Постанова № 43288433, 24.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"24" березня 2015 р. Справа № 906/1321/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт"

на окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від 18.02.2015р.

у справі № 906/1321/14 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт"

до відповідача Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Бречка Петра Георгійовича

про визнання недійсним (скасування) рішення

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 лютого 2015 року у справі №906/1321/14 з підстав, вказаних у даному рішенні, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" до Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним (скасування) рішення відмовлено.

Водночас, господарським судом Житомирської області 18 лютого 2015 року було винесено окрему ухвалу, відповідно до якої зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" (м. Житомир) розглянути окрему ухвалу та не допускати порушень приписів законодавства в подальшому. Окрему ухвалу надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт".

При винесенні вищевказаної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді вказаного спору господарським судом виявлено порушення позивачем вимог Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" при здійсненні господарської діяльності.

Судом першої інстанції враховано відповідні положення, наведені у Законах України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", „Про судоустрій і статус суддів", а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування ГПК судами першої інстанції".

В обґрунтування своїх висновків, місцевий господарський суд вказав на те, що при розгляді справи № 906/1321/14 судом встановлено, що ліцензія із надання фінансових послуг у відповідача відсутня, що є порушенням вимог Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу господарського суду Житомирської від 18 лютого 2015 року у справі №906/1321/14 скасувати.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- згідно з ч. 5 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

- з аналізу правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

- з аналізу фінансового звіту, якій міститися в матеріалах судової справи, вбачається, що прибуток апелянт отримує лише від надання інформаційних, консультаційних, роз'яснювальних та довідкових послуг з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі адміністрування придбання товарів;

- 24.11.2014р. до господарського суду від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, надійшов лист №9116/11-9 від 19.11.2014р., в якому повідомляється про те, що згідно з п. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику під відсотки, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою; вказано, що відповідно до п. 3 ст. 5 названого Закону надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Тобто, вказаним листом підтверджується, що діяльність апелянта не суперечить законодавству щодо фінансових послуг і не потребує ліцензування.

За наведеного вище, скаржник, з урахуванням ст. 90 ГПК України, вказує на те, що оскаржувана окрема ухвала вимогам закону не відповідає, оскільки не містить посилання ні на конкретні норми закону чи іншого нормативно-правового акта, вимоги яких порушено, ані на особу порушника, як не містить і реальних вказівок щодо заходів, яких має вжити на її виконання апелянт, з посиланням на конкретні норми.

Від відповідача - Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого зазначає, що в останнього не має правових підстав просити задоволити або залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "Економкомфорт", а як наслідок - залишити в силі або скасувати окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від 18.02.2015р.

На підтвердження своєї правової позиції вказує наступне.

Встановлення правомірності здійснення господарскої діяльності ТОВ "Економкомфорт" без одержання ліцензії не відноситься до компетенції територіального відділення Антимонопольного комітету, визначеної чинним законодавством.

Разом з тим, здійснення господарської діяльності Товариством без одержання ліцензії не спростовує факту вчинення ТОВ "Економкомфорт" порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.

Вирішення питання щодо необхідності отримання ліцензії на певні види фінансових послуг відноситься до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

В ході розгляду справи працівниками відділення в повному обсязі було проаналізовано відповідь на подання з попередніми висновками від 13.08.2014р. № 1.18/197 ПД гр. Бречка П.Г. та відповідь на запит гр. Бречка П.Г. з заначеного питання до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.07.2014р. № 5420/16-12.

В зазначеній відповіді Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повідомлено про те, що інформація про ТОВ "Економкомфорт" до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, статусу фінансової установи не набувало, ліцензій, інших дозволів на надання фінансових послуг не отримувалося.

Також, процесуальний опонент скаржника зауважує, що з відповіді Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, не вбачається, що Товариство здійснює свою діяльність неправомірно усупереч Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

24 березня 2015 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін та третьої особи не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім (Т.2, а.с. 89-91), а також те, що явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, ТОВ "ЕкономКомфорт" звернулось до господарського суду першої інстанції з позовом до Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним (скасування) рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.09.2014 р. №1.16/-37 у справі №3.4-41/2014 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу", яким: визнано дії позивача, які полягають у повідомленні невизначеному колу осіб в рекламі неповних відомостей, зокрема, внаслідок замовчування окремих фактів, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (придбання (замовлення) послуг з надання позик), порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману; за вчинення цього порушення на позивача накладено штраф у розмірі 68 000 грн. згідно зі ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; зобов'язано позивача у двомісячний строк з дня одержання рішення припинити порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції (Т.1, а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 лютого 2015 року у справі №906/1321/14 з підстав, вказаних у даному рішенні, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" до Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним (скасування) рішення відмовлено (Т.2, а.с. 25-29).

Поряд з тим, господарським судом Житомирської області надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" окрему ухвалу від 18.02.2015р. (Т.2. а.с. 30-31).

Переглядаючи вищевказану ухвалу суду першої інстанції на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції враховує наступні обставини справи та положення чинного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окрема ухвала місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Як убачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимога позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" про визнання недійсним (скасування) рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.09.2014 р. №1.16/-37 у справі №3.4-41/2014 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу".

Сторонами у справі виступають: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" та відповідач - Житомирське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт", затвердженого протоколом загальних зборів товариства № 10 від 29.08.2013р., Товариство є юридичною особою за законодавством України з недержавною приватною формою власності. Права юридичної особи товариство набуває з моменту його державної реєстрації. Товариство має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Статуту Товариство створюється з метою об'єднання матеріальних, фінансових та інших ресурсів учасників для здійснення товариством господарської діяльності та з метою отримання прибутку, що розподіляється його учасниками. Відповідно до вимог Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону України «Про інвестиційну діяльність» та іншого законодавства України, Товариство може займатись підприємницькою діяльністю, дотримуючись вимог законодавства. Товариство може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання ним спеціального дозволу (ліцензії).

Відповідно до рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.09.2014 р. №1.16/-37 у справі №3.4-41/2014, яке оспорювалося позивачем у даній справі у суді першої інстанції, вирішено, між іншим, визнати дії ТОВ "ЕкономКомфорт" порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману (Т.1, а.с. 7-10).

На момент провадження судом першої інстанції у даній справі, з матеріалів справи було встановлено, що 24.11.2014 р. від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надійшов лист №9116/11-9 від 19.11.2014 р., відповідно до якої повідомлено про те, що згідно із п. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою; вказано, що відповідно до п. 3 ст. 5 названого Закону надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа; крім того, стосовно перевірки діяльності позивача, зазначено про неможливість її здійснення у зв'язку з тим, що позивач не внесений до Державного реєстру фінансових установ станом на 19.11.2014 р. та статусу фінансової установи не набував (Т.1, а. с. 140-141).

Суд першої інстанції, з урахуванням обставин, встановлених у даній справі при винесенні рішення від 18.02.2015р., яким у позові відмовлено, вказав на те, що діяльність позивача з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, проте, усупереч вимогам чинного законодавства, така ліцензія у позивача відсутня. На основі наведеного формуються висновки суду першої інстанції щодо винесення та направлення в порядку ст. 90 ГПК України окремої ухвали на адресу позивача з метою недопущення в подальшому порушень приписів чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з винесеною окремою ухвалою, колегія суду зазначає наступне.

Господарський суд здійснює не тільки розгляд справ, але й виконує превентивну роботу по впливу, за допомогою окремих ухвал, на підприємства, установи та організації, які порушують законодавство.

Відповідно до вимог статті 90 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Згідно з п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації).

При цьому, господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Окрема ухвала - це засіб реагування господарського суду на виявлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб.

Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, підставою для винесення окремої ухвали є встановлення судом при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліків в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу. Тобто, окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи.

У п. 5.4. наведеної вище Постанови Пленуму ВГСУ роз'яснено, що при винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки щодо виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

Аналізуючи діяльність позивача на предмет відповідності вимогам закону та, з'ясовуючи питання про те, чи суб'єктом господарювання (позивачем) допущено порушення законності під час здійсненя підприємницької діяльності, колегія суддів приймає до уваги наступні обставини справи та положення чинного законоджавства.

Матеріалами справи стверджується той факт, що 07.04.2014 між позивачем та гр. Бречком П.Г. у м. Рівному було укладено Договори №№ 02512, 02513, 02514, згідно з якими позивач як виконавець зобов'язувався за плату для Бречка П.Г., як замовника за вказаними Договорами, забезпечити дбайливе оформлення Договору про участь у програмі для замовника з дотримання вимог чинного законодавства; надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності за вказаними договорами.

Крім того, 07.04.2014 між тими ж сторонами були укладені Договори №№02512/14, 02513/14, 02514/14, за якими позивач як адміністратор, зобов'язувався для Бречка П.Г. як учасника, за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання нерухомості, в тому числі, здійснити оплату товару або надати учаснику відповідну суму у позику (Т.1, а.с. 31 - 64).

Зі змісту наведених вище Договорів, колегія суддів констатує, що предметом наведених Договорів є надання позивачем (як адміністратором за договором) за згодою іншої сторони (учасника) послуг шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику, із проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури.

Тобто, за умовами вищевказаних Договорів №№ 02512/14, 02513/14, 02514/14 від 07.04.2014 передбачається залучення коштів фізичної особи.

У розумінні ч. ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під фінансовою послугою розуміють операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року N 3462-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган) (далі - Нацкомфінпослуг), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 9 жовтня 2012 року N 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах") (далі - Ліцензійні умови).

Так, пунктом 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затверджених розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 09.10.2012 № 1676, визначено, що адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.09.2013р. у справі №6-40цс13.

З урахуванням виду господарської діяльності, яку здійснює підприємство (позивач) у даному випадку, колегія суддів враховує норму, наведену у п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якою передбачено обов'язковість отримання ліцензії у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у разі здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

З урахуванням наведеної вище правової позиції ВСУ, вимог діючого законодавства та, виходячи з предмета діяльності позивача, яку провадить останній за умовами укладених договорів, колегія суддів констатує, що така діяльність за своє природою є діяльністю з надання фінансових послуг, а тому підлягає обов'язковому ліцензуванню, чого, в даному випадку позивачем здійснено не було.

За таких обставин, позивач допустив порушення законності у своїй діяльності, у зв'язку з чим виникають підстави для реалізації судом права щодо винесення у порядку ст.ст. 86, 90 ГПК України окремої ухвали по відношенню до позивача.

Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку щодо винесення окремої ухвали стосовно усунення порушень чинного законодавства у подальшій діяльності позивача (з урахуванням Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року).

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не можуть бути підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від від 18 лютого 2015 року у справі №906/1321/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-106 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕкономКомфорт" залишити без задоволення.

2. Окрему ухвалу господарського суду Житомирської області від 18.02.2015 року у справі №906/1321/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.