Ухвала суду № 43311600, 25.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/67/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року по справі за позовом дочірнього підприємства «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО» до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО» звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмацької ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.07.2014 року № 0000512200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Бахмацька ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 28 травня 2014 року по 11 червня 2014 року Бахмацькою ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ - МОЛОКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.09.13 року по 30.04.14 року, за наслідками якої складено акт від 18.06.2014 року № 324/22/36375427.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. 192.1.1, п. 192.1, п. 92.3 п. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 ПК України;

- пп. 4.6.7 п. 4.6 ст. 4 р. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492;

- п. 6 та п. 9 р. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 року № 678;

- ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків;

- п. 3 ст. 5 та п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- п. 1.2, п. 2.7 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 року.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 07.07.2014 року № 0000512200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5 178 433,50 грн., у тому числі: 3 452 289,00 грн. - за основним платежем та 1 726 144,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, між позивачем та ТОВ «КРАЙ-2» було укладено договір доручення від 25.03.2014 року № 25/3-14, за умовами якого ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО», як повірений, взяли на себе зобов'язання за винагороду від імені та за рахунок ТОВ «КРАЙ-2», як довірителя, придбати молочні продукти харчування (сири в асортименті), згідно переліку, що визначений в самому договорі та додатковій угоді № 1 до нього від 02.04.2014 року. Строк дії даного договору - до 31 грудня 2014 року. Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.

Як правомірно було встановлено судом першої інстанції, висновки апелянта щодо невиконання умов договору були передчасними, оскільки на час перевірки термін виконання даного договору ще не сплинув, а становм на час розгляду справи суду надано лист ТОВ «КРАЙ-2» від 23.05.2014 року № 24 та додаткову угоду № 3 від 28.05.2014 до договору доручення № 25/03-14 від 25.03.2014 відповідно до яких дію договору подовжено до 31.12.2015 року.

Реальність даного договору підтверджується рядом первинних документів: банківськими виписками ПАТ «УПБ» про рух коштів на рахунку ДП «Красносільське- молоко»; податковими накладними, виписанами ДП «Красносільське- молоко» за договором доручення № 25/03-14 від 25 березня 2014 року.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Також, ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО» у відповідності до вимог ст. 192 розділу V ПК України в декларації з ПДВ за квітень 2014 року в р. 8.1 відображено показник коригування податкових зобов'язань в сумі 7102117,00 грн (до зменшення).

Доводи апелянта щодо не надання на перевірку всіх документів чи інформації по взаємовідносинам із ДП «МІЛКІЛЕНД-Україна» не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на слідуюче.

Так, під час проведення перевірки позивачем було отримано два письмових запити про надання копій документів: перший запит від 05.06.2014 року було вручено у приміщенні платника податків під час проведення перевірки; другий запит від 17.06.2014 року надійшов на адресу підприємства рекомендованим листом 23.06.2014 року (разом з актом перевірки), а відправлений був 18.06.2014 року, що підтверджується відтиском печатки поштового органу, тобто у день, коли перевірка вже була закінчена та було зареєстровано і сам акт перевірки.

Отже, зазначене вище свідчить, що виконати такий запит у визначений законом строк та спосіб, підприємство протиправно було позбавлено можливості.

Відповідно до п. 6.4. розд. 2 наказу ДПА № 984 від 22.12.2010 року контролюючий орган у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення зобов'язаний про це робити запис із відображенням підстав для отримання. Однак, в акті перевірки відсутня будь-яка інформація про те, що податковий орган отримав копії документів, які підтверджують наявність порушення.

Таким чином, відображення в акті перевірки порушення з боку платника податків вимог ст.192 розділу V ПК України щодо відображення в декларації з ПДВ за квітень 2014 року в р. 8.1 показнику коригування податкових зобов'язань в сумі 7102117,00 гривень (до зменшення) є неправомірним, оскільки дана обставина взагалі не підлягала перевірці з боку Бахмацької ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області безпосередньо на підприємстві, як і не вимагались у період перевірки документи на підтвердження проведених господарських операцій.

Щодо надсилання на адресу позивача другого запиту від 17.06.2014, який надійшов на адресу підприємства рекомендованим листом 23.06.2014 року, в один день разом з актом перевірки, є лише підтвердженням порушення прав ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ - МОЛОКО», як платника податків, та необґрунтованості висновку акту перевірки у цій частині. В свою чергу, всі запитувані первинні документи були надані суду.

Інших доводів та обґрунтувань щодо зробленого висновку в частині неправомірності проведеного платником податків коригування податкових зобов'язань апелянтом не вказано ні в акті, ні під час судового розгляду справи.

Зокрема, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано: договір оренди № 1 від 01 листопада 2012 року, укладений між ДП «Мілкіленд- Україна» та ДП «Красносільське-молоко» з додатком № 1; цілий ряд банківських виписок ПАТ «Укрсоцбанк» по особовому рахунку позивача; податкова декларація ДП «Красносільське-молоко» з ПДВ за звітний період квітень 2014 року з розрахунком коригування податкових зобов'язань за поверненими коштами.

З акту перевірки так слідує, що позивачем начебто завищено показники податкового кредиту за березень 2014 року на загальну суму 92335,00 грн від придбання послуг з організації ділової конференції згідно умов договору № 88/2/13 від 01.10.2013 року, укладеного з ТОВ «АККО Груп».

Проте, доводи апелянта, що придбані послуги не призначені для використання їх у межах господарської діяльності позивача, не мають економічного змісту і фактичного впливу на загальну господарську діяльність та на отримання прибутку від такої діяльності, та не могли бути використані у межах господарської діяльності підприємства є такими, що не відповідають дійсності з огляду на наступне.

1. Послуги ТОВ «АККО ГРУП» по розміщенню працівників ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ - МОЛОКО», направлених на конференцію, відповідають переліку послуг до надання послуг ТОВ «АККО ГРУП» згідно договору № 88/2/13 від 01.10.2013 року.

2. В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності цих послуг, їх ефективності та практичного впливу на результат діяльності платника. Адже платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, володіє у сфері господарювання самостійністю та широкою дискрецією, а тому самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності. Така правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25.07.2013 року по справі № К/9991/25892/11, від 30.01.2013 року по справі № К-50333/09.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 ПК України.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 ПК України.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В своїй апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що отримані позивачем послуги від ТОВ «КБК «Альянс» з благоустрою території на об'єкті молочнотоварної ферми з багатофункціональним комплексом за умовами додаткової угоди № 263 від 10.10.2013 року до договору генерального підряду в капітальному будівництві № 1-КМ від 10.04.2012 року, не призначені для використання їх у межах господарської діяльності, оскільки територія, на якій проводився благоустрій не була предметом договорів оренди, на підставі яких позивач отримував дохід. Разом з тим, такі твердження є помилковими, з огляду на наступне.

Фактичне надання послуг підтверджується первинними документами, зокрема, довідкою про вартість виконаних робіт/та витрати за квітень 2014 року (ф. КБ-З), актом № 236-1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року та їх оплатою.

Крім того, контролюючим органом зроблено передчасний та необґрунтований висновок про допущення позивачем методологічної помилки у відображених показниках декларації з ПДВ за вересень 2013 року внаслідок неврахування даних документальної виїзної перевірки, оформленої актом від 10.10.2013 року № 3/22/36375427, та не відображення в рядку 21.3 «зменшено/збільшено залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу» відповідного показника в сумі 3 360 391,00 грн., до зменшення такого від'ємного значення, з огляду на наступне.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 10.09.2013 по справі № 21-237а13, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Акт перевірки не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує певні правові наслідки, спрямоване на регулювання тих, чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

За таких обставин, не можливо не погодитися з позицією суду першої інстанції, що ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ - МОЛОКО» не зобов'язані враховувати висновки попередньо акту перевірки при заповненні декларації з ПДВ, так як, податкове повідомлення-рішення винесене на підставі висновків цього акту було скасовано у судовому порядку постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.14 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 року, по справі № 825/64/14.

Таким чином, при заповненні декларації з ПДВ за вересень 2013 року ДП «КРАСНОСІЛЬКЕ - МОЛОКО» діяли у межах та у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підтвердження вищезазначених обставин надано: договір про надання послуг № 88/2/13, укладений між ДП «Красносільське-молоко» та TOB «АККО ГРУП» від 01 жовтня 2013 року; додатки №№ 1, 2, 3, 4 до даного договору; банківські виписки ПАТ «УПБ» по особовому рахунку ДП «Красносільське-молоко»; акти прийому-передачі виконаних робіт; податкові накладні, виписані TOB «АККО ГРУП» за послугами згідно договору про надання послуг № 88/2/13; договір генерального підряду в капітальному будівництві № 1-КМ від 10.04.2012 року; додаткова угода № 236 від 10 жовтня 2013 року на виконання етапу (частини) робіт до договору генерального підряду в капітальному будівництві № 1-КМ від 10.04.2012 з додатком № 1 (протоколом договірної ціни) та додатком № 2 (локальним кошторисом) (т. 2 а. с. 31-36); банківські виписки ПАТ «Укрсоцбанк» по особовому рахунку ДП «Красносільське-молоко»; податкові накладні, виписані ТОВ «КБК «Альянс» за виконання робіт з благоустрою згідно додаткової угоди № 236 від 10.10.2013 року до договору генерального підряду в капітальному будівництві № 1-КМ від 10.04.2012 (т. 2 а. с. 40).

При цьому, податкові накладні, видані ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, що не заперечується апелянтом, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентами було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Важливо відзначити, що на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності надано наступні первинні документи: лист ДП «КРАСНОСІЛЬСЬКЕ-МОЛОКО» від 12.05.2014 року № 5, адресованого ТОВ «Край-2» з проханням надати письмову вказівку з зазначенням дати і асортименту на отримання сирів для оформлення відносин з завадами-виробниками, чіткої організації отримання товару; договір поставки сирів № 06-05-14 СТ від 06.05.2014 з ПП «Рось» філія «Охтирський сиркомбінат»; договір поставки сирів № 050514 від 05.05.2014 з ПП «КФ «Прометей» філія «Менський сир».

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 26.032015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.