Рішення № 43276939, 23.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №643/7054/14w

Провадження №22ц/790/690/15

Головуючий1інстанції: Омельченко Н.І.

Категорія: кредитні Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Пилипчук Н.П., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 20 листопада 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановила:

20 травня 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалось на те, шо відповідно до умов кредитного договору № DNH4KP20820291 від 26 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 7 956,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язався вносити щомісячні платежі на погашення заборгованості за тілом кредиту, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з умовами надання кредиту. У результаті порушення умов кредитного договору за ОСОБА_2 утворилася заборгованість, яку він не погасив. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 84 337,28 гривень, яка утворилась станом на 26 березня 2014 року.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 20 листопада 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У суді апеляційної інстанції представник позивача апеляційну скаргу підтримала.

Відповідач ОСОБА_2, на адресу якого належним чином та завчасно за місцем реєстрації згідно даних адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМСУ в Харківській області, п'ять разів направлялись судові повістки, за викликом суду не з'явився.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, створення судом належним умов розгляду справи у суді, неприпустимість зловживання процесуальними права учасниками процесу, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом. При цьому, суд застосував до спірних правовідносин положення ст. 259 ЦК України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем ОСОБА_2 заява про застосування позовної давності не подавалась.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-126 цс 13, який є обов'язковим для застосування судами України відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Посилання суду першої інстанції на п.31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» є безпідставними, оскільки постановою №7 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» були внесені зміни та п. 31 викладено у такій редакції: «31.При застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність».

У зв'язку з викладеним не можна погодитися із висновком суду першої інстанції про застосування строку позовної давності без заяви сторони у спорі та відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Судом встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір.

За умовами кредитного договору він складається із заяви позичальника та Умов надання кредиту фізичним особам «Розстрочка».

Із заяви позичальника № DNH4KP20820291 від 26 грудня 2005 року про надання ОСОБА_2 споживчого кредиту, підписаної ним особисто, вбачається, що він ознайомлений та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та висловлює свою згоду на те, що ця заява разом з запропонованими «ПриватБанком» Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір (а.с. 5-9).

За умовами договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 7 956 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим термінам повернення 26 грудня 2007 року (24 місяці).

Умовами кредитного договору також визначено, що позичальник зобов'язався вносити щомісячні платежі у сумі 426,34 гривень на погашення заборгованості за тілом кредиту, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з умовами надання кредиту.

Внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення боргу та сплати відсотків за кредитом утворилась заборгованість.

Як вбачається з розрахунку кредитної заборгованості за договором № DNH4KP20820291 від 26 грудня 2005 року, станом на 26 березня 2014 року за відповідачем існує заборгованість в розмірі 84 337,28 гривень, яка складається із:

Заперечень щодо правильності такого розрахунку заборгованості від ОСОБА_2 не надходило.

З огляду на таке, доводи позивача щодо неналеженого виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором є обгрунтованими, право банку на повернення кредитних коштів, відсотків за користування ними та штрафних санкцій є порушеним.

Відповідно до приписів ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; щтрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Частина 3 цієї ж статті надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність з розміром основного зобов'язанння.

За наданим банком розрахунком загальний розмір неустойки становить 51 248,38 гривень, що не є співмірним з сумою боргу за тілом кредиту та значно перевищує збитки, які завдані банку.

За таких обставин, судова колегія вважає за можливе, застосувавши ст.ст. 549, ч.3 ст.551 ЦК України, зменшити розмір неустойки (штрафів та пені), яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 до розміру заборгованості за кредитом- 4 524,32 гривень.

Оскільки судом першої інстанції неправильно було застосовано норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судова колегія вважає за необхідне рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 37 613,22 гривень, з яких: 4 524,32 гривеньзаборгованість по тілу кредита; 28 564,58 гривень заборгованість по відсоткам, в т.ч. простроченим; 4 524,32 гривень неустойки.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 376,13 гривень.

Керуючись ч. 1 ст.303, ст.304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 20 листопада 2014 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 37 613 (тридцять сім тисяч шістьсот тринадцять) гривень 22 копійки та судові витрати в сумі 376 (триста сімдесят шість) гривень 13 копійок.

Рішення набирає законної сили від дня його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий

Судді