Рішення № 43312379, 30.03.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.03.2015 Справа № 920/389/15

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/389/15

за позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Нововасилівка Середино-Будського району Сумської області,

до відповідача - Дочірнього підприємства «Ямпільський агролісгосп», смт. Ямпіль Сумської області,

про стягнення 11063,13 грн.,

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 11063,13 грн. боргу, з них: 1097,13 грн. 3 % річних, 9966,00 грн. інфляційних втрат, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

30.03.2015 року представником позивача до суду подано клопотання б/н від 30.03.2015 року (вх. № 3752 від 30.03.2015) про розгляд справи без участі представника позивача, в якому він просить суд розглядати справу без його участі та підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

30.03.2015 року від відповідача до суду надійшло клопотання № 184 від 30.03.2015 року (факс) про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю додаткового часу для підготовки письмових доказів, що підтверджують факт своєчасного виконання грошових зобов'язань перед позивачем, а також відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, а тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню і відхиляються судом, оскільки з огляду на те, що відповідач отримав копію ухвали суду від 11.03.2015 року про порушення провадження у даній справі ще 13.03.2015 року, у відповідача було достатньо часу для своєчасного ознайомлення з матеріалами справи та надання суду відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг на лісосіці № 6 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати послуги по проведенню комплексної заготівлі деревини, а відповідач зобов'язався приймати належним чином надані послуги за актом приймання-передачі виконаних робіт та оплачувати їх вартість, відповідно до умов договору.

У відповідності до пункту 4 зазначеного договору, замовник (відповідач) зобов'язується оплатити виконавцю (позивачу) послуги у розмірі 75,00 грн. за один кубічний метр заготовленої ліквідної деревини при виконанні комплексу робіт, підтверджуваного актом приймання-передачі виконаних робіт. Розрахунок з позивачем за надані послуги здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору в період з 31.01.2013 року по 28.02.2013 року надано відповідачеві послуги по заготівлі деревини на загальну сум 23932,52 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №№ 1, 2 від 31.01.2013 року та №№ 1, 2 від 28.02.2013 року, але відповідачем в порушення умов зазначеного договору здійснено лише часткову оплату наданих позивачем послуг на суму 19332,52 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 4600,00 грн.

Крім наведеного позивач також зазначає, що 24.02.2014 року між ним та ФОП ОСОБА_2 укладеного договір уступки права вимоги, копія якого направлена на адресу відповідача 25.02.2014 року, що підтверджується копією повідомлення відповідача про відступлення права вимоги № 2 від 25.02.2014 року та копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

За умовами договору уступки права вимоги від 24.02.2014 року, між ФОП ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 3 від 17.04.2012 року.

На виконання зазначеного договору в період з 17.04.2012 року по 31.12.2012 року виконавцем (ФОП ОСОБА_2.) надано, а відповідачем прийнято послуги по заготівлі деревини на загальну суму 164339,16 грн.

Згідно пункту 4.2 договору уступки права вимоги від 24.02.2014 року, розрахунок за надані послуги здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі наданих послуг, але в порушення вказаних вимог відповідачем проведено оплату лише частково на суму 106039,16 грн., і на момент укладення зазначеного договору про уступку права вимоги заборгованість відповідача перед ФОП ОСОБА_2 склала 58300,00 грн. 05.03.2014 року відповідачем здійснено оплату вартості послуг на суму 500,00 грн.

У зв'язку з наведеним заборгованість відповідача перед позивачем за період з березня 2014 року по червень 2014 року за надані послуги за договором № 6 про надання послуг на лісосіці від 02.01.2013 року та договором уступки права вимоги від 24.02.2014 року склала 60400,00 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.10.2014 року у справі № 920/1176/14, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року у даній справі, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Ямпільський агролісгосп», про стягнення 67003,35 грн., було вирішено стягнути з Дочірнього підприємства «Ямпільський агролісгосп» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 60400,00 грн., 3 % річних в розмірі 824,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 5779,23 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн., розстрочивши виконання рішення трьома рівними частинами, а саме: до 31.10.2014 року - 22943,45 грн., до 30.11.2014 року - 22943,45 грн. і до 31.12.2014 року - 22943,45 грн.

На виконання вказаного рішення судом видано наказ № 920/1176/14 від 15.12.2014 року.

Позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем зазначеного рішення суду, звернувся до органу ДВС із заявою для примусового виконання наказу № 920/1176/14 від 15.12.2014 року. 14.01.2015 року органом ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою встановлено строк на добровільне виконання рішення суду до 20.01.2015 року.

19.01.2015 року відповідачем було перераховано на поточний рахунок позивача грошові кошти в сумі 68830,35 грн., що підтверджується копією звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку з 01.01.2015 року по 30.01.2015 року.

В зв'язку з тим, що рішення суду у справі № 920/1176/14 не виконано відповідачем в добровільному порядку, позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 1097,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9966,00 грн. за період з 12.03.2014 року по 18.01.2015 року. В обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок річних та інфляційних.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», встановлено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням положень статті 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до пункту 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відтак, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового прав та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється за весь період прострочення, який не переривається ні при подачі позову про стягнення основної заборгованості, ні пред'явленням відповідного наказу до виконання, а лише припиняється при належному виконанні зобов'язань.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 1097,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9966,00 грн. за період з 12.03.2014 року по 18.01.2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до вимог статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Ямпільський агролісгосп» (41200, Сумська область, смт. Ямпіль, вул. 75-ої Гвардійської Дивізії, буд. 1, Ідентифікаційний код 23637220) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (41022, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3 % річних в розмірі 1097,13 грн., інфляційні втрати в розмірі 9966,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.03.2015 року.

Суддя П.І. Левченко