Ухвала суду № 43259981, 20.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2015 року м. Ужгород

Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої-судді Кожух О.А.

суддів-Кондора Р.Ю., Леска В.В.

при секретарі -Марчишак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5, на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2015 року по справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ПАТ КБ „ПриватБанк" (далі по тексту Банк) звернувся до суду даним позовом, в якому, посилаючись на вимоги ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку», просило виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05.01.2010, яке набуло законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKAWGA00000145 від 28.01.2008 в розмірі 6888.17 доларів США звернуто стягнення на вказане домоволодіння як на предмет іпотеки, проте, на вимогу Банку відповідачі у встановлений законом строк жиле приміщення в добровільному порядку не звільнили.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16.01.2015 позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково - виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташований за адресою: АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.

Представником відповідачів - ОСОБА_5 подано на таке рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати, у задоволенні позову відмовити, провадження в даній справі закрити.

Відповідачі та їх представник в судове засідання не з'явились повторно. Представник відповідачів повторно надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Зважаючи на те, що позиція відповідачів апеляційному суду відома, оскільки викладена в запереченнях на позов та в апеляційній скарзі, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності відповідачів та їх представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з вимог, передбачених ст. 109 ЖК України, ст. 40 ч.ч. 1, 2, 3 Закону України «Про іпотеку».

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що 28.01.2008 між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит в сумі 7460 доларів на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення 27.01.2028 (а.с.5-7). В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 29.01.2008 між позивачем та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір згідно з умовами якого відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок загальною площею 67.70 кв.м., житловою площею 34.09 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-10).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05.01.2010 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 67.70 кв.м., житловою площею 34.09 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, і дане рішення набрало законної сили (а.с.11-12).

Відповідно до інформації Мукачівського РС ГУДМС України в Закарпатській області відповідачі значаться зареєстрованими за адресою АДРЕСА_1 (а.с.24).

Позивачем на адресу відповідачів 30.05.2014 була направлена письмова вимога про виселення, проте відповідачі у добровільному порядку помешкання не звільнили (а.с.13).

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч.2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч.3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимога ч.3 ст. 109 ЖК України та ч.2, ч.3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» позивачем виконані.

Посилання апелянта на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Рішення про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки було ухвалено 5 січня 2010 року, набрало законної сили і не виконано. Предметом даного позову є не звернення на майно, а виселення з житлового будинку, як наслідок, невиконання рішення суду та умов кредитного договору.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, який є предметом іпотеки, Банком не оскаржувалось.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому, відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: