Постанова № 43245258, 11.03.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 березня 2015 року Справа № 814/244/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

позивача Яковішина Я.М.

відповідача Федоринського Є.А.

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурси", вул. Адміральська, 1, корп.1, кв. 18,Миколаїв,54030

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

проскасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «АГРОРЕСУРСИ» (далі також - позивач, Товариство), відповідно до уточнених позовних вимог, посилаючись на незаконність дій та рішень Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області (далі також - відповідач, ДПІ), звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17 січня 2015 року:

- форми «Р» №0000522201 про обов'язок позивача сплатити податок на прибуток підприємств в сумі 283643,00 грн., з яких 261552,00 грн. за основним платежем та штрафних санкцій в сумі 22091,00 грн.;

- форми «Р» №0000512201 про обов'язок позивача сплатити податок на додану вартість в сумі 105288,00 грн., з яких 84230,00 грн. за основним платежем та штрафних санкцій в сумі 210581,00 грн..

Відповідач позов не визнав, зазначивши про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «АГРОРЕСУРСИ» як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області.

ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт планової виїзної перевірки № 1010/14-03-22-01/20880948 від 29.12.2014 року (далі по тексту - акт).

В ході перевірки ДПІ дійшла висновку про порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства (пп.134.1.1 п.134. ст.134, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.159.1.1 п.159 ст.159, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України), в результаті чого позивачем зменшено суму доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на суму безнадійної заборгованості за товари, яка виникла у підприємства у попередніх звітних періодах по декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року у загальній сумі 752998,00 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 105288,00 грн..

На підставі зазначеного акта перевірки 17 січня 2015 року ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» №0000522201 про обов'язок позивача сплатити податок на прибуток підприємств в сумі 283643,00 грн. з яких 261552,00 грн. за основним платежем та штрафних санкцій в сумі 22091,00 грн.;

- форми «Р» №0000512201 про обов'язок позивача сплатити податок на додану вартість в сумі 105288,00 грн., з яких 84230,00 грн. за основним платежем та штрафних санкцій в сумі 210581,00 грн.

Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000522201 (податок на прибуток) слугував висновок ДПІ про неправомірність зменшення позивачем суми доходів на підставі пп.159.1.1 п. 159 ст. 159 Податкового кодексу України.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1.25 ст. 1 ЗУ «Про оприбуткування прибутку підприємств» безнадійною заборгованістю" вважається заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яку відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; 6) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі (аналогічні норми наведені в пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто безнадійна заборгованість, це заборгованість, в тому числі яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації.

В пп.159.1.1 п. 159 ст. 159 Податкового кодексу України зазначено, що платник податку - продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Відповідно до ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що датою визначення податкового зобов'язання є дата виписки податкового повідомлення про його донарахування. Нею не може стати дата початку або закінчення документальної перевірки платника податків, або день, коли інспектор знайшов помилку, бо жодна з цих дат не зафіксована документально як дата донарахування податковим органом податкового зобов'язання. Строк давності тривалістю 1095 днів встановлений для визначення податкового зобов'язання податковим органом. Акт документальної перевірки підписує державний податковий інспектор (фізична особа - працівник податкового органу), який проводив перевірку, а податкове повідомлення видається від імені податкового органу (юридичної особи).

Тому, саме дата на податковому повідомленні є документальним свідченням моменту визначення податкового зобов'язання податковим органом, яке має використовуватися при встановленні строків давності.

Визначена таким чином дата в 1095 днів є граничним строком давності. Усі податкові декларації, граничний термін подання яких вписується у граничний строк давності або які були подані в межах граничного строку давності, можуть бути піддані перевірці з метою донарахування податкових зобов'язань. Податковий орган може перевіряти й інші декларації, але нараховувати податкові зобов'язання за такими деклараціями контролюючим органам заборонено.

09.08.2011 року ТОВ фірма «Агроресурси» подано податкову декларацію з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року (в якій зменшено загальну суму доходів по взаємовідносинам із ПП «Ладан» в розмірі 752998 грн.).

Відповідно до п.п. 49.18.2. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Граничний строк подання податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року - 09.08.2011р..

Суд погоджується з доводами позивача про те, що з 10.08.2011 року розпочався відлік строку, підчас якого контролюючий орган мав право визначити ТОВ фірма «Агроресурси» суму грошових зобов'язань по декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року. Відлік зазначеного строку закінчився 10.08.2014 року (після сплину 1095 днів за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року).

Таким чином, податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем 17.01.2015 року - тобто з порушення строку давності, встановленого нормами ст.102 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ТОВ фірма «Агроресурси» вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідне роз'яснення надано Вищим адміністративним судом України у листі № 203/11/13-11 від 10.02.2011 року.

Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000512201 (податок на додану вартість) слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЛЄРОІЛ ГРУП», ТОВ «СОТА ПЛЮС», ТОВ «АВТОМАГ ПЛЮС», ПП ВТФ «ТАБ».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо такого суб'єкта господарювання. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

При розгляді справи встановлено, що між ТОВ фірма «Агроресурси» та ТОВ «ЛЄРОІЛ ГРУП», ТОВ «СОТА ПЛЮС», ТОВ «АВТОМАГ ПЛЮС», ПП ВТФ «ТАБ» укладено договори поставки нафтопродуктів.

За наслідками виконання цивільно-правових зобов'язань та господарських операцій сторонами складалися первинні документи - видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи (платіжні доручення), товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, що підтверджують реальність господарських операцій.

Наявність вказаних документів, які були досліджені контролюючим органом в ході перевірки, відповідачем не оспорюється, як і не оспорюється правильність їх оформлення.

На момент видачі податкових накладних постачальники послуг (товарів) були зареєстрований платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати. В свою чергу, покупець послуг мав правові підстави включити суму сплаченого в ціні товару (послуг) ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами є бездоказовими.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ фірма «Агроресурси» із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ фірма «Агроресурси», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Доводи відповідача про наявність дефектів в первинних документах (докладно не вказано пункт навантаження в ТТН та ін.), в даному випадку не може бути безумовною підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання. Досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу, оскільки ДПІ не спростовано реальність господарських операцій. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 17.01.2015року № 0000522201.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 17.01.2015року № 0000512201.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроресурси" понесені ним судові витрати в сумі 487 гривень 20 копійок з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний