Постанова № 43306356, 18.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2015 року 10:26 № 826/2850/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Погружальської К.В.,

представника відповідача - Харченко С.В., Помазуєвої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування розпорядження від 23.12.2014 року №641-р,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування розпорядження від 23.12.2014 року №641-р, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідачем не дотримано вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку при визначенні товарних меж ринку; при визначенні територіальних (географічних) меж ринку; при визначенні бар'єрів для вступу на ринок; при визначенні частки позивача на ринку. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем використано обмежену кількість джерел інформації при здійсненні дослідження стану ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним і скасувати розпорядження Антимонопольного комітету України від 23 грудня 2014 року №641-р про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» таким, що займає у період з вересня 2011 року по жовтень 2014 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм з часткою 100 відсотків.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача заперечували щодо задоволення позовних вимог з огляду на те, що оскаржуване розпорядження, прийняте у межах компетенції Комітету, без порушення приписів законодавства про захист економічної конкуренції, жодним чином не порушує прав та/або охоронюваних законом інтересів ТОВ «ЗЕОНБУД».

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

ТОВ «ЗЕОНБУД» є суб'єктом господарювання, який здійснює діяльність у сфері телекомунікацій як оператор телекомунікацій (надає послуги з розповсюдження у цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм телерадіоорганізацій) та здійснює діяльність у сфері телебачення та радіомовлення як провайдер програмних послуг (здійснює пакетування програм мовників та надання послуг ретрансляції програм споживачам), що підтверджується ліцензією провайдера програмної послуги серії НР №0866-п (МХ-1), ліцензією провайдера рекламної послуги серії НР №0867-п (телемережа МХ-2), ліцензією провайдера програмної послуги серії НР №0868-п (телемережа МХ-3) та ліцензією провайдера програмної послуги серії НР №0869-п (телемережа МХ-5).

Згідно рішення Національної комісії з питань регулювання зв'язку України №253 від 02.06.2011 року позивач внесений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №2173.

Надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження програм мовників здійснюється позивачем згідно договорів, укладених з телерадіоорганізаціями, предметом яких є надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження у цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм телерадіоорганізацій.

Антимонопольний комітет України листом №833 від 11.12.2014 року надіслав позивачу подання №142-09/18 від 03.12.2014 року про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм.

19.12.2014 року ТОВ «ЗЕОНБУД» надіслало Антимонопольному комітету України заперечення на зазначене подання, однак 23.12.2014 року Антимонопольний комітет України, розглянувши подання П'ятого управління досліджень і розслідувань від 03.12.2014 року №14209/18 щодо дослідження становища товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм, керуючись статтею 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», абзацом другим частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 року №49-р, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за №317/6605, прийняв розпорядження №641 «Про визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку».

Даним розпорядженням товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» (м. Київ, ідентифікаційний код 35917061) визнано таким, що займає у період з вересня 2011 року по жовтень 2014 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм з часткою 100 відсотків.

Незгода позивача з наведеним розпорядженням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, є Антимонопольний комітет України (ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Згідно ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Пунктом 7 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має такі повноваження: проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Наведене свідчить, що при прийнятті Колегією рішення про визнання становища суб'єкта господарювання на певному ринку монопольним, Колегії необхідно провести власне дослідження такого ринку.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку встановлює Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. N 49-р (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за N 317/6605), яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Згідно п. 2.2 Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Як зазначає відповідач, при дослідженні становища позивача Комітетом було визначено товарні межі відповідного ринку, зокрема, шляхом дослідження взаємозамінності телекомунікаційних послуг ТОВ «ЗЕОНБУД» з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм. Було здійснено порівняння зазначених телекомунікаційних послуг ТОВ «ЗЕОНБУД» із типами телекомунікаційних послуг, які здійснюють розповсюдження телевізійних програм за різними технологіями.

Згідно п. 5.1 Методики формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

Як вбачається з подання, останнє містить інформацію про існування різних типів технологій, за допомогою яких можуть надаватись телекомунікаційні послуги, однак відсутнє порівняння за визначеними Методикою показниками послуг, які надаються позивачем, з послугами, які надаються за допомогою інших технологій (відмінних від цифрового телебачення), а висновок про відсутність взаємозамінних послуг сформовано на підставі тверджень про унікальність телекомунікаційних послуг, які надаються позивачем, що в сукупності свідчить про недотримання відповідачем вимог Методики визначення взаємозамінності послуг.

У відповідності до подання, що слугувало підставою для винесення оскаржуваного розпорядження, при визначенні територіальних (географічних) меж ринку відповідач виходив з території дії ліцензій позивача, яка поширюється на всю територію України, та, як наслідок, визначив всю територію України в якості меж ринку, на якому позивачем надаються послуги.

Водночас, відповідно до п. 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями.

З урахуванням наведених вище критеріїв судом вбачається, що територія дії ліцензії позивача не є відображенням територіальних меж фактичного здійснення позивачем діяльності за такими ліцензіями, оскільки останніми надається право здійснювати відповідну діяльність, однак вони не є свідченням фактичного її здійснення.

Наведене дає суду підстави вважати, що відповідачем не дотримано вимог Методики при визначенні територіальних (географічних) меж ринку.

Як вбачається з подання №14209/18 від 03.12.2014 року, що слугувало підставою для винесення оскаржуваного розпорядження, відповідач зазначив про відсутність у позивача конкурентів (в тому числі потенційних) на ринку з розповсюдження телевізійних програм телерадіоорганізацій та наявність бар'єрів (як природних, так і адміністративних) для вступу на ринок.

При цьому, відповідно до п.п. 9.1-9.2 Методики потенційними конкурентами вважаються такі суб'єкти господарювання: які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості; які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку; нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

Бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Відповідачем в зазначеному вище поданні вказано, що природним бар'єром при вступі на ринок телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм є обмеженість радіочастотного ресурсу.

Адміністративними обмеженнями для вступу на даний ринок відповідачем вказано отримання відповідної ліцензії Національної ради, що надає суб'єкту господарювання право здійснювати розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних мережах, з огляду на що функціонує лише один провайдер програмної послуги багатоканальних мереж МХ-1, МХ-2, МХ-3 та МХ-5 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) - ТОВ «ЗЕОНБУД».

Економічними та організаційними обмеженнями відповідач зазначив, що для отримання права на розбудову цифрової телемережі та отримання відповідної ліцензії суб'єкт господарювання, зокрема, має виконати організаційно-технічні та фінансово-економічні зобов'язання. При цьому, в чому полягає неможливість чи ускладнення виконання зазначених зобов'язань суб'єктами господарювання відповідачем не зазначено.

З подання №14209/18 від 03.12.2014 року вбачається, що дослідженням встановлено, що телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм, що надаються ТОВ «ЗЕОНБУД» не є взаємозамінними з телекомунікаційними послугами з розповсюдження телевізійних програм за іншими технологіями, а відтак позивач на телекомунікаційному ринку послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм не має жодного конкурента та у період з вересня 2011 року по жовтень 2014 року займав монопольне (домінуюче) становище.

Пунктами 8.1-8.4 Методики визначено порядок визначення частки суб'єкта господарювання на ринку. Частка на ринку визначається за формулою, однією зі змінних в якій є показник обсягу ринку, на якому визначається монопольне (домінуюче) становище. При цьому, такий обсяг, в свою чергу, визначається із розрахунку, що включає врахування кількості суб'єктів господарювання, що продають (постачають, виробляють) або придбавають (споживають, використовують) товари (товарні групи), що входять до товарних меж ринку.

Наведене свідчить, що визначення частки позивача на ринку з розповсюдження телевізійних програм телерадіоорганізацій залежить від врахування факту наявності конкурентів, які надають послуги, що є взаємозамінними з послугами позивача.

Враховуючи, що судом встановлено помилковість висновків відповідача про відсутність взаємозамінних послуг, суд приходить до висновку, що Комітет невірно визначив частку позивача на ринку як 100 відсоткову.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п. 11.1 Методики для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації: статистична інформація (дані) - офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів; адміністративні дані - дані, отримані на підставі спостережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції.

Крім того, також можуть бути використані: дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку; дані панельних обстежень споживачів; дані, що свідчать про виробничі плани підприємців учасників ринку, зокрема дані, опубліковані в засобах масової інформації; дані відомчих та незалежних дослідницьких та інформаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих виробників та покупців; опитування експертів (спеціалістів у відповідній галузі) щодо оцінки рівня збалансованості ринку (попиту і пропозиції) та пріоритетів покупців щодо споживчих якостей товару за обраними критеріями взаємозамінності товарів при формуванні товарних груп; відомості про діяльність суб'єктів господарювання, які отримані органами Антимонопольного комітету, іншими державними органами за поточний та попередні роки.

Водночас, як вбачається з подання №14209/18 від 03.12.2014 року, висновки відповідача ґрунтуються, як правило, на джерелах інформації в мережі Інтернет, а також на проведеному опитуванні мовників, та всупереч наданих чинним законодавством можливостей - за відсутності спеціальних досліджень, експертних висновків, висновків спеціалістів галузі тощо, що свідчить про вибірковість інформації, що є порушенням вимог Методики.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

При цьому, повноту з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідно досліджувати в системному аналізі з діями суб'єкта господарювання, встановленими Антимонопольним комітетом України та вимогами ст. ст. 12, 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та відповідними положеннями Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (ухвала ВАС України від 15.11.2011 року у справі №К-58071/09).

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що при дослідженні та розслідуванні стану ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм відповідачем не дотримано вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що, як наслідок, свідчить про необґрунтованість розпорядження про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» таким, що займає у період з вересня 2011 року по жовтень 2014 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм з часткою 100 відсотків та необхідність його скасування як протиправного.

Додатково суд звертає увагу, що повноваження держави щодо управління та регулювання діяльності у сфері телекомунікацій., а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначає Закон України «Про телекомунікації».

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, яка є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, зокрема, здійснює в установленому нею порядку визначення ринків певних телекомунікаційних послуг, проведення їх аналізу та визначення операторів, провайдерів телекомунікацій з істотною ринковою перевагою на ринках таких послуг.

Наведене спростовує твердження відповідача щодо наявності у останнього виключних повноважень на дослідження ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження у цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм.

Натомість, з подання №14209/18 від 03.12.2014 року вбачається, що саме відповідачем було проведено аналіз ринку з розповсюдження телевізійних програм телерадіоорганізацій, що відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» є телекомунікаційною послугою, надано оцінку такому ринку, визначено його межі та основних учасників, в тому числі, визначено частку позивача на такому ринку.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного розпорядження не виконав.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження Антимонопольного комітету України від 23 грудня 2014 року №641-р про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» таким, що займає у період з вересня 2011 року по жовтень 2014 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм з часткою 100 відсотків.

Судові витрати в сумі 73,08 грн. присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією 25.03.2015 р.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Шулежко В.П.