Ухвала суду № 43252011, 19.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2300/14

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Вербицької Н.В.,

суддів - Яковлева Ю.В.,

- Коваля М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року по справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Новоодеському районі Миколаївської області про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

07.08.2014р. управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області (далі - управління ПФУ) звернулось до суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Новоодеському районі Миколаївської області (далі - відділення Фонду) про стягнення витрат на виплату допомоги на поховання в сумі 226,68 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відшкодуванню підлягають суми допомоги на поховання сім'ї особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність підстав для стягнення з нього витрат на поховання особи. Зокрема, відповідач посилався на недоведеність причинного зв'язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його вимоги.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України, у зв'язку із відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи наступне.

Актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 № 4 від 01.09.1988р. (а.с.9-10) встановлено, що працюючи на підприємстві, ОСОБА_2 під час виконання своїх службових обов'язків, в наслідок нещасного випадку, отримав трудове каліцтво. ОСОБА_2 отримував пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві. Після його смерті сім'ї померлого УПФУ виплачена допомога на поховання в розмірі 226,68 грн.

Позивачем направлений до відповідача акт щомісячної звірки за лютий 2014 року (а.с.13-14), для прийняття до заліку відповідно до списку суми виплаченої допомоги на поховання померлого у розмірі 226,68 грн., проте відповідач відмовився включити цю суму в акт звірки. Не погоджуючись з діями відповідача, управління УПФУ звернулося до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою здійснення відповідачем відшкодування шкоди утриманцям працівника (годувальника) у разі його смерті, повинен бути підтверджений висновками відповідних медичних закладів причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а позивачем не доведено факт смерті ОСОБА_2 внаслідок раніше отриманого трудового каліцтва та не наданий відповідний висновок.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 2008 року №16/98-ВР (далі - Основи, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальна, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку, відповідно до ст. 4 Основ, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ.

Відповідно до п. 4 ст. 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога про тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

В апеляційні скарзі управління ПФУ вказує, що 01.09.1988р. ОСОБА_2 отримав трудове каліцтво в наслідок нещасного випадку на виробництві, та до лютого 2014р. відділення Фонду приймало до відшкодування виплачену пенсію, а отже повинно прийняти до заліку суму витрат допомоги на поховання в розмірі 226,68грн.

Пунктом 5 ч.1 ст. 24 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що Фонд зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Ст. 21 Закону № 1105-XIV визначені соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються фондом. Так, у разі настання страхового випадку фонд у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до ч.8 ст. 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання, витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 (далі - Порядок № 826), регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг.

Пунктом 2 Порядку № 826 передбачено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку № 826 встановлено, що організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником.

Згідно з абз. 2 ч.9 ст. 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у ст. 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту ч.4 ст. 26 Основ, ч.2 ст. 24 Закону №1105-XIV вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що відділення Фонду зобов'язано відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Позивачем не надано доказів причинно-наслідкового зв'язку на підтвердження того, що смерть ОСОБА_2 настала саме за наслідками нещасного випадку або трудового каліцтва, що з аналізу вищенаведених норм є обов'язковою умовою здійснення відповідачем відшкодування шкоди утриманцям працівника (годувальника) у разі його смерті.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який викладений, зокрема у постанові від 23 травня 2011 року по справі № 21-48а11, яка відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, є обов'язковою для врахування в судовій практиці.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195,197,199,200,205,206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: Ю.В Яковлев

Суддя: М.П. Коваль