Рішення № 4329722, 24.07.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.09 Справа № 15/175пд(9/574пд).

За позовом

Відкритого акціонерного товариства «Укрхіменерго», м. Сєвєродонецьк Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма - Новотехніка», м. Лисичанськ Луганської області

про розірвання договору оренди

Суддя Пономаренко Є.Ю.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Каргаєв Д.М., довіреність № б/н від 28.05.09.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про розірвання укладеного між сторонами у справі договору №15-95/04 від 20.04.04 оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 3а.

Спір у справі розглядається за новим розглядом.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях п.2 ст.773 ЦК України та фактично мотивовані систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди щодо сплати орендної плати та схоронності орендованого майна.

До ухвалення рішення при первісному розгляді справи позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд зобов'язати відповідача повернути безпідставно набуте нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 3а, та видати наказ про примусове виселення відповідача з вказаного приміщення (а.с.73 т.2). Зазначені вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.1212, 1213 ЦК України та мотивовані тим, що судовим рішенням від 23.11.2007р. в іншій справі №18/534пд, в якій брали участь ті самі сторонами, договір оренди №15-95/04 від 20.04.2004р. визнано нікчемним, а тому відповідач безпідставно займає спірне приміщення.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.12.2008р. (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволено: зобов'язано відповідача повернути позивачу безпідставно придбане майно, яке розташоване за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 3а, та ухвалено виселити відповідача з приміщення за вказаною адресою.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. (головуючий суддя Бойченко К.І., судді Єжова С.С., Журавльова Л.І.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що вимога про зобов'язання відповідача повернути нежитлове приміщення, як безпідставно придбане, з посиланням на приписи ст.ст.1212, 1213 ЦК України, є необґрунтованою.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2009 р. рішення господарського суду Луганської області від 19.12.2008р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. у справі №9/574пд скасовано, а справу направлено до господарського суду Луганської області на новий розгляд.

При цьому, в зазначеній постанові Вищого господарського суду України вказано зокрема наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що первісним предметом позову є вимога щодо розірвання укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення (припинення господарських правовідносин), а підставою позову –невиконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасної сплати орендних платежів та схоронності орендованого майна. При цьому, позивач просив суд ухвалити судове рішення щодо цієї вимоги, обравши спосіб захисту свого права –припинити орендні правовідносини, що склалися між сторонами в силу договору оренди №15-95/04 від 20.04.2004р.

Із змісту поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог вбачається, що він заявляє вимогу щодо спонукання відповідача повернути безпідставно набуте нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 3а, а підставою позову є те, що правова підстава займати вказане нежитлове приміщення відпала внаслідок визнання у судовому порядку договору оренди нікчемним. При цьому, позивач просив суд ухвалити судове рішення щодо цієї вимоги, обравши спосіб захисту свого права –зобов'язати відповідача повернути безпідставно набуте майно.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що своєю заявою позивач в порушення ч.4 ст.22 ГПК України фактично змінив як предмет, так і підставу позову, а тому вона не могла бути прийнята судом першої інстанції до розгляду у даній справі.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що відтак предметом розгляду мали бути первісні вимоги, заявлені позивачем, а саме розірвання договору №15-95/04 від 20.04.2004р. оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 3а.

Тому, саме за даним предметом позову місцевий господарський суд і розглядає спір у даній справі за новим розглядом.

Позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та поясненнях по справі.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Між позивачем - відкритим акціонерним товариством «Укрхіменерго», як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма -Новотехніка», як орендарем, 20.04.2004 р. в простій письмовій формі складено та підписано договір оренди №15-95/04 з правом подальшого придбання у власність (далі –договір).

Об’єктом оренди за даним договором є нерухоме майно –промислове двоповерхове приміщення, загальною площею 700 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, р-н Лисичанської ТЕЦ. Дане майно передано орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі від 14.05.2004 р.

Договір укладено строком на 5 років (п. 10.1. договору).

Договір оренди сторонами нотаріально не посвідчено, його державна реєстрація не здійснена.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.ст. 209, 210 Цивільного кодексу України правочин, у випадках встановлених законом підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції станом на день складення та підписання договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно чинної на даний час редакції вказаної норми нотаріальному посвідченню підлягає договір строком на три роки і більше.

Згідно ст. 794 Цивільного кодексу України (в редакції станом на день складення та підписання договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації. Згідно чинної на даний час редакції вказаної норми державній реєстрації підлягає договір укладений на строк не менше ніж на три роки.

Договір оренди нерухомого майна від 20.04.2004 р. укладено строком на 5 років.

Договір оренди, на підставі якого заявлено позовні вимоги, сторонами нотаріально не посвідчено, його державна реєстрація не здійснена.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.11.07 у справі №18/534пд за позовом ТОВ «Фірма –Новотехніка»до ВАТ «Укрхіменерго»про визнання договору оренди №15-95/04 від 20.04.04 дійсним у позові відмовлено. При ухваленні даного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про нікчемність даного договору.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.02.08 рішення місцевого господарського суду від 23.11.07 у справі №18/534пд залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.08 рішення місцевого господарського суду від 23.11.07 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 07.02.08 по згаданій справі №18/534пд залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма –Новотехніка»ще раз звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до ВАТ «Укрхіменерго»про визнання договору оренди №15-95/04 від 20.04.04 дійсним.

При розглядові даного позову ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.03.2009 р. провадження по справі №11/87пд було припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.04.2009 р. у справі №11/87пд ухвалу місцевого господарського суду скасовано та прийнято рішення про задоволення позову - було визнано дійсним договір оренди №15-95/04 від 20.04.04.

Представник відповідача надав пояснення про те, що при касаційному перегляді вказаної постанови суду апеляційної інстанції, останню було скасовано та справу передано на новий розгляд.

Підстави зупинення провадження у даній справі до розгляду по суті за новим розглядом спору у справі №11/87пд відсутні враховуючи наступне.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи. Такий висновок наведено в постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2007 у справі N 47/669-06 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.07.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду).

У даному випадку обидві справи розглядаються в порядку господарського судочинства. Тому, відсутні будь-які обмеження юрисдикції при розгляді спору у даній справі.

Крім того, результат розгляду спору у справі №11/87пд не впливає на результат розгляду спору у даній справі з наступних підстав.

Договір оренди не може бути визнаний дійсним судом в порядку ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, а якщо таке і відбудеться, то це не буде підставою для того, щоб вважати договір оренди вчиненим (укладеним), виходячи з нижченаведеного.

На підставі ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України спірний договір оренди між сторонами у даній справі підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Також, в ч. 1 ст. 210 ЦК України встановлено, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Вказані норми є імперативними.

У даному випадку, договір оренди між позивачем та відповідачем складений в простій письмові формі, не був посвідчений нотаріально та не здійснена його державна реєстрація в Державному реєстрі правочинів.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України визнання судом дійсним договору замінює лише його нотаріальне посвідчення.

Чинним законодавством не передбачено жодної норми, яка б вказувала на те, що у разі визнання судом договору дійсним за ч. 2 ст. 220 ЦК України вчинення державної реєстрації такого договору не вимагається.

Момент, з яким Закон пов’язує факт укладення правочину по оренді нерухомого майна на строк рік та більше (в редакції на час підписання спірного договору; три роки - на даний час), є момент державної реєстрації такого правочину (ч. 3 ст. 640 та ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Аналогічна позиція наведена Верховним судом України в постанові від 12.06.2007р.

Враховуючи, що визнання судом договору дійсним за ч. 2 ст. 220 ЦК України не замінює вчинення державної реєстрації такого правочину, можна дійти висновку про те, що визнання договору дійсним за ч. 2 ст. 220 ЦК України допускається у випадках, коли відповідний договір підлягає лише нотаріальному посвідченню, тобто у разі якщо здійснення державної реєстрації такого правочину не вимагається за законом.

За будь-яких обставин визнання судом дійсним договору не замінює вчинення державної реєстрації правочину. При цьому, існують всі вищенаведені, встановлені Законом наслідки не здіснення державної реєстрації договору в державному реєстрі правочинів.

Виходячи з вищенаведеного, вимоги про розірвання договору не підлягають задоволенню також з наступних підстав.

Так, розірвати можна лише договір, який є вчиненим в належній формі та є укладеним.

Виходячи зі ст. 210 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки у сторін правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації виникають лише після державної реєстрації такого правочину. Так, зобов’язання по сплаті орендної плати виникає на підставі договору оренди, який вчинено в належній, встановленій Законом, формі та є який укладеним. У даному випадку такий договір не підлягає розірванню, внаслідок того, що не здійснено його нотаріальне посвідчення та не вчинена державна реєстрація в державному реєстрі правочинів.

Отже, виходячи з того, що договір не був вчиненим ані на день подачі позову до суду, ані на даний час позов є необґрунтованим та у його задоволенні слід відмовити.

При цьому, слід зазначити, що провадження у даній справі не може бути припинено за відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За даною нормою провадження у справі може бути припинено, якщо предмет спору став відсутнім після звернення до суду.

У даному випадку позов був необґрунтованим як на день подачі позову до суду, так і на даний час, оскільки договір не був вчиненим ані тоді, ані зараз.

Рішення суду по справі №18/534пд, як і по справі №11/87пд не впливають на наявність чи відсутність предмету спору у даній справі. Незалежно від ухвалення рішень у даних справах, договір оренди не вважався вчиненим станом на день звернення позивача з позовом до суду (через відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину). Такий висновок прямо встановлений вищенаведеними нормами законодавства (ч. 3 ст. 640 та ч. 1 ст. 210 ЦК України) та не потребував ухвалення окремого судового рішення. При цьому, додатково, щодо рішення по справі №18/534пд, за яким суд дійшов висновку про нікчемність договору, слід зазначити, що договір є нікчемним не з моменту набрання рішенням суду законної сили, а з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України), а в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тому, позивач при зверненні до суду з позовом повинен був усвідомлювати наведені фактичні обставини. Отже, виходячи з того, що договір оренди не був посвідчений нотаріально та не здійснена його державна реєстрація (тобто не був вчиненим) станом на день звернення до суду з позовом, предмет спору не став відсутнім після звернення позивача до суду з позовом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, сплачені позивачем при подачі позову до суду, покладаються на позивача у складі: державного мита у сумі 85 грн. 00 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп.

У пункті 6.4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.98 вказано, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма - Новотехніка»при подачі апеляційної скарги сплачено державне мито в сумі 42 грн. 50 коп. (квитанція №639.996.1 від 29.12.08).

Тому, з позивача додатково слід стягнути на користь відповідача витрати зі сплати державного мита в сумі 42 грн. 50 коп.

Витрати зі сплаченого позивачем державного мита за подання касаційної скарги у сумі 42 грн. 50 коп., перерахованих платіжним дорученням №478 від 17.03.2009 р., покладаються на позивача.

Згідно ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою присутніх представників відповідача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати, сплачені позивачем при подачі позову до суду, у складі: державного мита у сумі 85 грн. 00 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп., а також витрати зі сплаченого позивачем державного мита за подання касаційної скарги у сумі 42 грн. 50 коп. покладаються на позивача.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Укрхіменерго», м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, 68, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05744691 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма -Новотехніка», м. Лисичанськ Луганської області, вул. Красна, 1, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 13371206, судові витрати зі сплати державного мита в сумі 42 грн. 50 коп. Видати наказ відповідачу у справі.

В судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 28.07.2009 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко