Ухвала суду № 43273724, 23.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/4968/14 Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В,Провадження № 22-ц/780/1220/15 Доповідач у 2 інстанції СержанюкКатегорія 18 23.03.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Коцюрби О.П., Суханової Є.М., із участю секретаря Химинець Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на будинок,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, визнання права власності за позивачем на зазначене майно відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення зазначено, що позивачем не надано доказів, які свідчать про порушення його прав відповідачами, а також те, що ОСОБА_1 не довів суду та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що в нього виникло право вимог на майно відповідача за договором позики.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні.

Просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у сумі 220 000 доларів США, які позичальники зобов'язалися повернути у строк до 09 червня 2009 року ( а.с. 8-9, 15 ).

В цей же день сторонами було укладено договір про внесення змін до основного договору позики ( а.с. 11 ).

Предметом майнових гарантій правочину стали земельна ділянка, площею 0,081 га, та будинок АДРЕСА_2, належні на праві власності ОСОБА_6 та земельна ділянка ОСОБА_2, площею 0,049 га, що по АДРЕСА_3 ( а.с. 8-9).

За умовами правочину, вказане майно, у разі невиконання угоди, переходить до позикодавця - ОСОБА_1 ( п. 4 договору ).

22 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею - 205,8 кв.м., житловою - 87,8 кв.м., з надвірними побудовами, розташованого по АДРЕСА_1 з дотриманням вимог чинного законодавства і право власності останньої зареєстровано 21 січня 2011 року ( а.с. 29-30, 31, 75-76 ).

В зв'язку з невиконанням умов договору позичальниками, ОСОБА_1 звернувся з позовними вимогами і рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2010 року та ухвалено нове, яким, серед іншого, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 476 132 грн., а в решті позовних вимог відмовлено ( а.с. 37-39, 40-43, 119-122).

07 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся із названими позовними вимогами до суду ( а.с. 2-7 ).

Будь-яких доказів, у відповідності до положень ст.ст. 58-60 ЦПК України, на підтвердження факту порушення його цивільних прав та інтересів оспорюваним правочином, фіктивності правочину, не надав.

Відсутні, на переконання апеляційного суду, і правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно у відповідності до положень ст.ст. 328, 334, 377 ЦК України, які зазначає позивач в своїх вимогах.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що позивач не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу майна, зазначене домоволодіння не входило до переліку нерухомого майна ОСОБА_2, визначеного п. 4 договору позики грошових коштів від 10 червня 2008 року, а предметом майнових гарантій за договором позики зазначеного відповідача є належна йому земельна ділянка АДРЕСА_4 і не відноситься до іпотечного майна.

А тому, місцевий суд, на переконання апеляційного суду, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 234, 328, 377 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 212-213 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

А тому, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 15, 16, 215, 216, 234, 328, 334, 377, 543 ЦК України, ст.ст. 27, 52 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 46 Закону України «Про нотаріат», на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки вони повністю спростовуються належними та допустимими доказами по справі.

Інші доводи апеляції, зокрема, про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення прав та законних інтересів позивача, наявність у ОСОБА_2 обов'язку щодо повернення кредиту, уникнення відповідача від його виконання, фіктивність спірного правочину, проживання відповідача за адресою домоволодіння, реєстрацію його транспортних засобів за адресою цього майна, відсутність правової оцінки наданих доказів, розмір земельної ділянки в 0,060 га, родинні стосунки сторін правочину, необхідність одночасної реалізації будинку та земельної ділянки, неможливість їх відчуження самостійно один від одної, незаконність оформлення спірного правочину, нез'ясування судом обставин укладення договору, на переконання апеляційного суду, у силу викладеного, не спростовують правомірності зазначеного правочину між відповідачами та висновоку місцевого суду про необґрунтованість позову та не є підставою, у силу викладеного, для задоволення апеляційних вимог.

Насамкінець, договір позики є правомірним у відповідності до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і укладення спірного правочину не стосується будь-яких цивільних прав та інтересів позивача.

Надані суду докази, зокрема, розписка, держвний акт на право власності на землю, довідка, постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, технічний паспорт, заява, судові рішення, виконавчий лист, повідомлення ( а.с. 12, 17-19, 21, 22, 23-26, 28, 32, 36, 44-45, 46-48, 50-53, 54-55, 57-59, 60-61, 62-63, 64, 65, 66, 67, 123, 124, 125, 126, 127, 128 ), з точки зору другої інстанції також не спростовують висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Таким чином, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, а тому оскаржуване рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, згідно вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на будинок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: О.П. Коцюрба

Є.М. Суханова