Ухвала суду № 43252078, 17.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/4903/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

при секретарі - Тропанець О.В.,

за участю: представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - Могутова Андрія Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" (далі - Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.13 р. № 0002232201.

В обґрунтування позовних вимог Товариством зазначалося, що прийняте податкове повідомлення рішення є незаконним, оскільки згідно Акту перевірки від 01.11.13р. № 575/14-02-212-01/23619147 заниження податку на додану вартість на суму 10610974 грн. відбулося за рахунок не включення ним сум до податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з ПАТ "Банк Кредит Дніпро", та угоди, які стали підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість були оскарженні в судовому порядку, тому прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.11.13р. № 0002232201 було передчасним, оскільки відсутній безспірний об'єкт оподаткування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" - відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, представником Товариства подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не з'ясовані усі обставини, що мають значення у справі, тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21.10.2013 року по 25.10.2013 року ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань формування податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за травень, червень 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством абз. "а" пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-IV, із змінами та доповненнями, (далі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 10610974 грн., у т.ч. за: - травень 2013 р. на 834525 грн.; - червень 2013 р. на 9776449 грн.

За результатом перевірки складено Акт від 01.11.13 р. № 575/14-02-212-01/23619147, на підставі якого винесено оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 20.11.13 р. № 0002232201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15916461 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.11.13р. № 0002232201 було прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області з дотриманням вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги вважав необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" (далі - Банк) з однієї сторони та Товариством з другої сторони укладено Договір застави зерна від 30.08.11 р. № 300811-З/6 та обладнання, що визначено (ідентифіковане) та описано в Додатку № 1 цього Договору та є його невід'ємною частиною. Вартість предмету застави за згодою сторін становила 1374305 грн.

Банк набував право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою за цим договором, воно не буде виконано Товариством.

Крім того, у разі звернення стягнення на заставлене майно, заставодержатель також мав право здійснити реалізацію заставленого майна у порядку передбаченому чинним законодавством України, або на свій розсуд мав право обрати один з таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави:

- продаж предмету застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

- передача майна, що є предметом застави, у власність обтяжувала в рахунок виконання забезпеченого заставою зобов'язання у відповідному обсязі, який визначається Заставодержателем самостійно на момент фактичного задоволення та в порядку, встановленому чинним законодавством та цим договором.

В зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитними договорами Банком було прийнято рішення про продаж майна переданого позивачем в іпотеку.

Листом від 07.06.13 р. № 6/30-4281 Банк повідомив Товариство, що відповідно до пункту 6.1 Іпотечного договору від 30.08.11 р. № 300811-1с здійснив 05 червня 2013 року продаж земельної ділянки площею 6,8178 га (кадастровий номер 6510400000:06:003:0055) на загальну суму договору 3838694,4 грн., у тому числі ПДВ 20% 639782,4 грн.

З цієї операції Банк погасив кредитну заборгованість Товариства на суму 3838694,4 грн., в зв'язку з чим просив надати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну в строк до 20.06.13 р. та підписати акт приймання-передачі майна.

Також, листом від 11.06.13 р. № 6/30-4345 Банк повідомив Товариство, що 07 червня 2013 року здійснив продаж рухомого майна розташованого за адресою: Херсонська область., м. Каховка, вул. Леніна, буд. 124 "б" на підставі договорів застави від 12.08.11 р. № 120811-З/1, від 30.08.11 р. № 300811-З/6, від 01.09.11 р. № 010911-З на суму 4568333,33 грн., ПДВ 20% - 9013666,67 грн., загальна сума договору 54820000 грн.

З цієї операції Банк погасив кредитну заборгованість Товариства на суму 54820000 грн., в зв'язку з чим просив надати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну в строк до 21.06.13 р. та підписати акт приймання-передачі майна. Лист направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Підставою для винесення оспорюванного повідомлення-рішення стало не нарахування, недекларування та несплата Товариством податкових зобов'язань з податку на додану вартість з операцій відчуження заставного майна.

Також, відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних підстав.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 591 ЦК України передбачено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до від 02.10.92 р. № 2654-XII Закону України "Про заставу" (далі - Закон № 2654-XII), заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідно до абзацу 5 статті 38 Закону № 2654-XII дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Таким чином, заставоутримувач відповідно до укладеного договору застави має право здійснити звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача), і відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 593 ЦК України право застави в такому випадку припиняється, або шляхом продажу предмета застави, на який звернено стягнення.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтовано висновку про те що заставоутримувач (Банк) мав право здійснити продаж предмета застави.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 1.1 статті 1 ПК України регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Також, відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до абзацу "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Тому, враховуючи наведене, можна дійти висновку що і у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього заставоутримувачем права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача), і у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу предмета застави, якщо заставодавець є зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним мають бути визначені податкові зобов'язання та виписана податкова накладна на ім'я заставоутримувача.

Звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу банківською установою без отримання права на таке майно (від свого імені або від імені заставодавця) є операцією з постачання товару як заставодавця, так і банківської установи.

Однак, в порушення вищенаведених норм ПК України, Товариство не нарахувало, не задекларувало та не сплатило свої податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за травень та червень 2013 року.

Колегія суддів погоджується, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними.

З урахуванням встановлених фактів, а також враховуючи вимоги ч.1 статті 71 КАС України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, та оцінюючи надані позивачем та відповідачем докази у сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.11.13 р. № 0002232201 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, а також відповідає іншим критеріям правомірності, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України. А тому підстав для його скасування не вбачається.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" -

залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 березня 2015 року.

Головуючий: М.М. Милосердний

Судді: А.І.Бітов

І.Г.Ступакова