Постанова № 43285617, 23.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа № 917/2539/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Дегтярь П.О., за довіреністю б/н від 14.01.15 р.;

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук (вх. №1292П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.15 року у справі № 917/2539/14

за позовом ТОВ "УКР МЕТ", м. Донецьк

до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук

про стягнення 166 118,91 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/2539/14 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук на користь ТОВ "УКР МЕТ", м. Донецьк 59066,69 грн, 14774,88 грн., 92277,34 грн. інфляційних втрат, 3322,38 грн. судового збору та 5000,00 грн. оплати послуг адвоката.

Відповідач, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне вивчення матеріалів справи.

Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі №917/2539/14 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі, 01.11.2013 між ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та ТОВ "УКР МЕТ" був укладений договір поставки товару №0521.

В порядку та на умовах визначених цим договором Постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність Покупцю визначений договором товар, найменування та загальна кількість якого визначається специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п 2.3. договору №0521 від 01.11.2013 року підтвердженням якості і комплектності товару з боку Постачальника є сертифікат якості та посвідчення про вибухову, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту чорних металів. Крім того, п. 1.3. передбачено, що якість товару, що постачається за цим Договором, має відповідати нормативній документації, діючій на підприємстві виробника товару вимогам ГОСТУ, ДСТУЮ, ТУ, УП КСЗ. Тільки наявність вказаних документів дає право покупцю вважати даний товар якісним та безпечним для експлуатації'.

Керуючись декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", а саме статтею 9, нормативні документи повинні використовуватися на стадіях розроблення, виготовлення, реалізації, експлуатації (використання), ремонту, зберігання, транспортування та утилізації продукції. Тобто наявність передбачених договором документів під час поставки в трактуванні законодавства України є обов'язковим.

Під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього щодо виконання своїх господарських зобов'язань в частині надання документації, вчинено не було.

Відповідач у всіх без виключення випадках, добросовісно, належним чином, з повагою та розумінням до контрагента виконує свої господарські зобов'язання, які виникають у встановленому законом порядку. Внаслідок чого, відповідач прийняв товар, з метою виконання своїх зобов'язань, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар згідно договору №0521 від 01.11.2013 року, до моменту надання передбачених договором документів підтверджуючих якість товару.

Позивач проти даного факту не заперечував, оскільки розумів, що оплата за товар згідно договору, здійснюється у строк 15 календарних днів після поставки, що обумовлено пунктом 6.1 укладеного договору.

Разом з тим, жодних документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки, на розгляд суду надано не було, тому, на думку апелянта, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Свого представника в засідання судової колегії відповідач не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою скаргою.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу, перевіривши повноту, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Полтавської області від 22.07.2014 року по справі №917/1021/14 з відповідача на користь позивача стягнуто - 1198407,07 грн. основного боргу, 47230,84 грн. - пені за період з 22.02.2014 р. по 31.05.2014 р. (поетапно), 8762,40 грн. - 3% річних за період з 22.02.2014 р. по 31.05.2014 р. (поетапно), 65912,61 грн. інфляційних втрат за період з 17.02.2014 р. по 31.05.2014 р. та 24394,40 грн. судових витрат. Рішення набрало законної сили 05.08.2014 р. та на його виконання виданий наказ на примусове виконання рішення від 01.09.2014 р.

Тобто, факт отримання відповідачем товару за кількістю та якістю вже був встановлений судом першої інстанції під час розгляду справи №917/1021/14, тому відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує повторного доказування.

Тому, посилання відповідача в апеляційній скарзі на неотримання документів (сертифікатів) в підтвердження якості товару, є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 29.10.2014 р. повністю перерахував суму боргу на депозитний рахунок відділу ДВС, що підтверджується платіжним дорученням №2228 (а.с. 8)

Враховуючи існування боргу в період з 01.06.2014 р. по 29.10.2014 р., позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 59066,69 грн. пені за період з 01.06.2014 р. по 22.08.2014 р., 14774,88 грн. 3% річних за період з 01.06.2014 р. по 28.10.2014 р. та 92277,34 грн. інфляційних втрат за цей же період.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення становить 166118,91 грн.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зокрема в п. 7 визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано погодився з позивачем у тому, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

З огляду на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат з використанням калькулятора ІПС "Ліга".

За результатами проведеного перерахунку, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 59066,69 грн. пені за період з 01.06.2014 р. по 22.08.2014 р., 14774,88 грн. 3% річних за період з 01.06.2014 р. по 28.10.2014 р. та 92277,34 грн. інфляційних втрат за цей же період.

Крім того, позивач в позовній заяві просить суд покласти на відповідача судові витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 15000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3322,38 грн.

Судовий збір відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Як свідчать надані суду докази, а саме - договір № 20/10 від 20.10.2014 року про надання адвокатських послуг між позивачем та адвокатом, видатковий касовий ордер від 20.11.2014 р. на суму 15000 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, Акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідачем понесено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 15000 грн. (а.с. 15-19).

Згідно з п. 6.5 вищевказаної постанови, розподіл сум інших, крім судового збору, здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи обставини даної справи, ціну позову, об'єм робіт які зазначені в договорі №20/10, додатковій угоді до нього та в Акті приймання-передачі виконаних робіт, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за необхідне обмежити розмір витрат на правову допомогу адвоката, що покладаються на відповідача, сумою у 5000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року у справі №917/2539/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року у справі №917/2539/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26.03.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.