Постанова № 43306145, 27.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2015 року № 826/187/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №0038021701, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №0038021701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 18.02.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ФОП ОСОБА_1 не порушувало вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами.

У судове засідання 18.02.2015 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку ФОП ОСОБА_1

Суд у судовому засіданні 18.02.2015 року за згодою сторін на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, проведено невиїзну документальну позапланову перевірку СГД - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1) по взаємовідносинах з ТОВ «Декорт Система» (код ЄДРПОУ 37975015) за період з 01.05.2013 року по 30.07.2013 року, ТОВ «Крок Трейд ВСТ» (код ЄДРПОУ 38670227) за період з 01.08.2013 року по 31.12.2013 року, у зв'язку з чим складено акт від 10.10.2014 року №7489/26-51-17-01/НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).

У відповідності до змісту акту перевірки, контролюючим органом встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства з боку ФОП ОСОБА_1:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме: завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 155 970,00 грн., а саме: за травень 2013 року в сумі 11 700,00 грн., за червень 2013 року в сумі 9 180,00 грн., за липень 2013 року в сумі 9 240,00 грн., за серпень 2013 року в сумі 21000,00 грн., за вересень 2013 року в сумі 26 000,00 грн., за жовтень 2013 року в сумі 23 600,00 грн., за листопад 2013 року в сумі 28 700,00 грн., за грудень 2013 року в сумі 26550,00 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за травень 2013 року в сумі 11 700,00 грн., за червень 2013 року в сумі 9 180,00 грн., за липень 2013 року в сумі 9 240,00 грн., за серпень 2013 року в сумі 21 000,00 грн., за вересень 2013 року в сумі 26 000,00 грн., за жовтень 2013 року в сумі 23 600,00 грн., за листопад 2013 року в сумі 28 700,00 грн., за грудень 2013 року в сумі 26 550,00 грн.;

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СГД ОСОБА_1 із контрагентами, зазначеними в акті перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище висновки зроблені контролюючим органом на підставі податкової інформації, яка міститься у довідці від 01.07.2014 року №345/26-56-22-03-09/37975015 «Про проведення зустрічної звірки ТОВ «Декорт Систем» (код за ЄДРПОУ 37975015) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2013 по 30.07.2013» та акті від 01.07.2014 року №346/26-56-22-01-05/38670227 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Крок Трейд ВСТ» (код за ЄДРПОУ 38670227) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014», на підставі висновків яких ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві зазначено, що операції з надання послуг ТОВ «Декорт Систем» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», в тому числі до СГД ОСОБА_1

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ФОП ОСОБА_1 подало до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення на вищезазначений акт, за результатами розгляду яких контролюючим органом листом від 17.10.2014 року №6437/Ш/26-51-17-01-16 позивача повідомлено про те, що є достатні підстави вважати, що документальна позапланова перевірка проведена правомірно, з дотриманням чинного законодавства, а висновки документальної перевірки є обґрунтованими.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №0038021701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем у розмірі 155 970,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 38 992,50 грн.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами виявлених порушень з боку ФОП ОСОБА_1 в звітних (податкових) періодах за травень-грудень 2013 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» (Експедитор) укладено договори транспортного експедирування №01-04 від 01.04.2013 року та №01-08 від 01.08.2013 року, які є подібними за своїм змістом.

Так, сторони вищезазначених договорів погодили, що в порядку та на умовах, визначених цими договорами, Експедитор бере на себе зобов'язання за плату силами свого представника здійснити для Замовника пов'язані з перевезенням вантажу Замовника допоміжні операції, а саме: оформлення накладних на вантаж, що відправляється; оформлення одержання вантажу, що прибуває; доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника - на склад вантажоодержувача; додаткові послуги (перевірка кількості і стану вантажу, його навантаження та розвантаження, зборів та витрат, покладених на Замовника, одержання необхідних документів тощо).

За результатами здійснених перевезень Експедитор кожного місяця складає в двох примірниках Акт наданих послуг і передає їх для підписання Замовнику, але не пізніше 5 числа наступного місяця за звітним, який перевіривши має підписати ці Акти в день їх подання. Замовник зобов'язаний оплатити виставлений рахунок впродовж 10 (десяти) банківський днів, шляхом перерахування цієї грошової суми на поточний рахунок Експедитора (п. 3.2 даних договорів).

На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарських операцій, здійснених на підставі вищезазначених договорів, позивачем надано суду копії наступних документів:

- актів (№1 від 10.05.2013 року на суму 25 200,00 грн., №2 від 20.05.2013 року на суму 25 200,00 грн., №3 від 31.05.2013 року на суму 19 800,00 грн., №4 від 10.06.2013 року на суму 17 640,00 грн., №5 від 20.06.2013 року на суму 19 800,00 грн., №6 від 30.06.2013 року на суму 17640,00 грн., №7 від 10.07.2013 року на суму 17 640,00 грн., №8 від 20.07.2013 року на суму 18 000,00 грн., №9 від 31.07.2013 року на суму 19800,00 грн., №1 від 10.08.2013 року на суму 38 400,00 грн., №2 від 20.08.2013 року на суму 34 800,00 грн., №3 від 31.08.2013 року на суму 52 800,00 грн., №4 від 10.09.2013 року на суму 48 000,00 грн., №5 від 20.09.2013 року на суму 54 000,00 грн., №6 від 30.09.2013 року на суму 54 000,00 грн., №7 від 10.10.2013 року на суму 42 000,00 грн., №8 від 20.10.2013 року на суму 42 000,00 грн., №9 від 31.10.2013 року на суму 57 600,00 грн., №10 від 10.11.2013 року на суму 55 200,00 грн., №11 від 20.11.2013 року на суму 58 500,00 грн., №12 від 30.11.2013 року на суму 58 500,00 грн., №13 від 10.12.2013 року на суму 58 800,00 грн., №14 від 20.12.2013 року на суму 58 500,00 грн., №15 від 31.12.2013 року на суму 42 000,00 грн.);

- податкових накладних (від 10.05.2013 року №6 на суму 25200,00 грн., від 20.05.2013 року №25 на суму 25 200,00 грн., від 31.05.2013 року №64 на суму 19 800,00 грн., від 10.06.2013 року №24 на суму 17 640,00 грн., від 20.06.2013 року на суму 19 800,00 грн., від 30.06.2013 року №73 на суму 17 640,00 грн., від 10.07.2013 року №17 на суму 17 640,00 грн., від 20.07.2013 року №43 на суму 18 000,00 грн., від 31.07.2013 року №82 на суму 19 800,00 грн., від 10.08.2013 року №11 на суму 38 400,00 грн., від 20.08.2013 року №13 на суму 34 800,00 грн., від 31.08.2013 року №24 на суму 52 800,00 грн., від 10.09.2013 року №41 на суму 48 000,00 грн., від 20.09.2013 року №61 на суму 54 000,00 грн., від 30.09.2013 року №86 на суму 54 000,00 грн., від 10.10.2013 року №39 на суму 42 000,00 грн., від 20.10.2013 року №76 на суму 42 000,00 грн., від 31.10.2013 року №124 на суму 57 600,00 грн., від 10.11.2013 року №46 на суму 55 200,00 грн., від 20.11.2013 року №84 на суму 58 500,00 грн., від 30.11.2013 року №130 на суму 58 500,00 грн., від 10.12.2013 року №47 на суму 58 800,00 грн., від 20.12.2013 року №108 на суму 58 500,00 грн., від 31.12.2013 року №164 на суму 42 000,00 грн.).

Також, на підтвердження оплати наданих ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» послуг експедирування за перевіряємий період позивачем надано суду копії виписки з банківського рахунку (з відмітками банку).

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88.

Разом з тим, слід зазначити, що, як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючим органом детально не досліджувалася вищезазначена первинна документація, а також не заперечувалося факту формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» саме на підставі наведеної вище документації.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 мало ділову мету, укладаючи вказані правочини з ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ», що підтверджується наступним.

Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Так, на підтвердження використання наданих ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» послуг експедирування у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 представником останньої під час судового розгляду справи зазначено, що дані послуги були необхідні для реалізації договірних зобов'язань позивача (Перевізник), а саме: зобов'язань за договорами №51 про перевезення вантажів від 01.04.2013 року та №24 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.08.2013 року, укладених з ПАТ «Київхліб» (Замовник), копії яких наявні у матеріалах справи, згідно умов яких Перевізник зобов'язується доставити вантаж (сировину та/або матеріали та/або готову хлібобулочну продукцію) від вантажовідправника (Замовника або контрагента Замовника) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу, встановлену плату. Перевезення вантажів здійснюється Перевізником власними автомобілями з екіпажем. Також, на підтвердження вищевикладеного, матеріали справи містять копії актів, складних на виконання вказаних договорів.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказані юридичні особи не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що реєстрація останніх платниками податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії первинних облікових документів, на підставі яких позивач сформував податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ», відповідають встановленим вимогам податкового законодавства.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі довідки від 01.07.2014 року №345/26-56-22-03-09/37975015 «Про проведення зустрічної звірки ТОВ «Декорт Систем» (код за ЄДРПОУ 37975015) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2013 по 30.07.2013» та акту від 01.07.2014 року №346/26-56-22-01-05/38670227 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Крок Трейд ВСТ» (код за ЄДРПОУ 38670227) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.08.2013 по 30.04.2014», оскільки, інформація, викладена в останніх, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у вказаних вище товариств (ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ») умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку-контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ» - діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено.

Також, з матеріалів справи не вбачається, а сторонами не спростовано факту дійсності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ «Декорт Система» та ТОВ «Крок Трейд ВСТ».

Приписами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Враховуючи все викладене, суд, з урахуванням вищезазначених висновків та встановлених обставин у даній справі, дійшов висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу, на підставі яких позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у відповідності до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а, отже, податкове повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №0038021701 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.10.2014 року №0038021701.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 02121, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 389,94 грн. (трьохсот вісімдесяти дев'яти грн. 94 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код: 39479227, адреса: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок