Ухвала суду № 43321228, 16.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1246/15 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 639/9065/13 Іванова І.В.

Категорія: про право власності Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Даниленко В.М., Тичкової О.Ю.

за участі секретаря - Андрійко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 в якому просив визнати недійсною його заяву про відмову від прийняття спадщини,посвідчену приватним нотаріусом п'ятої державної нотаріальної контори м. Харкова, після смерті дружини ОСОБА_6; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 на 5/24 частини житлового будинку АДРЕСА_1, видане 06.11.2009 року п'ятою державною нотаріальною конторою м. Харкова зареєстроване в реєстрі за № 2-1512; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 на 5/24 частини житлового будинку АДРЕСА_1, видане 06.11.2009 року п'ятою державною нотаріальною конторою м. Харкова зареєстроване в реєстрі за № 2-1510; визнати за ним, ОСОБА_4, право власності на ? частину прибудови літ. «А-2», ганку літ. «А-3», гаражу літ. «М», гаражу літ. «Л», які належать до житлового будинку АДРЕСА_1 з визначенням подружньої частки від 5/12 частин вказаного житлового будинку; визнати за ним, ОСОБА_4, право власності на 1/3 частину від частки на все майно, що належало ОСОБА_6 на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим провадження по вказаній справі було зупинено до прийняття спадкоємцями спадщини після його смерті.

У вересні 2014 року провадження по вказаній справі було відновлено.

15 вересня 2014 року ОСОБА_2, як правонаступник ОСОБА_4 звернулася до суду з уточненою позовною заявою, в якій зазначила, що її батько, ОСОБА_4 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до неї та ОСОБА_3 про визнання свідоцтв недійсними. Справа за позовом батька ОСОБА_4 не розглянута у зв'язку з його смертю. Батько залишив заповіт, яким зробив розпорядження відносно свого майна на її ім'я. Тому вона як правонаступник повністю підтримує позов ОСОБА_4 та звернулась з уточненими позовними вимогами. Предметом спору є житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1. У спірному будинку їй належить на праві власності 7/12 частини на підставі договору дарування, який зареєстрований за №379 від 21 червня 2006 року. На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 травня 1985 року в спірному будинку її матері ОСОБА_6 належало на праві власності 5/12 частини будинку , а також побудовані разом з чоловіком для поліпшення житлових умов прибудова літер «а2», ганок літер «аЗ», гараж літер «м», гараж літер «Л». В матеріалах справи знаходиться висновок судової будівельно-технічної експертизи за №1323, в якій експерт дійшов висновку , що на час складання цього висновку : прибудова літер «а2», ганок літер «аЗ», гараж літер «м», гараж літер «Л» складають 23/100 частини від усього будинку. Таким чином на праві власності ОСОБА_6 належить 5/12 частини по рішенню суду та 23/100 частини прибудов в домоволодінні. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла , а спадкоємцями стали : її чоловік - ОСОБА_4, донка - вона та син ОСОБА_3 , відповідач у справі. Батько ОСОБА_4 підписав заяву, відповідно до якої, вона та відповідач, 6 листопада 2009 року отримали свідоцтво про право на спадщину за законом по ? частині всього спадкового майна, не дивлячись на те, що батько - ОСОБА_4 є також спадкоємцем першої черги. На час смерті дружини її батько ОСОБА_4 проживав у спірному будинку і фактично прийняв спадщину, але у зв'язку з тим, що в 2006 році він тяжко захворів, самостійно не міг рухатися та не міг навіть підписатися, не зміг звернутися з заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини. ОСОБА_4 у вересні 2013 року від неї дізнався, що його 1/3 частина спадкового майна після смерті дружини ОСОБА_6 вже зареєстрована в рівних частинах за нею та братом ОСОБА_3 . ОСОБА_4 не погодився з таким рішенням своїх дітей і в жовтні 2013 року звернувся до суду за захистом своїх прав власності. В зв'язку з тим, що батько ОСОБА_4 помер та залишив заповіт, тобто розпорядження , що право власності на все майно після його смерті переходить до неї, вона як правонаступник наполягає і вважає, що 1/3 частина майна ОСОБА_6, яку фактично прийняв ОСОБА_4 має бути визнана за нею, а також 1/3 частина майна після смерті її матері ОСОБА_6 , а за відповідачем ОСОБА_3 має бути визнано право власності на 1/3 частину майна після смерті матері. Таким чином свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна від 6 листопада 2009 року за №2-1512 на ім'я відповідача та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна від 6 листопада 2009 року за №2-1510 повинні бути визнані недійсними, а реєстрація права власності на нерухоме майно анульована. На думку позивачки, спадкоємцями першої черги за законом на спадщину після смерті матері ОСОБА_6 є : вона, батько ОСОБА_4, син ОСОБА_3 в рівних частках, тобто по 1/3 частині.

Щодо 1/3 частини спадкового майна ОСОБА_6 , яке фактично прийняв , володів та користувався ОСОБА_4 після смерті своє ї дружини , то право власності на цю частку має бути визнано за нею на підставі заповіту від 13 вересня 2013 року, яким ОСОБА_4 зробив розпорядження на її користь, тому за нею має бути визнано право власності в спірному домоволодінні на 31/36 частину , а за відповідачем 5/36 частин спірного домоволодіння.

У зв'язку з чим ОСОБА_5 просила суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом видані 6 листопада 2009 року П'ятою Харківською державною нотаріальною конторою на її ім'я та на ім'я ОСОБА_4 на 5/24 частини житлового будинку АДРЕСА_1 кожного; визнати на нею право власності на спадщину за законом на 5/36 частини зазначеного будинку після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та на 5/36 частини після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Відповідач та його представник позов не визнали, пояснили, що підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину виданого у порядку спадкування за законом 6 листопада 2009 року на ім'я відповідача на 5/12 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель,що знаходиться в АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року , немає. Батько ОСОБА_4 дійсно був спадкоємцем першої черги після смерті дружини ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однак 10 червня 2009 року надав до П'ятої Харківської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини. Заява була складена та підписана від імені ОСОБА_4 сторонньою особою ОСОБА_8 в присутності нотаріуса, оскільки батько за станом здоров'я /переніс інсульт/ не міг самостійно зробити підпис. Оскільки відсутні підстави для визнання свідоцтва недійсним, немає підстав для задоволення позову в частини визнання за позивачкою права власності. Крім того відповідачем було надано заяву про застосування до позовних вимог позивачки строків позовної давності, оскільки такі пропущені не тільки нею, а і ОСОБА_4 при подачі позову за життя.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги.

Скарга містить посилання викладені в позовній заяві, крім того, зазначено, що вона фактично прийняла спадок після смерті батька, оскільки фактично вступила в управління та володіння майном, проживала у даному будинку з моменту смерті батька, та була зареєстрована в ньому.

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог, суд першої інстанції виходив із того, що остання не представила належних об'єктивних доказів на їх підтвердження, зазначивши при цьому, що зміст заяви ОСОБА_4 про відмову від спадщини не суперечить актам цивільного законодавства, заява відповідає формі встановленій законом, відповідала його внутрішній волі й була спрямована на реальне настання очікуваних правових наслідків, а тому законні підстави для визнання її недійсною відсутні. У заяві зазначено, що вона прочитана ОСОБА_4 особисто, та на його прохання, та в його присутності, і в присутності нотаріуса підписана ОСОБА_8, справжність підпису якого засвідчена нотаріусом.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду та знаходить його таким, що ґрунтується на повно і всебічно досліджених доказах, наданих сторонами, є таким що відповідає вимогам діючого законодавства.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

По справі достовірно встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належало 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 по на підставі рішення народного суду Жовтневого району м. Харкова. (а.с.138-140).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла , у зв'язку з чим відкрилася спадщина у вигляді частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

З копії спадкової справи вбачається, що 15 травня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до П'ятої Харківської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 (а.с.119-120). ОСОБА_4 10 червня 2009 року звернувся до П'ятої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року дружини ОСОБА_6 (а.с.121)

У зв'язку з чим, 06 листопада 2009 року державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори було посвідчено, що на підставі ст. 1261 ЦК України спадкоємцями ? частини кожний майна ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року є її син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_5 та видано останнім свідоцтво про право на спадщину за законом, (а.с. 141-14).

Оспорюючи вказані свідоцтва про право на спадщину спочатку ОСОБА_4, а після його смерті, правонаступник - позивачка ОСОБА_2 посилалися на те, що ОСОБА_4 заяву про відмову від спадщини не підписував, оскільки після перенесеного інсульту не міг писати та ставити підпис.

Проте, вказані доводи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а сторонами а ні у суд першої інстанції, оскільки з заяви від 10 червня 2009 року від імені ОСОБА_4 вбачається, що останній розписатися не може у зв'язку з хворобою та слабкістю рук. Після того як зміст заяви ним був прочитаний особисто, на його прохання, в його та в присутності державного нотаріуса розписався ОСОБА_8, справжність підпису якого засвідчена державним нотаріусом. При цьому, а ні суд апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів на спростування цього.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України передбачається, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у справі, виникає спір.

Положеннями ст. 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і

суспільства, його моральним засадам ; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця є одностороннім правочином, вона має відповідати усім вимогам, що подаються до правочинів. Тобто заява повинна бути здійсненна особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення відмови.

Відповідно до ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом не дійсною з підстав , встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

У судових засіданнях суду першої інстанції відповідач та його представник не заперечували того факту, що підпис під заявою від 10 червня 2009 року ставилася не ОСОБА_4, а за його проханням ОСОБА_8 Разом з цим, як вбачається з позовів ОСОБА_4 від 16 жовтня 2013 року та уточненої позовної заяви ОСОБА_2 від 15 вересня 2014 року , підстави для визнання свідоцтв про право на спадщину від 06 листопада 2009 року , не є однаковими. Так, ОСОБА_4 посилався на те, що у зв'язку з хворобою він не зрозумів, які саме документи посвідчує нотаріус. ОСОБА_2, обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що батько ОСОБА_4 тяжко хворів ,самостійно не рухався та не міг навіть підписатися, не зміг звернутися з заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини. При цьому як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 посилаються на ст. 229 ЦК України.

За змістом абз.2 ч. 1 ст. 229 ЦК України обставини, які мають істотне значення для визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману, стосуються природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину, що ним зроблено не було.

Як вбачається з заяви ОСОБА_4 від 10 червня 2009 року в П'яту Харківську державну нотаріальну контору останньому було роз'яснено ст. 57,60,63 СК України. В присутності нотаріуса ОСОБА_4 стверджував, що його волевиявлення добровільне, ґрунтовано обдумане, зроблено без будь-якого тиску, примусу збудь -яких підстав. Перед підписанням цієї заяви ОСОБА_4 нотаріусом було роз'яснено , що відмова або прийняття спадщини має місце у відношенні всього спадкового майна, а не його частки. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини , вважається таким, що прийняв всю спадщину , а спадкоємець, який відмовився від частини спадщини , вважається таким , що відмовився від всієї належної йому частини спадкового майна. Зазначене дає суду підстави вважає, що при подачі заяви про відмову від спадщини, волевиявлення ОСОБА_4 було вільним та відповідало його внутрішній волі. У всякому разі доказів іншого суду не надано.

Суд не вбачає підстав, для визнання спірного правочину недійсним з підстав, передбачених ст.229 ЦК України, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п.19 постанова №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»), У даному випадку взагалі відсутні правові підстави для визнання спірного правочину недійсним, а тому в задоволені позову ОСОБА_5 необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: