Постанова № 43312406, 25.03.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015 року Справа № 904/9961/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонік С.Г. (доповідач)

суддів: Чоха Л.В., Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1, парпорт серія НОМЕР_2;

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність №1015 від 27.09.14;

від відповідача: Тиришкін Д.П., представник, довіреність №5 від 09.02.15.

розглянувши у відкритому судовому засіданні Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014р. у справі №904/9961/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 38 139,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 року (суддя Соловйова А.Є.) в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 року та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що умови Договору №1602 не містять строків остаточного розрахунку, що дає можливість позивачу застосовувати приписи ст.. 530 Цивільного кодексу України. Зазначає, що відповідно до абз.3 п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення; або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги. однак суд не звернув на це уваги.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач та його представник в судовому засіданні вказали, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Суд вірно вказав, що до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.692 ЦК України, згідно якої покупець зобов'язаний здійснити оплату після отримання товару. Тому остаточний розрахунок повинен бути здійснений 08.12.2010р. Саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Позивач звернувся до суду 16.12.2013р., пропустивши встановлений законом трирічний строк позовної давності. Тому суд, застосувавши строк позовної давності, про застосування якого заявляв клопотання відповідач, правильно відмовив в позові. Просить рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила наступне.

09.11.2010р. між фізичною особою-підприємецем ОСОБА_1 (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВІ МЕТОДИ» (Замовник) укладено договір №1602. Згідно п.1.1 договору Виконавець зобов'язався за завданням Замовника надати металопластикові чи алюмінієві конструкції, надалі - Конструкції, за адресою ВАТ «ЦГЗК».

Відповідно до п.п.2.2, загальна сума даного договору - 47 871,46 грн.

Згідно п. 2.4 оплата за продукцію здійснюється Замовником в національній валюті України: попередня оплата в розмірі 50% від суми, зазначеної в п.2.2. даного Договору. Доплата здійснюється після отримання Конструкції.

Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.7.1 Договору).

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України (ст.ст.525, 526 ЦК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

09.11.2010р. відповідач здійснив попередню оплату в сумі 16 000 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером (а.с.50).

На виконання умов договору, позивач 08.12.2010р. передав відповідачу Конструкції загальною вартістю 47 692,25 грн. Факт передачі підтверджується актом прийому-передачі товару №1/0025 від 08.12.2010р. та не заперечується відповідачем.

Відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався. Суму заборгованості у розмірі 31 692,25 грн. не сплачено, що і стало причиною виникнення спору.

Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 31 692,25 грн. боргу, 2 462,88 грн. пені, 1 213,17 грн. інфляційних втрат, 2 771,55 грн. 3% річних. Розрахунок інфляційних та 3% річних здійснено з 18.01.2011р. по 16.12.2013р., а пені з 18.01.2011р. по 19.07.2011р.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт заборгованості в розмірі 31 692,25 грн. не заперечується відповідачем.

Господарський суд правильно дійшов висновку, що отриманий товар повинен бути оплачений відповідачем 08.12.2010р., і оскільки відповідач не сплатив грошові кошти то позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що господарським судом при вирішенні питання щодо терміну оплати правильно застосована ст.692 ЦК України, а не ст.530 ЦК України, на яку посилається в апеляційній скарзі позивач. Стаття 692 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює термін оплати за товар, отриманий покупцем за договором купівлі-продажу або поставки, у разі не встановлення його сторонами у договорі. А ст.530 ЦК України є загальною нормою і застосовується у тих випадках коли ні договором ні актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 18.01.2011 по 16.12.2013 у сумі 2 771,55грн., інфляційні втрати в сумі 1 213,17 грн. за загальний період прострочення січень 2011 року - лютий 2013 року.

Розрахунок позивачем за заявлений період здійснено правильно і позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.

Згідно ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.218 ГК України,учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст..230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивач просить стягнути з Відповідача пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості (31 692,25 грн.) за період прострочення з 18.01.2011 по 19.07.2011, що складає 2 462,88 грн.

За приписами частини першої, четвертої статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій визначається або законом щодо окремих вадів зобов'язань, або договором, якщо законом не встановлений розмір санкцій.

Оскільки договором сторони не передбачили відповідальність у вигляді пені та не встановили її розмір і відсутній закон, який би встановлював відповідальність та розмір санкцій за порушення зобов'язань, що випливають з укладеного між сторонами договору, то господарський суд правильно дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідач заявляв письмове клопотання про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи дане питання господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (ст. 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що Позивач звернувся до суду 16.12.2013, в той час, як остаточинй розрахунок за передані Конструкції Відповідач мав здійснити 08.12.2010р., тобто враховуючи вказані вище норми, Позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості в сумі 31 692,25 грн.

За змістом ст.266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги .

Таким чином, щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 2 771,55 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 213,17 грн. позовна давність також спливла.

В силу ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги той факт, що Відповідачем 05.02.2014р. подана заява про застосування строку позовної давності і судом встановлено, що строк позовної давності по стягненню заборгованості в сумі 31 692,25 грн., 3% річних в сумі 2 771,55 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 213,17 грн. сплив, суд відмовив Позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів погоджується з тим, що сплив строк позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності розпочався 09.12.2010р. та сплив 09.12.2013р., а позивач звернувся до суду з позовом 16.12.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності на 7 днів.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Для вирішення питання про причини пропуску строку позовної давності на 7 днів, колегією суддів розгляд справи відкладався для можливості заслухати з цих підстав особисто ФОП ОСОБА_1, який згідно наданих до матеріалів справи документів з березня 2014р. був призваний по частковій мобілізації та брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, оскільки його представник з цих питань пояснити нічого не міг.

ФОП ОСОБА_1, у зв'язку з демобілізацією 18.03.2015р. з'явився в судове засідання 25.03.2015р. та на запити суду вказав, що після поставки продукції відповідачу він неодноразове розшукував відповідача, оскільки він змінював свою адресу, та зустрічався з ним. Відповідач обіцяв сплатити, але кошти не сплачував і з метою ухилення змінював адресу місцезнаходження. За цей час відповідач чотири рази змінював адресу, що не заперечується представником відповідача. але заперечуються підстави з яких змінювалася адреса.

Враховуючи, що позивачем допущено незначне порушення строку позовної давності (7 днів), позивач намагався вирішити спір мирним шляхом, зустрічаючись з відповідачем, останній неодноразово змінював адресу і позивачу приходилось його розшукувати і після чергового встановлення міста знаходження відповідача він звернувся до суду з позовною заявою, колегія суддів вважає за можливе поновити строк позовної давності.

Поновлення строку позовної давності відповідає таким засадам цивільного законодавства, зазначеним в ст.3 ЦК України, як справедливості, добросовісності та розумності.

У зв'язку з вищенаведеним рішення господарського суду підлягає скасуванню. Слід прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати з судового збору за подачу позову покласти на відповідача, оскільки спір доведений до суду з його вини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014р. у справі №904/9961/13 скасувати. Прийняти новее рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" (50072, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Українська, 85, ЄДРПОУ 36041553) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 31 692,25 грн. основного боргу, 2 771,55 грн. 3% річних, 1 213,17 грн. інфляційних втрат та 1 720,50 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повний текст постанови складено 27.03.2015р.

Головуючий: ___ С.Г. Антонік

Судді: ___ Л.О.Чимбар

___ Л.В.Чоха