Постанова № 43306372, 10.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2015 року № 826/14381/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач1), Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (надалі також - відповідач2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року №468-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції з питань захисту прав споживачів від 24 червня 2014 року №168-К «Про звільнення ОСОБА_1»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що звільнення його з посади за порушення присяги державного службовці є безпідставним, оскільки відомості, відображені у Звіті Мінекономрозвитку не може бути належним доказом систематичного несумлінного виконання позивачем службових обов'язків, а відтак факт порушення ним присяги вважав недоведеним. Також звертав увагу суду на те, що позивача звільнено з посади у період його тимчасової непрацездатності. Зважаючи на вищевикладене у сукупності, позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач1 проти задоволення позову заперечив та зазначив на повну відповідність спірного розпорядження приписам законодавства. Окрім того звертав увагу суду на те, що спеціальне законодавство, яке урегульовує статус державного службовця та порядок проходження державної служби, не містить застережень щодо звільнення у період тимчасової непрацездатності, відтак вважав недоцільним посилання позивача на не дотримання відповідних гарантій, що закріплені трудовим законодавством. У судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях та з огляду на такі відомості, у задоволенні позову просив відмовлено.

Відповідач2 письмових пояснень щодо заявленого позову не виклав, проте у судовому засіданні виклав усні заперечення проти позову з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

04.03.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

29 квітня 2011 року Указом Президента України №539/2011 «Про призначення ОСОБА_1 Головою Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів» позивача призначено на посаду Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

11 травня 2011 року на підставі наказу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів №1-К «Про призначення Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів» позивач приступив до виконання своїх обов'язків.

16 травня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №468-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів», яким звільнив позивача з займаної посади за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»).

24 червня 2014 року Державна інспекція з питань захисту прав споживачів видала наказ №168-К «Про звільнення ОСОБА_1», яким звільнила позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»).

Вважаючи, що розпорядження відповідача1 і наказ відповідача2 є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом.

Позивач зазначає, що на незаконність його звільнення вказують, зокрема: - не враховано його попередні заслуги (факт нагородження медаллю «За заслуги в освіті», почесною грамотою Кабінету Міністрів України «За вагомий особистий внесок у забезпечення соціально-економічного розвитку України, реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм», почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом»; присвоєння ІІ рангу державного службовця), які на переконання позивача підтверджують факт, що позивач під час проходження державної служби неухильно дотримувався Конституції України та законів України, сумлінно виконував службові обов'язки.

Також на неправомірність спірних рішень на переконання позивача вказує не дотримання ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю (оскільки на час прийняття спірних рішень позивач перебував на лікарняному) та порушення відповідачами порядку звільнення, передбаченого трудовим законодавством, зокрема: - у позивача не відбирались письмові пояснення; не вказано в чому саме полягає порушення присяги; обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення, не мотивоване.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначав наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII). Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Статтею 9 Закону № 3723-XII визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

За змістом Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (частина перша статті 1). Додержання Конституції України та інших актів законодавства України є основним обов'язком державного службовця (абзац другий частини першої статті 10).

Як встановлено ст. 10 Закону № 3723-XII, основними обов'язками державних службовців є: - додержання Конституції України та інших актів законодавства України; - забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; - недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; - безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; - сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до пункту 92 статті 116 Конституції України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

Аналогічне за своїм змістом положення щодо наведених повноважень Кабінету Міністрів України також міститься у частині сьомій статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Пунктом 1 Положення про Держспоживінспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 465/2011, встановлено, що Держспоживінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною третьою цієї статті, а також положеннями пункту 2 § 30 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, встановлено, що акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та кадрових питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Як вже було встановлено, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року №468-р позивача звільнено з посади Голови Держспоживінспекції України за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу»).

Пунктом 6 частини 1 статті 30 Закону № 3723-XII встановлено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3723-XII, громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

З тексту закріпленої у статті 17 зазначеного Закону присяги вбачається, що державний службовець, серед іншого, зобов'язаний сумлінно виконувати свої обов'язки, суворо дотримувати Конституції та законів України.

Поряд з цим, аналізуючи текст Присяги, суд приходить до висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

В аспекті викладеного, суд зазначає, що як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов'язків.

Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Отже, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недотримання державним службовцем правових та етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та інша дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного правопорушень.

В ході судового розгляду справи встановлено, що листом Мінекономрозвитку України від 05.05.2014р. № 2202-01/14130-01, адресованому Прем'єр-міністру України, внесено пропозицію щодо звільнення позивача з посади Голови Держспоживінспекції України за порушення Присяги державного службовця у зв'язку з несумлінним виконанням службових обов'язків.

Поряд з цим, встановлено, що підставою внесення пропозиції щодо звільнення позивача за порушення Присяги державного службовця став Звіт за результатами позапланової перевірки щодо дотримання Держспоживінспекцією України вимог законодавства у своїй діяльності від 09.04.2014р. (далі - Звіт).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21.03.2014 № 339 «Про проведення позапланової перевірки щодо дотримання Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів вимог законодавства у своїй діяльності» (далі - наказ № 339) комісією у складі голови комісії Куницького М. П. - директора департаменту розвитку торгівлі, заступників голови комісії Перевезенцева О. Ю. - директора юридичного департаменту, Базанової Т. В. - начальника Управління правового забезпечення регуляторної політики, розвитку підприємництва та технічного регулювання юридичного департаменту та членів комісії - головного спеціаліста відділу державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності управління ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності департамент державної регуляторної політики та розвитку підприємництва Башинського Б. Л., головного спеціаліста відділу правового забезпечення політики технічного регулювання та захисту прав споживачів управління правового забезпечення регуляторної політики, розвитку підприємництва та технічного регулювання юридичного департаменту Домбровської Л. В., заступника директора департаменту розвитку торгівлі Литвиненка С. В., головного спеціаліста сектору запобігання та виявлення корупції Ляшок Ю. В., заступника директора департаменту державної регуляторної політики та розвитку підприємництва - начальника управління ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності Муравйова С.М., заступника начальника управління правового захисту інтересів Міністерства в судових та інших органах - начальника відділу позовної роботи Харабари Т. І., головного спеціаліста відділу з питань державного ринкового нагляду департаменту розвитку торгівлі Чудікова О. О., начальника відділу з питань захисту прав споживачів департаменту розвитку торгівлі Ярошенко І.Ю у період з 24.03.2014 по 07.04.2014рр. проведено позапланову перевірку щодо дотримання Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів (далі - Держспоживінспекція України) вимог законодавства у своїй діяльності.

Метою проведення перевірки було додержання Держспоживінспекцією України під час організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання сфери торгівлі нехарчовою продукцією вимог актів законодавства, зокрема Законів України «Про захист прав споживачів», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про загальну безпечність нехарчової продукції» тощо, а також підстави проведення зазначених перевірок (планових та позапланових), оформлення їх результатів, підстави застосування санкцій, дотримання порядку надання згоди щодо проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю за зверненням фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства.

Перевіркою, що проводилася Мінекономрозвитку України, встановлені системні порушення, що були допущені територіальними органами Держспоживінспекції України, у частині оформлення матеріалів перевірок, прийняття рішень за результатами перевірок та застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання, що перевірялися.

Так, внаслідок надання Держспоживінспекцією України згод своїм територіальним органам на проведення позапланових перевірок щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, було проведено 391 перевірку, більша частина яких виходила за межі предмету скарги народного депутата Бойка В.Б. (щодо реалізації несертифікованої продукції у мережі магазинів «Фокстрот»).

Також перевіркою встановлено, що Голова Держспоживінспекції України ОСОБА_1 не здійснював належним чином своїх повноважень, визначених пунктом 1.6 Розподілу обов'язків та сфер відповідальності між Головою, першим заступником і заступником Голови, затверджених наказом Держспоживінспекції України від 28.10.2013р. № 153, що стало причиною системних порушень вимог Конституції та законів України Держспоживінспекцією України та її територіальними органами при проведенні перевірок.

Відповідно до наказу Мінекономрозвитку України від 18.04.2014р. № 472 «Про усунення порушень, виявлених за результатами перевірки Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів», направленого на адресу Держспоживінспекції України листом Мінекономрозвитку України від 22.04.2014р. №3503-05/12546-07, Держспоживінспекції України: - скасувати постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві про накладення стягнень від 05.11.2013 № 000086, від 08.11.2013 № 000088 та вжити заходів щодо винесення стосовно ТОВ «Дієса» постанови щодо виявлених порушень вимог законодавства в частині відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію згідно з пунктом 7 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»; - скасувати накази територіальних органів Держспоживінспекції України про проведення перевірок торговельної мережі магазинів побутової техніки «Фокстрот» ТОВ «САВ-Дістрибьюшн», предмет перевірок яких виходить за межі питань, поставлених у зверненні народного депутата України Бойка В.Б. та інше.

В межах судового розгляду справи підтверджено, що саме численні порушення імперативних приписів Конституції України та положень інших нормативно - правових актів, які були виявлені у ході позапланової перевірки щодо дотримання Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів вимог законодавства, слугували підставою для підставою прийняття оскаржуваних позивачем Розпорядження і Наказу.

Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі, є, зокрема, визначення питання наявності правових підстав для звільнення позивача з посади з підстав, що зазначені у спірних рішеннях відповідачів. При цьому, перевірка правомірності (легальності) рішень відповідачів у межах спірних правовідносин здійснюється судом з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, суд відхиляє доводи позивача на порушення відповідачами ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю як беззаперечну правову підставу для скасування спірних рішень, з огляду про наступне.

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Проте, положеннями статті 7 КЗпП України визначено, що додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

З аналізу наведеної статті вбачається, що крім тих підстав припинення чи розірвання трудового договору, що закріплені у КЗпП України, також існують інші підстави, що визначаються спеціальними нормативно-правовими актами.

Суд звертає увагу на те, що специфіка спірних правовідносин регламентована приписами Закону України «Про державну службу», а відтак при вирішенні питання щодо правомірності звільнення позивача з посади, підлягають застосуванню саме приписи даного спеціального законодавчого акту.

Так, додаткові підстави для припинення державної служби встановлені Розділом VI «Припинення державної служби» Закону № 3723-XII (ст. 30).

Пунктом 6 частини 1 ст. 30 Закону № 3723-XII визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: відмови державного службовця від прийняття або порушення

Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Системний аналіз норм чинного законодавства України свідчить, що положеннями ст. 30 Закону № 3723-XII як спеціального нормативно - правового акту, що урегульовує статус державного службовця, порядок прийняття особи на державну службу, її проходження та припинення, визначені правові підстави, згідно яких може бути припинена виключно «державна служба». Тобто, звільнення державного службовця з підстав, перелічених у ст. 30 Закону № 3723-XII, не можна ототожнювати з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки воно є самостійною підставою звільнення державного службовця з роботи, визначеного імперативними приписами спеціального закону та не потребує дотримання загальних приписів трудового законодавства, що розповсюджуються на виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин.

Відтак, і приписи частини третьої статті 40 КЗпП України, які забороняють звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації) не розповсюджуються на припинення державної служби з підстав, передбачених статтею 30 Закону України «Про державну службу».

Так, оскільки звільнення позивача з посади відбулось з підстав, визначених ст. 30 Закону України «Про державну службу», перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності на час прийняття спірних рішень, не є порушенням норм трудового законодавства, оскільки положення КЗпП України, можуть застосовуватись виключно до тих правовідносин, що не врегульовані Законом України «Про державну службу».

Отже, доводи позивача про звільнення за порушення Присяги державного службовця у період його тимчасової непрацездатності не мають юридичного значення при вирішенні спору та спростовуються вищенаведеними приписами спеціального законодавства.

Доводи позивача про порушення відповідачами порядку, передбаченим чинним законодавством, спростовані наступним.

Так, позивач зазначав, що його звільнення проведено з порушенням порядку, передбаченого КЗпП України, Закону України «Про державну службу» та Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - Порядок). Позивач стверджував, що до моменту його звільнення у нього не відбиралися письмові пояснення, не проводилося службове розслідування, обрання такої підстави звільнення як порушення Присяги державного службовця є вкрай суворим, оскільки до нього не застосувалося дисциплінарне стягнення.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Положеннями статті 149 КЗпП України, яка визначає порядок застосування дисциплінарних стягнень, встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Тобто зі змісту статей 147, 149 КЗпП України слідує, що такі види дисциплінарних стягнень як догана і звільнення застосовуються до працівників у разі порушення ними саме трудової дисципліни, при цьому тільки один з наведених заходів.

Порушенням трудової дисципліни визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.

Разом з тим частиною другою статті 14 Закону України «Про державну службу» встановлено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Частиною першою цієї статті визначені підстави дисциплінарної відповідальності державних службовців, якими є невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби тощо.

З вищенаведеного порівняльного аналізу частини першої статті 147 КЗпП України та частини другої статті 14 Закону України «Про державну службу» вбачається, що поняття «дисциплінарні стягнення» та «заходи дисциплінарного впливу» не є тотожними.

При цьому суд звертає увагу на те, що положення статті 30 Закону України «Про державну службу» не встановлюють обов'язку власника або уповноваженого ним органу застосовувати до державного службовця одного з перелічених у статті 14 наведеного Закону заходи дисциплінарного впливу у разі припинення державної служби згідно з пунктом 6 частини першої статті 30 цього Закону.

Також, суд зазначає, що доводи позивача проте, що передумовою звільнення державного службовця за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, не узгоджуються з приписами законодавства.

Згідно приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» від 13.06.2000р. №950, службове розслідування може бути проведено за ініціативою керівника органу державної влади, або на вимогу самого державного службовця.

Тобто, законодавець у межах спірних правовідносин встановлює не обов'язок, а право керівника органу державної влади щодо проведення службового розслідування, а відтак вирішення такого питання, з урахуванням вищенаведених приписів законодавства, є дискреційним повноваженням суб'єкта владних повноважень.

При цьому, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 проведення службового розслідування не вимагав, а керівник органу державної влади не вбачав у цьому необхідності.

Разом з тим проведеною Мінекономрозвитку України перевіркою встановлено перевищення повноважень та порушення законів територіальними органами Держспожившспекції України щодо прийняття рішень за результатами позапланових перевірок та застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання, що перевірялися, внаслідок надання згод Держспоживінспекцією України на проведення зазначених перевірок, про що був складений звіт.

За наслідком розгляду справи, з аналізу норм законодавства, суд приходить до висновку про те, що Звіт Мінекономрозвитку України є належним і допустимим доказом, який свідчить про Порушення позивачем присяги державного службовця, що виразилося у несумлінному виконанні службових обов'язків та недотриманні Конституції та законів України.

Водночас суд зауважує, що оскільки до позивача не застосовувалися передбачені статтею 149 КЗпП України дисциплінарні стягнення, а тому і обов'язок у власника або у уповноваженого ним органу зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення відсутній, що спростовує доводи позивача у цій частині.

Також суд звертає увагу на те, що при притягненні до дисциплінарної відповідальності Закон України «Про державну службу» не містить положень, згідно яких повинно бути враховано особу державного службовця та його попередні заслуги.

Поряд з цим, в межах судового розгляду справи підтверджено, що відповідачем 2 при звільненні позивача повністю дотриманні вимоги КЗпП України, з огляду про наступне.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Проте, встановлено, що до моменту прийняття Розпорядження і Наказу позивач був відсутній на своєму робочому місці, що підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями листків непрацездатності.

Згідно з пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

В межах розгляду справи підтверджено, що трудову книжку позивач самостійно забрав з сектору кадрів Держспоживінспекції України 12.03.2014р., про що свідчить його підпис у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, тобто до моменту прийняття Розпорядження та Наказу.

Суд приймає до уваги той факт, що припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Проте на переконання суду численні порушення позивачем імперативних приписів Конституції України та положень інших нормативно - правових актів, які були виявлені у ході позапланової перевірки щодо дотримання Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів вимог законодавства та відображені у Звіті за результатами позапланової перевірки щодо дотримання Держспоживінспекцією України вимог законодавства у своїй діяльності від 09.04.2014р., свідчать про скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов'язків, а відтак розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року №468-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів» та наказ Державної інспекції з питань захисту прав споживачів від 24 червня 2014 року №168-К «Про звільнення ОСОБА_1» є правомірними та скасуванню не підлягають.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідачі як суб'єкти владних повноважень довели суду правомірність оспорюваних рішень.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин