Рішення № 43261948, 24.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/19654/14-ц Провадження № 22-ц/772/604/2015Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 27 Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Голоти Л.О.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, -

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що під тиском банку внаслідок збігу тяжких обставин він був змушений підписати додаткову угоду до кредитного договору № VIW3GA00001547 від 06.08.2007 року на вкрай невигідних умовах, оскільки укладенню даного правочину передувало виселення позивача та членів його сім'ї з належного йому на праві власності жилого будинку - предмету іпотеки, на який було звернено стягнення за рішенням суду, тимчасова непрацевлаштованість позивача, хвороба дружини, яка знаходилась на стаціонарному лікуванні у зв'язку з погрозою викидню, хвороба матері, якій на той час було 75 років. Єдиною умовою банку для припинення подальшого виселення та закриття виконавчого провадження було укладення додаткової угоди до кредитного договору на умовах, запропонованих банком. Кредитні кошти в сумі 144 072, 15 доларів США на споживчі цілі та 64 072, 15 доларів США на сплату страхових платежів згідно з п. 7.1 додаткової угоди він ніколи не отримував, однак вимушений був під тиском банку визнати за собою обов'язок по їх поверненню. Виходячи з чого просив визнати додаткову угоду № 1 до кредитного договору №VIW3GА00001547 від 26 червня 2013 року, недійсною на підставі ст. 233 ЦК України.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 26.06.2013 року до Кредитного договору № VIW3GA00001547 від 06.08.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 243 ,60 грн. судового збору.

В апеляційний скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явилися , причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем наявності тяжких обставин, які зумовили укладення ним додаткової угоди до кредитного договору № VIW3GA00001547 від 06.08.2007 року на вкрай невигідних (кабальних) умовах, що є підставою для визнання даного правочину недійсним.

З таким рішенням суду першої інстанції погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що 06 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №VIW3GА00001547, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 06 серпня 2007 року по 04 серпня 2017 року у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 89 459,00 доларів США на наступні цілі: споживчі потреби 80000 доларів США, а також у розмірі 9 459,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених пунктом 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% за місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків та дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного Договору.(а.с.8-10).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 надав в іпотеку банку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами загальною площею 165,10 кв.м., житловою площею 63,7 кв.м. який знаходиться за адресою вул. Бучми, 130А в м. Вінниця (а.с.11-12).

Згідно з довідкою № 563 від 25.07.2014 р. Асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці /квартального комітету/, в будинку за адресою АДРЕСА_1, постійно проживають та зареєстровані ОСОБА_2 - 1977 року народження, ОСОБА_3- 1937 року народження, ОСОБА_4 - 1988 року народження, ОСОБА_5 -2009 року народження, ОСОБА_5 - 2013 року народження (а.с. 13).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VIW3GА00001547 від 06 серпня 2007 року станом на 18 червня 2009 року в розмірі 604000, 23 грн. (а.с. 82).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2013 року у справі № 221/4304/2012, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIW3GА00001547 від 06.08.2007 року в розмірі 499348,68 грн. звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 165,10 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1. Визначено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 551370 грн. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, малолітню ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: м. Вінниця, вул. Бучми, буд. 130 А зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція яких територіально поширюється на адресу вказаного будинку (а.с.27-28).

На виконання вказаного рішення в частині виселення ОСОБА_2 та членів його сім'ї з житлового будинку, 22 травня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчі листи № 221/4304/12.

20 червня 2013 року державним виконавцем Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ Смиричинським С.Л. при примусовому виконанні виконавчого листа № 221/4304/12, виданого 22.05.2013 р. Вінницьким міським судом Вінницької області про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" складено Акт, згідно якого рішення Вінницького міського суду по справі № 221/4304/12 від 22.05.13 р. виконано в повному обсязі (а.с. 26).

25 червня 2013 року державним виконавцем Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ Смиричинським С.Л. при примусовому виконанні виконавчого листа № 221/4304/12, виданого 22.05.2013 р. Вінницьким міським судом Вінницької області на підставі п.8 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень № 38135595, 38135456, 38135554, 38135513, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 21-25).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 ЦК України).

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

26 червня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № VVIW3GА00001547 від 06 серпня 2007 року, згідно якої було внесено зміни в кредитний договір № VVIW3GА00001547 від 06 серпня 2007 року (а.с.7).

Додатковою угодою встановлено суму заборгованості , що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 51810, 64 дол. США , а саме відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 51810, 64 дол. США. Згідно з ст.ст. 212,651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених в графіку погашення кредиту (Додаток №1 до цієї угоди) понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 51810, 64 дол. США.

Викладено п. 7.1 договору в наступній редакції «Банк зобов'язується надати Позичальникові кредитні кошти на строк з 06 серпня 2007 р. по 04 серпня 2017 р включно, у вигляді непоновлюваної лінії (далі - Кредит) у розмірі 144 072,15 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 64 072,15 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09 % річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, та 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додатково моніторингу , згідно п. 6.2 даного договору.

Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 3282,23 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту , відсоткам, комісії, винагороди, комісії».

В п.6 Додаткової угоди №1 зазначено, що в разі порушення позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, зазначених в договорі, позичальник за весь період неналежного виконання зобов'язань по сплаті плати за кредитом сплачує банку неустойку: в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування Кредитом; в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених Договором. Оплата позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця неналежного виконання позичальником зобов'язання по сплаті плати за кредитом.

З виписки з 06 серпня 2007 р. по 28 жовтня 2014 р. з рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що позивач в період з 13 вересня 2007 р. по 26 листопада 2013 року перераховував кошти в рахунок погашення заборгованості та комісії по кредитному договору№VVIW3GА00001547 від 06 серпня 2007 року (а.с. 59-68).

За змістом ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз'яснено в п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки .

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Згідно зі ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Тяжкі обставини це не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Позивач як підставу визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору від 06 серпня 2007 року зазначав наявність загрози втратити житло, яке є єдиним місцем проживання його та членів його сім'ї, вагітність дружини та перебування останньої на обліку по вагітності за наявності діагнозу Дисплазія шийки матки, анемії, ВСД за гіпотонічним типом, хворобу матері, які виповнилося 75 років та відсутність у нього роботи.

При цьому позивачем не наведено обставин та не підтверджено належними доказами наявність вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Так, судом встановлено, що оспорювані зміни до Кредитного договору позивач погоджував без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення додаткової угоди наслідків порушення нових зобов'язань.

Посилання позивача на те, що після підписання оспорюваної додаткової угоди заборгованість за кредитним договором значно зросла, не підтверджує наявності вкрай невигідних умов, оскільки зазначена додаткова угода є наслідком невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та наявності непогашеної заборгованості за кредитом згідно судових рішень, а внесені зміни до кредитного договору щодо суми наданих кредитних коштів 144 072,15 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 64 072,15 доларів США на сплату страхових платежів були визначені з розрахунку невиконаних зобов'язань за договором, при цьому угодою було зменшено суму заборгованості за кредитним договором.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи позивача про те, що загроза втрати житла є тяжкою обставиною, під впливом якої останнім було укладено додаткову угоду від 26 червня 2013 року, оскільки позивачем не доведено, що за відсутності такої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2013 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, будинок по вул. Бучми, 130А, в м. Вінниці, який належить ОСОБА_2 та виселено останнього та членів його сім'ї із іпотечного майна.

Згідно з актом державного виконавця Староміського відділу ДВС Вінницького МУЮ Смиричинського С.Л рішення Вінницького міського суду по справі № 221/4304/12 виконано в повному обсязі.

Таким чином до моменту укладення додаткової угоди від 26 червня 2013 року позивач фактично втратив право на житло на підставі рішення суду, яке набуло законної сили.

Додаткову угоду було укладено на умовах поступок банку позичальнику шляхом закінчення виконавчого провадження, нездійснення реалізації предмета іпотеки та внесення змін до кредитного договору, які передбачають реструктуризацію боргу і збереження житла позичальника у разі належного виконання ним своїх зобов'язань.

Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув, не надав їм належної оцінки та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійною додаткової угоди до кредитного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» , відповідно до ст. 233 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 307, п.1.ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко

/підпис/ Л.О. Голота

З оригіналом вірно: