Рішення № 4329890, 06.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

06 серпня 2009 р. Справа 7/139-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрушівський маслосирзавод", м. Андрушівка, Житомирська область, 13400.

до: Приватного підприємства "Карпати", м. Вінниця.

про стягнення 203319,32 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Недашківська Д.В. - представник, довіреність № 210 від 02.07.2009 року.

відповідача : Скиба Р.Л. - директор, наказ № 13-05.09К від 03.07.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ПП "Карпати" на користь ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" 167892,05 грн. основного боргу, 6094,48 грн. інфляційних втрат, 1393,73 грн. 3% річних, 11149,87 грн. пені та 16789,21 грн. в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідачем за договором № 61 від 14.01.2008 року.

Ухвалою від 10.06.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/139-09 та призначено до розгляду на 07.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання 07.07.2009 року не з'явився та не виконав вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу від 10.06.2009 року отримав 15.06.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 262840. Разом з тим 06.07.2009 року до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, мотивоване перебуванням його керівника у відряджені.

Враховуючи ту обставину, що сторони не надали витребуваних доказів, а також враховуючи неявку відповідача та його клопотання розгляд справи було відкладено до 06.08.2009 року.

06.08.2009 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги визнає частково та просить суд зменшити розмір штрафу, пені, інфляційних та 3% річних.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про відмову від позову в частині стягнення штрафу в розмірі 16789,21 грн..

Розглянувши дану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.01.2008 року між ПП "Карпати" (Покупець) та ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" (Постачальник) було укладено договір поставки № 61.

Відповідно до п. 1.1 даного договору Постачальник зобов'язується передавати у встановлений даним договором строк у власність Покупця Товар партіями згідно специфікації та/або видаткових накладних відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за Товар на умовах даного договору.

При цьому найменування, асортимент, кількість та ціна товару вказується у специфікаціях та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

В пункті 4.3 Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється Покупцем згідно рахунку-фактури в строк 5 (п'ять) календарних днів з моменту поставки Товару Постачальником.

За посиланням позивача за час дії договору поставив відповідачу товар на загальну суму 594905,79 грн..

Зокрема позивач посилається на те, що 15.10.2008 року ним було здійснено поставку відповідно до накладної № 6405 на суму 178156,07 грн.. В свою чергу відповідач розрахувався лише на 9400,00 грн. в результаті чого утворився борг у розмірі 168892,05 грн., що сторони зафіксували в акті звірки взаємних розрахунків, який наявний в матеріалах справи (а.с. 15 т. 1).

За твердженням позивача поставлена до 15.10.2008 року продукція відповідачем була оплачена в повному обсязі.

З огляду на те, що відповідач не проводив подальші розрахунки позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Разом з тим судом встановлено, що відповідач проводив розрахунки і після підписання акту звірки взаєморозрахунків 17.11.2008 року та загалом до 09.06.2009 року (дата подання позову до суду) погасив борг на суму 3583,47 грн..

Крім того після порушення провадження у справі відповідач розрахувався, ще на 3500,00 грн.. Вказане підтверджується актами звірки, які були підписані між сторонами в 2008-2009 роках та платіжним дорученням № 390 від 04.08.2009 року, яке не включено до даних актів.

Таким чином на час винесення рішення у справі борг відповідача перед позивачем складає 160808,58 грн. (168892,05-3583,47-3500,00).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.3. договору оплата за товар здійснюється згідно рахунку-фактури в строк 5 (п'ять) календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Разом з тим розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення 16789,21 грн. штрафу суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та 20 % річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення штрафу суд враховує те, що вона підписана представником позивача Недашківською Д.В., яка представляє інтереси позивача на підставі довіреності від 15.01.2009 року № 01/15. Як вбачається із даної довіреності представнику за нею надано право повної та часткової відмови від позову.

Також суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення 3583,47 грн. основного боргу виходячи з того, що заявлена вимога в цій частині є безпідставною, оскільки відповідач сплатив дану суму боргу до порушення провадження у справі.

Крім того відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 3500,00 грн., а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11149,87 грн. пені, 1393,73 грн. 3 % річних та 6094,48 грн. грн. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 8.3. договору сторони встановили, що у випадку прострочення оплати за товар з боку покупця, відповідно до п.п. 4.3. цього договору останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому під час перевірки правильності нарахування пені судом встановлено допущені в ньому помилки які полягають тому, що позивачем не вірно зазначено кількість днів періоду прострочення з 21.10.2008 року до 29.01.2009 року, яка становить 101 день, а не як вказано позивачем 166.

Крім того, позивачем не враховано, що в 2008 році кількість днів становила 366.

Отримана судом в результаті перерахунку сума пені становить 11128,16 грн.:

((12*2/366*72(21.10.2008-31.12.2008)*167892,05/100=7926,21)+(12*2/365*29(01.01.2009-29.01.2009)*167892,05=3201,45)).

Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав менший розмір пені ніж заявлено в позовній заяві, суд відмовляє в стягненні 21,71 грн. пені як заявлених безпідставно.

Перевіркою розрахунку 3 % річних не виявлено помилок, а тому суд задовольняє заявлену до стягнення суму 1393,73 грн..

В результаті проведеного судом перерахунку інфляційних втрат з визначенням середнього індексу інфляції за формулою - ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100, де ІІ1 –індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 –індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ –індекс інфляції за останній місяць заборгованості, судом отримано середній індекс інфляції за листопад та грудень 2008 року. який дорівнює 1,036.

З врахуванням викладеного розмір інфляційних втрат становить 6044,11 грн. (167892,05*1,036-167892,05).

Таким чином в стягненні 50,37 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 10.06.2009 року та від 07.07.2009 року відповідач не подав доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), крім уже згаданих щодо погашення боргу на 1000,00 грн..

Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 160808,58 грн. підтверджуються наявними у справі доказами, суд вважає суму боргу в розмірі 160808,58 грн. доведеною позивачем, що дає підстави для задоволення позову в цій частині.

З врахуванням викладеного вище, позов підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладених вище мотивів щодо відмови в стягненні 3583,47 грн. основного боргу, 21,71 грн. пені, 50,37 грн. інфляційних втрат та припинення провадження в частині стягнення 3500,00 грн. основного боргу і 16789,21 грн. штрафу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін 06.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, ст. 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, п.п.11, 4 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Карпати", вул. Короленка, 7, склад 6, м. Вінниця (ідентифікаційний код - 23064416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрушівський маслосирзавод", вул. Лисенка, 10, м. Андрушівка, Житомирська область (ідентифікаційний код -30873067) - 160808 грн. 58 коп. основного боргу, 11128 грн. 16 коп. - пені, 1393 грн. 73 коп. - 3 % річних, 6044 грн. 11 коп. інфляційних втрат, 1828 грн. 75 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 281 грн. 08 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 3583 грн. 47 коп. боргу та 21 грн. 71 коп. пені, 50 грн. 37 коп. інфляційних втрат відмовити.

5. Припинити провадження в частині стягнення 3500 грн. 00 коп. боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Припинити провадження в частині стягнення 16789 грн. 21 коп. штрафу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

7. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 11 серпня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Лисенка, 10, м. Андрушівка, Житомирська область, 13400.

3 - відповідачу - вул. Короленка, 7, склад. 6, м. Вінниця.