Рішення № 43254204, 20.03.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-3713/2011

Провадження № 22-ц/779/490/2015

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І.П.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Девляшевського В.А., Васильковського В.М.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Івано-Франківської міської ради, Управління Держземагенства про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом до будинку (квартири), -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Івано-Франківської міської ради, Управління Держземагенства про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_2 без належних на те погоджень із нею виготовив незаконно державний акт на право власності на земельну ділянку та почав встановлювати огорожу, внаслідок чого ОСОБА_3 не може належним чином користуватися своєю земельною ділянкою. Тому позивач просила визнати недійсним державний акт про право власності на землю та усунути перешкоди в користуванні спільним заїздом.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2010 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено відповідачу ОСОБА_2 проводити будь-які дії по встановленню паркану по АДРЕСА_1 до закінчення провадження у справі (т. 1 а.с. 23).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2010 року в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовлено (т.1 а.с. 36).

Ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2012 року та від 20 серпня 2013 року по даній справі призначалося судово-почеркознавчу експертизу для перевірки достовірності підпису ОСОБА_3 в плані пропонованих меж та актах встановлення меж в натурі (т.1 а.с. 146-147, 190-191).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року позов ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом до будинку (квартири) задоволено частково. Визнано недійсними Державні акти на право власності на земельну ділянку видані ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод в користуванні її подвір'ям та проходом і заїздом до будинку по АДРЕСА_1. В задоволенні решти частин позовних вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржив указане рішення в апеляційному порядку. Вважає його незаконним у зв'язку порушенням норм матеріального та процесуального права, також необґрунтованим, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Зі слів апелянта, судом першої інстанції порушено вимоги ч. 1 ст. 179, ч. 1 ст.214 ЦПК України. Так, на думку ОСОБА_2, суд встановивши, що мали місце самовільні роботи по встановленню фундаменту для монолітного паркана по межі приватизованої земельної ділянки позивача, не встановив якими доказами це підтверджується. Також судом не встановлено чи мали місце порушення вимог ст. ст. 90, 103, 110, 116, 152 Земельного кодексу України, Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі, а також порушення права власності позивача при видачі рішення Івано-Франківської міської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 та відповідних державних актів. Крім того, апелянт вважає, що судом не встановлено якими доказами підтверджується порушення порядку приватизації земельних ділянок, що перебувають у спільній сумісній власності.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк протягом п'яти днів з часу отримання ухвали суду для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме: оплатити судовий збір (т.2 а.с. 38).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто апелянту, оскільки скаржником не усунуто недоліків апеляційної скарги (т.2 а.с. 56).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищевказану ухвалу Апеляційного суду скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (т. 2 а.с. 128-130).

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Представники Івано-Франківської міської ради та відділу Держземагенства у судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду були повідомлені належно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду у повній мірі не відповідає.

Згідно матеріалів справи, позивачу та її сім'ї на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 відповідно до копії Свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням МВК від 30.06.1998 (т.1 а.с. 5).

На підставі рішення МВК Івано-Франківської міської ради №274 від 27.07.1999 позивачу видано Державний акт на право власності на землю для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель ( а.с.6).

На а.с. 68 в т.1 наявна копія Акта встановлення і відновлення зовнішніх меж землекористування в натурі ОСОБА_2 з якої вбачається, що останньому передається у приватну власність площею 0,0024 га земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Акт підписаний інженером-землевпорядником та сторонами по справі.

Відповідно до копії Технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 її власником є ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 72 - зворот).

Згідно копії Договору дарування квартири від 01.03.2002 ОСОБА_4 подарувала відповідачу вищезазначену квартиру (т.1 а.с. 73 - зворот).

Із матеріалів технічної документації по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будівель, споруд в АДРЕСА_1 вбачається, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 за адресою м. Івано-Франківськ, АДРЕСА_2 загальною площею 0,0024 га; межі та площу земельної ділянки погоджено із суміжними землекористувачами, представниками міського управління земельних ресурсів та архітектурно-планувального бюро управління архітектури та містобудування і подається на затвердження міськвиконкому Івано-Франківської міської ради (т.1 а.с. 79-93).

Відповідно до копії Рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.04.2003 №187 вирішено затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і передати в приватну власність згідно ст. 81, 118 ЗК України та Постанови ВРУ від 17.12.1999 земельні ділянки громадянам п.4 ОСОБА_2 (т.1 а.с. 88, 88 - зворот, 215-216, 217).

На а.с. 91, 92 наявні копії Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0024га та на земельну ділянку площею 0, 0098 га по АДРЕСА_1 видані ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 15.04.2003року №187 (т.1 а.с. 91, 92).

Згідно Довідки Управління архітектури і містобудування ВК Івано-Франківської міської ради від 11.10.2011 заїзд до квартири АДРЕСА_1 здійснюється зі сторони двору будинку по АДРЕСА_3. Іншого заїзду (проїзду, проходу) до квартири № 2 не існує (т. 1 а.с. 96; т.2 а.с. 13).

На а.с 97-99 в т.1 міститься фототаблиця із зображенням заїзду.

Згідно Висновку експерта № 09/03-403 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30.12.2013 ознак монтажу у копії акту встановлення і відновлення зовнішніх меж землекористування в натурі та технічного зображення плану запропонованих меж земельної ділянки на АДРЕСА_2, що передається в приватну власність ОСОБА_2 не виявлено (т.1 а.с. 194-202), у плані запропонованих меж земельної ділянки на АДРЕСА_2, що передається в приватну власність гр. ОСОБА_2 є зміна первинних записів шляхом підтирки та дописки існуючих написів «Гр. ОСОБА_2», « ОСОБА_2» цифрових написів «10.40» та «S+ 0,010 га» у малюнку «зем діл № 1» та «S=0,003га» у малюнку «зем діл № 2» ( т. 1 а.с. 202 - зворот).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, посилаючись на ст. 391 ЦК України, ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі» (затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43, а також на положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», дійшов до висновку про підставність позовних вимог в частині визнання недійсними Державних актів, виданих на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

З таким висновком колегія суддів не погоджується.

По-перше, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.04.2003 №187 вирішено затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації і передати в приватну власність згідно ст. 81, 118 ЗК України та Постанови ВРУ від 17.12.1999 земельні ділянки громадянину п.4 ОСОБА_2 (т.1 а.с. 88, 88 - зворот, 215-216, 217). Судом першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання недійсним вищевказаного рішення відмовлено, оскільки ОСОБА_3 його не оскаржувала. Насправді рішення про надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки було прийняте виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, а не міською радою, а тому висновок суду про відмову у задоволенні цієї вимоги відповідає матеріалам справи і закону. Таким чином, рішення на підставі якого було видано Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки ОСОБА_2 залишається в силі і ніким не скасовано. Дані про те, що Державні акти було видано з порушенням у матеріалах справи відсутні.

Тому колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав визнавати недійсними Державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1, видані ОСОБА_2, а тому рішення в цій частині слід скасувати та відмовити у позові.

По-друге, рішенням суду зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні її подвір'ям та проходом і заїздом до будинку по АДРЕСА_1. Таке рішення не ґрунтується на доказах, оскільки рішенням міського виконавчого комітету (МВК) Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області № 187 від 15.04.2003 разом з передачею спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 було одночасно вирішено питання користування іншими землекористувачами, у тому числі шляхом запровадження сервітутів. У справі відсутні докази того, що Мороз чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_3 її земельною ділянкою, яка теж приватизована. Ні фотоматеріали ні інші документальні дані не підтверджують наявність паркану чи намірів його зведення з боку ОСОБА_2. ОСОБА_2 категорично заперечує наявність перешкод. За цих обставин, вважає колегія суддів, рішення суду у цій частині теж підлягає до скасування з відмовою у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

ОСОБА_2 оскаржив рішення в повному об'ємі і просив його скасувати. З урахуванням того, що у задоволенні вимоги про скасування рішення, на підставі якого видано правовстановлюючі документи, судом обґрунтовано відмовлено, колегія суддів вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу частково.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2014 року у частині визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 та у частині зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні її подвір'ям та проходом і заїздом до будинку (квартири) по АДРЕСА_1 - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та про усунення перешкод в користуванні її подвір'ям та проходом і заїздом до будинку (квартири).

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.А. Девляшевський

В.М.Васильковський