Ухвала суду № 43259935, 13.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.

суддів - Леска В.В., Чужі Ю.Г.

при секретарі - Марчишак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 29 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5, Мукачівської міської ради, треті особи орган опіки та піклування Мукачівської міської ради, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Машіка О.М. про визнання недійсним та скасування наказу, свідоцтва про право власності, договору міни та договору дарування,-

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, остаточно просила суд: - визнати недійсним та скасувати наказ Мукачівського міського комунального підприємства «Закарпатекотранс» № 2 від 20.04.2010 про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та просила скасувати його державну реєстрацію; - визнати недійсним договір міни квартири від 19.10.2012, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, та скасувати його державну реєстрацію та реєстрацію права власності на майно; - визнати недійсним договір дарування квартири від 11.07.2013, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію та реєстрацію права власності на майно. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у 1997 році між нею та відповідачем по справі ОСОБА_1 був укладений шлюб, від якого народилось двоє дітей. Сім'я проживала в квартирі АДРЕСА_1, в квартиру вона вселялася як член сім'ї. На підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 96 від 27.04.2000 квартира АДРЕСА_1 була розприватизована. В подальшому згідно наказу Мукачівського міського комунального підприємства «Закарпатекотранс» № 2 від 20.04.2010 спірна квартира в порядку приватизації була передана у власність ОСОБА_1 без її згоди, хоча позивач разом з наймачем проживала у квартирі. Разом з ними також проживали діти, яких було позбавлено права прийняти участь в приватизації квартири. У зв'язку з цим вважає, що приватизація квартири відбулася незаконно. Після приватизації квартири її чоловік ОСОБА_1 19.10.2012 укладав договір міни спірної квартири з ОСОБА_6 Позивач вважала, що такий договір має бути визнаний недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону та без згоди органу опіки та піклування та при цьому порушує права неповнолітніх дітей. Крім цього, 11.07.2013 ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1, а у зв'язку з тим, що попередній договір міни слід визнати недійсним, то і наступний договір дарування також має бути визнаний недійсним.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 29 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано наказ Мукачівського міського комунального підприємства «Закарпатекотранс» № 2 від 20.04.2010 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20.04.2010 року, видане на ім'я ОСОБА_5; визнано недійсним договір міни від 19.10.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Машіка О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1598. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На таке рішення суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог змінити, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

ОСОБА_3 просить рішення суду в частині задоволення вимог скасувати, та в цій частині в задоволенні позову відмовити.

Апелянти вважають, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірної правової оцінки обставин справи та ухвалення помилкового рішення.

20.02.2015 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали до апеляційного суду заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 Відповідно до ч.2 ст. 299 ЦПК України заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді. Проте, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» заяви про приєднання до апеляційної скарги можуть бути подані лише до початку розгляду справи в апеляційному суді (до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду). Ухвала про призначення справи до розгляду була постановлена апеляційним судом 12.02.2015.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_6 та її представника, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентаризаційної справи № 3546/7991 на квартиру АДРЕСА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.11.2006, шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 було укладено 21.06.1997 (т.1 а.с.13). Від шлюбу народилося двоє дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с.7).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 96 від 27.04.2000 «Про приватизацію квартир» квартира АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 (батьки, брат та сестра відповідача) та відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14.07.1997, була розприватизована, прийнята на комунальний облік, та дозволено заключити договір найму (т.1 а.с.12).

Відповідно до рішення виконкому Мукачівської міської ради № 59 від 30.03.2010 «Про укладення договорів житлового найму» вирішено укласти з відповідачем ОСОБА_1 договір житлового найму квартири АДРЕСА_1 у складі сім'ї один чоловік (інв.сп. а.с.11).

На підставі зазначеного рішення, 13.04.2010 між ЖРЕП № 5 та ОСОБА_1 був укладений договір найму квартири АДРЕСА_1 (інв.сп. а.с.12-13).

13.04.2010 ЖРЕП № 5 була видана довідка під № 1560 про склад сім'ї наймача ізольованої квартири, згідно з якої в квартирі АДРЕСА_1 проживає та має право на приватизацію наймач квартири ОСОБА_1 (інв. сп. а.с.14). Така ж інформація зазначена в довідці ЖРЕП №1615 від 17.04.2010 (інв..сп. а.с.38). Батько, мати, брат та сестра відповідача ОСОБА_1 на той час були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_2 (інв.сп. а.с.37).

20.04.2010 Мукачівським міським комунальним підприємством «Закарпатекотранс» був прийнятий наказ № 2 «Про приватизацію квартир» відповідно до якого ОСОБА_1 у складі сім'ї один чоловік дозволено приватизувати квартиру АДРЕСА_1 (інв..сп. а.с.39).

На підставі зазначеного наказу ММКП «Закарпатекотранс» 20.04.2010 було видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Також було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру, що підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25915233 від 20.04.2010 (інв.сп. а.с.33,34).

В той же час письмовими доказами по справі та показаннями свідків встановлено, що на час проведення приватизації у квартирі АДРЕСА_1 проживали, крім ОСОБА_5, і його дружина ОСОБА_1 та їх діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_4. На момент приватизації дітям виповнилося 9 та 13 років, відповідно. Як вбачається з довідок Мукачівської ЗОШ № 20 від 29.11.2013 № 01-28/277 та № 01-28/276, ОСОБА_5 з 2007 по 2011 рік, а ОСОБА_4 з 2004 по 2010 рік, навчались в школі та проживали в квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.19,20). Крім того, відповідно до довідки Мукачівського ліцею № 110 від 29.11.2013 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, навчалася в ліцеї 2010 по 2011 рік та за період навчання проживала в квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.19-21).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у Постанові від 30.01.2013 в справі № 6-125цс12, виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Судом першої інстанції правильно скасовано наказ Мукачівського міського комунального підприємства «Закарпатекотранс» № 2 від 20.04.2010 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 20.04.2010, видане на ім'я ОСОБА_5, оскільки при здійсненні приватизації спірної квартири були порушені вимоги законодавства України та права дітей щодо приватизації, діти були позбавлені права на участь в приватизації спірної квартири, що позбавило їх можливості мати частку у праві власності на квартиру

Визнання, крім того, наказу Мукачівського міського комунального підприємства «Закарпатекотранс» № 2 від 20.04.2010 недійсним не впливає на правильність прийнятого судом рішення, оскільки такий наказ, як незаконний, підлягає скасуванню, і таке рішення судом було ухвалено.

За договором міни від 19.10.2012, посвідченим приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Машіка О.М., зареєстрованим в реєстрі за № 1598, ОСОБА_11 передав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 в обмін на квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 133).

Право володіння та право користування є речовим правом на чуже майно, і особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України (ст.ст. 395, 396 ЦК України). Судовий захист речових прав на чуже майно в порядку цивільного судочинства може здійснюватись за вимогами, аналогічними до тих, що пред'являються для захисту права власності, якщо вони не суперечать змісту та відповідають природі відповідного речового права.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки право дітей, в інтересах яких виступає ОСОБА_1, було порушено проведенням приватизації спірної квартири без їх участі, тому спірна квартира не могла бути об'єктом приватної власності і предметом відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 Судом першої інстанції парвомірно визнано договір міни від 19.10.2012, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, таким, що не відповідає визначеним ст. 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та визнано недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року N 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що реглюють провадження у справі до судового розгляду» (п.9) оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Тому судова колегія не бере до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо застосування судом для визнання недійсним договору міни підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, на які не посилалась позивач.

Апелянт ОСОБА_3 зазначала, що ОСОБА_1 сама займалась питанням приватизації квартири, а тому нею пропущено строк звернення до суду. Проте ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах своїх неповнолітніх дітей та зазначала, що саме їх право було порушено при приватизації спірної квартири, а у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особа позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ч. 4 ст 261 ЦК України). Тому доводи ОСОБА_3 щодо спливу позовної давності є безпідставними.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 - немає.

В той же час також немає підстав для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

Судом першої інстанції правомірно, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування від 11.07.2013, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Відповідно до договору дарування квартири від 11.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Н.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1711, ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_3 відповідно прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1.

За загальним правилом наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди. Так, як передбачено ч. 1 ст. 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з нормами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 330, 388).

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданного на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо вічуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленного статтями 215, 216 ЦК України.

Зокрема ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідні правові позиції були неодноразово викладені у Постановах Верховного Суду України (справи № 6-53цс12 від 31.10.2012, № 6-107цс12 від 07.11.2012, № 6-164цс14 від 29.10.2014, № 6-170цс14 від 19.11.2014, № 6-140цс14 від 17 грудня 2014 року).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у Постанові від 11 лютого 2015 року (справа №6-1цс15), право власності на майно, відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Також судом правильно відмовлено у задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації прав власності власності на майно, оскільки відповідні питання врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними. Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - в і д х и л и т и.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 29 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді: