ст. 119 ЦПК України, позивачка не зазначила ціну позову щодо вимог майнового характеру, а в резолютивній частині позовної заяви не назвала суму, яку вона просила стягнути з відповідача. Рішенням суду від 21 листопада 2014 року позов задоволено частково і стягнуто на користь ОСОБА_2 індексацію та компенсацію з березня 2003 року по квітень 2005 року в сумі 77,41 грн.

За таких обставин, не можна погодитися з доводами позивачки про те, що її вимоги задоволені повністю, а тому, суд першої інстанції невірно зменшив розмір середнього заробітку за період з 4 квітня 2005 року по день ухвалення рішення з 56 004,80 грн. до 2 500 грн., з урахуванням конкретних обставин справи; спірної суми, на яку позивачка мала право, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, у тому числі й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку доказів, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення

суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування чи зміни у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

С.А. Попова