Постанова № 43267893, 17.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа№ 911/3085/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Літковець Ю.А. - посвідчення;

від відповідача-1: Банківська Т.О. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача -2: Золотоверх О.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни

на рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року

у справі № 911/3085/14 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Прокурора міста Біла Церква Київської області

до відповідача-1: Білоцерківської міської ради

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни

про скасування частково рішення, визнання недійсними договорів про встановлення особистих сервітутів та зобов'язання повернути земельні ділянки.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Біла Церква Київської області звернувся в господарський суд Київської області з позовними вимогами до Білоцерківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни про скасування рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22., визнання недійсними договору № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, укладених між Білоцерківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Мілоновою Оленою Володимирівною, зобов'язання Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни повернути Територіальній громаді міста Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користування.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі № 911/3085/14 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Мілонова Олена Володимирівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити (відповідно до заяви про уточнення апеляційної скарги вх№09/11/3385/15 від 24.02.2015 року).

Апеляційна скарга вмотивована тим, що вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення винесене при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, при невідповідності висновків, які викладені в рішенні, обставинам справи.

Мілонова Олена Володимирівни обґрунтовує свою скаргу тим, що її було неналежним чином повідомлено про час та місце розгляду позовної заяви судом першої інстанції.

Також, скарга вмотивована тим, що до суду звернувся прокурор міста Біла Церква, без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та без обґрунтування інтересів держави та необхідності його захисту, а тому позовна заява не відповідала вимогам ч. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.02.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.02.2015 року.

У судовому засіданні, що відбулось 24.02.2015 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду засіданні оголошено перерву до 17.03.2015 року.

Відповідач-2, згідно з поданим до суду 21.01.2015 року доповненням до апеляційної просить суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, і припинити провадження у справі, зокрема, з тих підстав, що до встановлених місцевим судом правовідносин не було застосовано вимог Тимчасового положення, затвердженого рішенням Білоцерківської ради №180-09-6 від 25.05.2011 року та наказу №244 від 21.10.2014 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового-комунального господарства України «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1330/20068.

А також те, що між Відповідачами відносини особистого строкового сервітуту були врегульовані на підставі інших договорів, які не були предметом судового розгляду, у відповідача-2 існує правова підстава для користування особистим строковим сервітутом, а тому задоволення позовної вимоги про зобов'язання фізичної особи - підприємця Мілонової Олени Володимирівни повернути Територіальній громаді м. Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користуванняє незаконною та такою, що прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідач-1, згідно з поданим до суду 24.02.2015 року поясненнями зазначає, що приймаючи рішення від 21.11.2012 року №754-31-6 „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів підпунктів 1.20., 1.21., 1.22., Білоцерківської міської ради діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач-2, згідно з поданим до суду 24.02.2015 року уточненнями до апеляційної скарги просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити

Прокурор, відповідно поданим до суду 10.03.2015 року запереченнями на апеляційну скаргу, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Рішенням № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" Білоцерківської міської ради, а саме згідно підпунктів 1.20., 1.21., 1.22., розглянувши подання постійної комісії з питань ефективного використання земель всіх форм власності від 09.11.2012 року та клопотання суб'єктів підприємницької діяльності, вирішено укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту з:

1.20. Фізичною особою - підприємцем Мілоновою Оленою Володимирівною під розміщення кіоску № 1 в місті Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0, 0030 га, строком на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква;

1.21. Фізичною особою - підприємцем Мілоновою Оленою Володимирівною під розміщення кіоску № 2 в місті Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0, 0030 га, строком на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква;

1.22. Фізичною особою - підприємцем Мілоновою Оленою Володимирівною під розміщення кіоску № 3 в місті Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0, 0030 га, строком на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

01.03.2013 року, на підставі вищевказаного рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року Білоцерківської міської ради, між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В. було укладено договір № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту, згідно умов п. 1.1. якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно „Сервітуарію" на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення кіоску № 1 площею 0, 0030 га.

Згідно п. 1.2. договору об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку площею 0, 0030 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.

Відповідно до п. 1.4. договору даним договором, окрім території (об'єкта благоустрою), на яку „Сервітуарію" встановлено особистий строковий сервітут, за „Сервітуарієм" закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею відсутня, межі якої зазначено в додатку 1 до цього договору. Плата за закріплену за „Сервітуарієм" територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.2. договору визначено строк його дії, згідно якого строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.

01.03.2013 року вказаний договір було зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради за № 25.

01.03.2013 року, на підставі вищевказаного рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року Білоцерківської міської ради, між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В. було укладено договір № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту, згідно умов п. 1.1. якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно „Сервітуарію" на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення кіоску № 3 площею 0, 0030 га.

Згідно п. 1.2. договору об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку площею 0, 0030 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.

Відповідно до п. 1.4. договору даним договором, окрім території (об'єкта благоустрою), на яку „Сервітуарію" встановлено особистий строковий сервітут, за „Сервітуарієм" закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею відсутня, межі якої зазначено в додатку 1 до цього договору. Плата за закріплену за „Сервітуарієм" територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.2. договору визначено строк його дії, згідно якого строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.

01.03.2013 року вказаний договір було зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради за № 26.

01.03.2013 року, на підставі вищевказаного рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року Білоцерківської міської ради, між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В. було укладено договір № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту, згідно умов п. 1.1. якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно „Сервітуарію" на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення кіоску № 2 площею 0, 0030 га.

Згідно п. 1.2. договору об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку площею 0, 0030 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.

Відповідно до п. 1.4. договору даним договором, окрім території (об'єкта благоустрою), на яку „Сервітуарію" встановлено особистий строковий сервітут, за „Сервітуарієм" закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею відсутня, межі якої зазначено в додатку 1 до цього договору. Плата за закріплену за „Сервітуарієм" територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.2. договору визначено строк його дії, згідно якого строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.

01.03.2013 року вказаний договір було зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради за № 27.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є скасування рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22., визнання недійсними договору № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, укладених між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В., зобов'язання ФОП Мілонової О. В. повернути Територіальній громаді м. Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0, 0090 га, по 0, 0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користування.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що вищевказане рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22. Білоцерківської міської ради було прийнято, а на його підставі договір № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В. були укладені всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам - із порушенням підстав та процедури надання відповідачу-2 спірних земельних ділянок.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 402 цього ж кодексу сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Статтею 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Приписами ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України визначено, що набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній та комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті „а" частини другої статті 92 Земельного кодексу України, лише на праві постійного користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього ж Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Пунктом 2.32. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що за змістом частини першої статті 98 Земельного кодексу України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи відповідачем-1 та відповідачем-2 у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність всіх обставин та підстав для встановлення відповідачем-1 за спірним рішенням земельних сервітутів в інтересах відповідача-2, а саме наявність у власності чи користуванні відповідача-2 земельної ділянки - суміжної (сусідньої) із земельної ділянкою, щодо якої встановлено земельні сервітути за спірним рішенням в інтересах відповідача-2, що б підтверджували необхідність встановлення земельних сервітутів для відповідача-2 як власнику чи землекористувачу суміжних (сусідніх) земельних ділянок, щоб усунути недоліки таких своїх земельних ділянок, тощо.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що оспорюване рішення в частині встановлення в інтересах відповідача-2 земельних сервітутів було прийнято Білоцерківською міською радою із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів - за відсутності відповідних підстав.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем-1 фактично за спірним рішенням надано відповідачу-2 відповідні земельні ділянки у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством України, а не встановлено земельні сервітути для відповідача-2 щодо таких земельних ділянок, як йдеться у самому спірному рішенні.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22. було прийнято Білоцерківською міською радою із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів - за відсутності відповідних підстав, а тому позовна вимога позивача до відповідача-1 про його скасування у відповідній частині, є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними договору № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, укладених між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О.В., то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно вказаних позовних вимог.

Так, частиною 1 статі 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2.24. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи вищевикладене та як було вірно встановлено судом першої інстанції у процесі розгляду справи, спірні договір № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договір № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року були укладені між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В. на виконання рішення № 754-31-6 від 21.11.2012 року „Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" Білоцерківської міської ради в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22., що у встановленому чинним законодавством України визнано судом недійсними, а тому позовні вимоги позивача до відповідачів про визнання їх недійсними, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позивних вимог в частині зобов'язаня ФОП Мілонової О.В. повернути Територіальній громаді м. Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користування, то колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції та вбачає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, вказана позовна вимога позивача є похідною від його позовних вимог до відповідачів про визнання недійсними договору № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, укладених між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В.

Оскільки, враховуючи те, що як було встановлено судом у процесі розгляду справи, вимоги позивача до відповідача-2 про зобов'язання повернути Територіальній громаді м. Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначеної земельних земельних ділянок у користування, є похідними від його позовних вимог до відповідачів про визнання недійсними договору № 25 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 26 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, договору № 27 про встановлення особистого строкового сервітуту від 01.03.2013 року, укладених між Білоцерківською міською радою та ФОП Мілоновою О. В., що в свою чергу є законними і обґрунтованими, то суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позивних вимог в цій частині.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апелянта стосовно того, що між Відповідачами відносини особистого строкового сервітуту були врегульовані на підставі інших договорів, які не були предметом судового розгляду, у відповідача-2 існує правова підстава для користування особистим строковим сервітутом, а тому задоволення позовної вимоги про зобов'язання фізичної особи - підприємця Мілонової Олени Володимирівни повернути Територіальній громаді м. Біла Церква земельні ділянки по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користуванняє незаконною та такою, що прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, колегією суддів не приймаються.

З огляду на викладене позовні вимоги Прокурора міста Біла Церква Київської області є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апелянта щодо відсутності порушеного права або інтересу позивача, громадянина або органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, що виразилось у звернені прокурора міста Біла Церква, без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, спростовується з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Зазначене відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, визначених законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.11 № 459/2011 «Про Державну інспекцію сільського господарства України» є Держсільгоспінспекція України.

Разом з тим, ст.ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними гіравочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної і комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.11 №459/2011.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 18.09.12 № 5288-УІ прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень, щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, прокурор пред'явив вищезазначений позов у інтересах держави як позивач, оскільки невиконання Білоцерківською міською радою вимог земельного законодавства, зокрема в частині додержання процедури передачі в тимчасове користування земельних ділянок на території міста суттєво впливає на інтереси держави у сфері розвитку земельно - правових відносин, що має важливе значення для держави і гарантується нею.

Згідно із положеннями ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

вносити подання;

у встановленому законом порядку ініціювати при тягнення особи до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування;

звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокураутру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

З огляду на викладене, прокурор самостійно обирає в кожному конкретному випадку найбільш ефективний спосіб реагування на виявлені порушення законів та захисту інтересів держави.

Щодо доводів апелянта про те, що її було неналежним чином повідомлено про час та місце розгляду позивної заяви судом першої інстанції, колегія суддів вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 року № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Також, апеляційний суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2014 у справі № 911/3085/14 розгляд справи було відкладено до 24.09.2014 на 14:30 год. Вказану ухвалу було надіслано сторонам у справі 15.09.2014 року, про що свідчить відмітка відділу діловодства місцевого господарського суду (вих.№ 895).

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (пункт 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд не вбачає порушення порушення процесуального права щодо неналежного повідомлення відповідача-2, тому судом першої інстанції вірно розглядались позовні вимоги за відсутності представника відповідача-2, за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі № 911/3085/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни на рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі № 911/3085/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни на рішення господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі № 911/3085/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2014 року у справі № 911/3085/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3085/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала