Рішення № 43265463, 21.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26163/14 21.01.15

За позовом Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, м. Київ, 02081)

до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29-А, м. Київ, 04176; Кудрявський узвіз, 7, 9 поверх, м. Київ, 04655)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 49 500,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Шпура Ю.В., довіреність № 08-03-29/83-14 від 04.03.2014 р.

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 49 500,00 грн., судові витрати розподілити згідно законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування транспортного засобу № 0984636 від 17.05.2013 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 86 946,00 грн. він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/26163/14 та призначено до розгляду на 25.12.2014 р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.14 р. розгляд справи відкладався на 21.01.15 р..

В судові засідання 25.12.14 р. та 21.01.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

У судове засідання 21.01.15 р. уповноважений представник відповідача не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 21.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника ПАТ «СК «Країна» б/н від 25.12.14 р..

До початку судового засідання 23.12.2014 позивачем подано письмові пояснення № 09-06-02/8581 від 23.12.2014, які разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.12.2014 представник відповідача надав суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 28.11.2014. Пояснення представника відповідача з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Серед доданих до пояснень документів міститься відзив на позовну заяву № 8815 від 23.12.2014, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на сплив передбаченого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку виконання зобов'язання страховика за Полісом, оскільки перебіг позовної давності не змінюється і обчислюється від дня настання страхового випадку.

В судовому засіданні 21.01.15 р. представником позивача подані заперечення на відзив № 09-06-02/885 від 19.01.15 р., в яких позивач зазначає, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність. Отже, позивач правомірно використав надану йому право на звернення до суду з даним позовом без попереднього звернення до страхової компанії, в якій застрахована цивільна відповідальність винної особи. Заперечення на відзив долучені судом до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача суд не повідомлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання від відповідача до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 28.11.14 р. та 25.12.14 р. відповідачем надані суду не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 21.01.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

17 травня 2013 р. між Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (Страховик за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Фармацевтична фірма «Дарниця» (Страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 (далі - Договір), згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Предметом даного Договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з: володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом та застрахованим додатковим обладнанням, зазначеним в п.1.1 Додатку до цього Договору (пункт 3.1 Договору).

Забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки «VOLKSWAGEN POLO», державний реєстраційний номер АА8609МТ, 2013 року випуску (п.1.1 Додатку № 17 до Договору ).

Розмір страхової суми становить 132000,00 грн. (п.1.7. Додатку № 17 до Договору), безумовна франшиза - 0 грн. (п. 1.3.1 Додатку № 17 до Договору). Строк дії договору зазначений з 22 травня 2013 р. по 21 травня 2014 р. (п.1.11 Додатку № 17 до Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» визначена подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки ДАІ від 04.06.13 р. та розгорнутої довідки ДАІ про ДТП № 9208759, копії яких наявні в матеріалах справи, 31 травня 2013 р. на 71 км. Автодороги сполученням Бориспіль - Дніпропетровськ на території Переяслав - Хмельницького району Київської області в напрямку Дніпропетровськ відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого транспортного засобу «VOLKSWAGEN POLO», державний реєстраційний номер АА8609МТ під керуванням Хандюк О.В., який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ААЕ053329 належить ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», та транспортним засобом марки «DAEWOO LANOS» державний номер АК4568ВЕ під керуванням власника Юркеніка А.С., який під час руху транспортного засобу при здійсненні маневру обгону виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN POLO» державний реєстраційний номер АА8609МТ, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою старшого слідчого СВ Переяслав - Хмельницького МВ ГУМВС України в Київській області від 01.11.13 р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100240000666 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, встановлено факт одноособової винності гр. Юркеніка А.С. у порушенні п.п.2.3, б) 10.1, 12.1, 12.3, 14.2, в) 14.2 Правил дорожнього руху України, а також виникненні даної ДТП та її наслідках, які проявилися, зокрема, у його особистій смерті, у зв'язку з чим кримінальне провадження на підставі п.5 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито.

Як вбачається із Договору добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р., дана подія визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

03.06.03 р. страхувальник звернувся до ВАТ «НАСК «Оранта» із заявою про настання страхового випадку та страхову виплату за Договором.

За умовами п.13.5 Договору відшкодуванню підлягають документально підтверджені прямі збитки, заподіяні Страхувальнику внаслідок настання страхового випадку.

Як зазначено в п.п. 13.6.1 Договору у разі пошкодження застрахованого транспортного засобу розмір збитку може визначатися Страховиком на підставі калькуляції вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та/або акта авто товарознавчого дослідження, що складається аварійним комісаром, сертифікованим експертом або спеціалістом.

За умовами п.п.13.15.2 Договору розрахунок страхового відшкодування здійснюється в межах страхової суми (граничної суми виплати) за відповідним застрахованим транспортним засобом з урахуванням умов цього Договору, за вирахуванням вартості пошкодженого застрахованого транспортного засобу. При цьому вартість пошкодженого застрахованого транспортного засобу визначається шляхом проведення маркетингового дослідження з визначенням його вартості.

Відповідно до п. 1.4.2 Додатку № 17 до Договору виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу.

У відповідності до Звіту № АА8609МТ 18.06-4 про оцінку КТЗ «VOLKSWAGEN POLO» державний номер АА8609МТ та калькуляції, складених суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-Асістанс» (сертифікат ФДМУ № 12231/11 від 22.07.11 р., кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 4734 від 16.12.06 р.) на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 246865,73 грн., розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «VOLKSWAGEN POLO» державний реєстраційний номер АА8609МТ внаслідок ДТП, складає 136410,12 грн..

Згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу № 5537 затвердження результатів аукціону від 05.07.13 р. за результатами маркетингового дослідження з визначення вартості застрахованого транспортного засобу, ринкова вартість автомобіля «VOLKSWAGEN POLO» державний номер АА8609МТ становить 45054,00 грн..

Як свідчать матеріали справи, ВАТ «НАСК «Оранта» складено та підписано страховий акт № СТО-13-7196/1 від 29.07.13 р. за Договором добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 86946,00 грн..

Відкритим акціонерним товариством «НАСК «Оранта», виконуючи свої зобов'язання за Договором, на підставі страхового акту № СТО-13-7196/1 від 29.07.13 р., здійснено на рахунок Страхувальника виплату страхового відшкодування в розмірі 86946,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 71130 від 25.10.13 р..

Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р. відповідачем суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «НАСК «Оранта» умов Договору добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р. відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» умов Договору добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 86946,00 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Таким чином, наявність страхового акту № СТО-13-7196/1 від 29.07.13 р. та платіжного доручення № 71130 від 25.10.13 р. на суму 86946,00 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст.7 "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Як свідчать матеріали справи, на момент вчинення зазначеної вище ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAEWOO LANOS» державний номер АК4568ВЕ під керуванням власника Юркеніка А.С., вина якого у скоєнні ДТП підтверджується матеріалами справи, була застрахована у Публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» згідно Полісу № АВ/4990018 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо страхування транспортного засобу «DAEWOO LANOS» державний номер АК4568ВЕ, який був чинний на момент скоєння ДТП.

Згідно п. 4 вказаного Полісу ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 50000,00 грн., франшиза - 500,00 грн..

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу Украйни передбачено, що завдання майнової (матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У відповідності до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на вищевикладене, до ВАТ «НАСК «Оранта», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р., в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, 86946,00 грн. страхового відшкодування, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АВ/4990018 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки як вбачається із Полісу № АВ/4990018, франшиза за полісом страхування та за Договором добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р. становить 500,00 грн. та 0 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «VOLKSWAGEN POLO» державний реєстраційний номер АА8609МТ матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АВ/4990018 в сумі 50000,00 грн. за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 49500,00 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ВАТ «НАСК» Оранта» в порядку регресу суми в розмірі 49500,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

З урахуванням наявності полісу № АВ/4990018 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «СК «Країна», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування транспортного засобу 100-40 № 0984636 від 17.05.13 р. та Полісу № АВ/4990018 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені у відзиві № 8815 від 23.12.14 р., згідно яких необхідною умовою для виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу відповідно до ст. 35, 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є звернення позивача до відповідача із заявою про страхове відшкодування, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічну правову позицію підтримав Верховний Суд України в постанові від 28.08.2012 р. у справі №23/279.

Суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування".

Разом з тим, із преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Вказаний Закон регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі. При цьому норми зазначеного Закону не містять підстав для відмови у задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування, згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За висновками суду, за таких обставин до спірних правовідносин застосуванню підлягає саме трирічний строк позовної давності, який обчислюється від дня виконання основного зобов'язання, а не з моменту настання страхового випадку .

Судом за матеріалами справи встановлено, що фактичне виконання позивачем зобов'язання стосовно виплати страхувальнику страхового відшкодування відбулося 25.10.13 р.. Тобто, саме з цієї дати з урахуванням положень частини 6 статті 261 Цивільного кодексу України починається перебіг строку позовної давності, передбаченого статтею 257 цього Кодексу. До господарського суду позивач звернувся з даним позовом 21.11.14 р., тобто в межах встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу (постанови ВСУ від 27.03.2012 у справі № 58/168, від 07.08.2012 у справі № 12/207 та від 28.08.2012 у справі № 5023/4833/11).

Суд зазначає, що перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією, при цьому відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Тобто, одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Натомість при регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Окрім того, при суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

За таких обставин, посилання відповідача у відзиві на підтвердження своїх заперечень на постанову Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-112-цс13, прийняту на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах, згідно якої у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї в межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіяні шкоди, тобто відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, яке продовжує існувати із заміненим кредитором, є помилковими, оскільки правова позиція, викладена в даній постанові, не підлягає застосуванню до даних регресних правовідносин.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29-А, м. Київ, 04176; Кудрявський узвіз, 7, 9 поверх, м. Київ, 04655, код 20842474) на користь Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, м. Київ, 02081, код 00034186) 49500,00 грн. (сорок дев'ять тисяч п'ятсот гривень нуль копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 23 березня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон