Вирок № 43241836, 23.03.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 473/4199/14-к 23.03.2015 23.03.2015 23.03.2015

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області

в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Фаріонової О.М. Івченко О.М. Чернявського А.С.

за участю секретаря Білика Є.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄДДР за № 12013150190001142,

за апеляційними скаргами прокурора Вознесенської міжрайонної прокуратури Миколаївської області Кравченко К.І. та представника потерпілої ОСОБА_5 - захисника ОСОБА_6, на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 листопада 2014 року у відношенні

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ахалі Киндги Очамчирського району Абхазії, раніше не судимого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Осипенко О.М.

потерпіла ОСОБА_5

представник потерпілої ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_7

захисник ОСОБА_9

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Представник потерпілої просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також в частині вирішення цивільного позову, стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілої майнову та моральну шкоду всього в сумі 57700 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 листопада 2014 року ОСОБА_7 засуджений за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, та відповідно до ст. 76 КК України на нього покладені наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в орган кримінально - виконавчої інспекції.

На підставі ст. 77 КК України підлягає самостійному виконанню додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь:

фінансового управління Вознесенської міської ради - 2942 грн. 86 коп. та Департаменту фінансів Миколаївської міської ради - 2476 грн. 43 коп. - витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_5; на користь держави за проведення судових експертиз: 1475 грн.76 коп., 983 грн. 84 коп., 1475 грн. 76 коп. та 1475 грн. 76 коп.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 залишений без розгляду.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу.

Прокурор вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, та невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого.

Зазначає, що у ході досудового розслідування не встановлено жодної обставини, що пом'якшує покарання. Визнання такої обставини у вигляді часткового добровільного відшкодування заподіяної шкоди з боку родини обвинуваченого вважає безпідставним, оскільки дана обставина не підтверджена письмовими доказами.

На думку апелянта, судом при призначенні покарання не враховано, що ОСОБА_7 одразу після вчинення кримінального правопорушення залишив місце пригоди та намагався уникнути кримінальної відповідальності, вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, до його вчинення неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, що свідчить по його небажання стати на шлях виправлення. Посилається на невизнання обвинуваченим вини та відсутність каяття у вчиненому злочині.

Представник потерпілої ОСОБА_6 вважає призначене ОСОБА_7 покарання занадто м'яким, оскільки останній не визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, вчинив його у стані алкогольного сп'яніння, залишив місце ДТП. Також посилається на необгрунтованність врахування судом як обставини, яка пом'якшує покарання, часткове відшкодування шкоди потерпілій, оскільки в матеріалах провадження відсутні документи, що це підтверджують.

На думку апелянта, залишаючи цивільний позов без задоволення, суд безпідставно послався на Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки згідно цього закону учасник ДТП повинен протягом трьох робочих днів звернутися у страхову компанію. Проте, ОСОБА_7 не звертався в страхову компанію і пропустив цей строк, а тому потерпіла звернулась з цивільним позовом саме до учасника ДТП, і не залучила страхову компанію як співвідповідача. Вважає, що заявлений потерпілою цивільний позов підлягає задоволенню.

Обвинувачений ОСОБА_7 в запереченнях на апеляційні скарги просить залишити вирок без змін. Зазначає, що він щиро кається у вчиненому, раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Вважає правильними висновки суду про те, що причиною настання ДТП стало порушення правил дорожнього руху ним та потерпілою ОСОБА_5

На думку обвинуваченого, є правильними висновки суду про залишення цивільного позову без розгляду, з огляду на наявність в нього поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, яким був застрахований ризик цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю. Вважає, що відповідачем повинна бути страхова компанія. На його думку, потерпіла не надала належних доказів на підтвердження витрат на лікування.

Захисник ОСОБА_9 у запереченнях на апеляційну скаргу прокурора вважає вирок законним та обґрунтованим.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

25 травня 2014 року біля 20 години ОСОБА_7, в порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував технічно несправним транспортним засобом - автомобілем моделі «ВАЗ-2108», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 13 червня 1996 року Вознесенським МРЕВ УДАІ УМВС в Миколаївській області.

В салоні транспортного засобу під керуванням ОСОБА_7 знаходилися ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які теж перебували в стані алкогольного сп'яніння.

В порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР України, тобто не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії «В», рухався в світлий час доби, в умовах достатньої видимості без опадів, по проїзній частині АДРЕСА_2, яка мала сухе, чисте, без вибоїн та пошкоджень асфальтоване покриття, без горизонтальної дорожньої розмітки, з закругленням в лівий бік, з незначним ухилом на підйом, в напрямку від пляжу на березі озера Баластне до центра села, із швидкістю біля 60 км/год. Технічна несправність автомобіля «ВАЗ - 2018» полягала у невідповідності ходової частини (залишкова висота малюнка протектора шини заднього лівого колеса менше 1,6 міліметрів, на задні колеса встановлені шини різних моделей, з різними малюнками протектора) вимогам п. 31.4 та п. 31.4.5 «а» ПДР України, а також робочої гальмівної системи (у бачку головного гальмівного циліндру недостатня кількість гальмівної рідини) вимогам п. 31.1 ПДР України.

В цей час, у зустрічному напрямку руху для обвинуваченого водія ОСОБА_7, керуючи технічно справним транспортним засобом - мопедом моделі «Honda TACT», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, який належить ОСОБА_16 на підставі тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_4, виданого 16 квітня 2014 року Вознесенським МРЕВ УДАІ УМВС в Миколаївській області, із швидкістю біля 40 км/год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в порушення вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та в порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР України, тобто не маючи право на керування транспортним засобом відповідної категорії «А1», рухалась потерпіла ОСОБА_5 При цьому, на задньому сидінні транспортного засобу потерпіла ОСОБА_5 перевозила ОСОБА_17 Після об'їзду двох пішоходів, що йшли по правому краю проїзної частини АДРЕСА_2, потерпіла ОСОБА_18 повертала транспортний засіб від середини проїзної частини вулиці ближче до правого краю своєї смуги руху.

В районі житлового будинку по АДРЕСА_2, ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 11.3, 13.1, 13.3 ПДР України, а саме: створив небезпеку для життя та здоров'я громадян, під час керування транспортним засобом проявив неуважність, відповідним чином не стежив за дорожньою обстановкою та не зреагував на її зміну, тобто рухаючись по дорозі із двохстороннім рухом, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії горизонтальної дорожньої розмітки та відповідних дорожніх знаків, частково виїхав на зустрічну смугу руху, не у передбачених вимогами ПДР України дозволених випадках, тим самим не дотримався безпечного інтервалу руху в дорожній обстановці, що склалася при появі в його динамічному коридорі руху іншого транспортного засобу - мопеду моделі «Honda TACT» під керуванням потерпілої ОСОБА_5, який він мав об'єктивну спроможність бачити на проїзній частині, що рухався по своїй смузі руху ближче до лівого краю своєї смуги руху у зустрічному напрямку, не дотримався безпечного інтервалу руху під час зустрічного роз'їзду, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху, хоча мав технічну можливість рухатися в межах своєї смуги руху, дотримуючись безпечного інтервалу та повинен був так діяти.

Внаслідок необережних дій ОСОБА_7 сталося зіткнення між керованим ним автомобілем моделі «ВАЗ-2108» та мопедом моделі «Honda TACT» під керуванням потерпілої ОСОБА_5

В результаті дорожньої транспортної пригоди ОСОБА_5 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритого переламу правої стегнової кістки з пошкодженням стегнової артерії, закритого переламу лівої променевої кістки в типовому місці, ранами в області лівого стегна.

Після зіткнення транспортних засобів ОСОБА_7, побувши на місці дорожньої транспортної пригоди кілька хвилин, залишив місце пригоди.

Причиною настання даної дорожньої транспортної пригоди стало злочинне порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 11.3, 13.1, 13.3 ПДР України, яке знаходиться в прямому причинному зв'язку з виниклими наслідками.

Суд визнав ОСОБА_7 винним в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, та кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши суддю-доповідача щодо змісту оскарженого судового рішення, доводів учасників судового провадження, викладених в апеляційних скаргах та запереченнях, пояснення прокурора, потерпілої ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 на підтримку поданих апеляційних скарг, заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9, які просили вирок суду залишити без змін, а також пояснення обвинуваченого, який визнав пред'явлений до нього цивільний позов, вивчивши матеріали кримінального провадження, дослідивши докази на підтвердження цивільного позову, обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, суд апеляційної інстанції вважає, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, і не оспорюються апелянтами.

Призначаючи покарання, суд обґрунтовано врахував як обставину, яка обтяжує покарання, вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Суд врахував як обставину, яка пом`якшує покарання - часткове добровільне відшкодування заподіяної шкоди з боку родини обвинуваченого. Дана обставина підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема поясненнями свідка ОСОБА_21 (матері обвинуваченого) та квитанцій, які містяться в матеріалах кримінального провадження, з яких вбачається, що в період з 26.05.2014-27.05.2014 року з боку обвинуваченого на лікування потерпілої витрачено 1886 грн (т. 2, а. п. 231, 232), що спростовує доводи апелянтів в цій частині, та свідчить про обґрунтованість визнання цієї обставини такою, що пом'якшує покарання.

Судом враховані такі дані щодо особи обвинуваченого як наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей та те,що він раніше не судимий.

З огляду на вчинення обвинуваченим тяжкого злочину, з необережності, наведених даних про особу винного, обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, апеляційний суд вважає, що призначене ОСОБА_7 основне та додаткове покарання, яке визначено судом в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, є необхідне та достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Тому в цій частині апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої, які вважали призначене покарання занадто м'яким, задоволенню не підлягають.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції послався на сукупність наведених вище обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, ступінь тяжкості вчиненого злочину, позитивні дані про особу винного та обставини справи.

Однак, на думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції в цій частині є невірними.

Дійшовши висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, суд першої інстанції не достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який хоча і вчинений з необережності, але відноситься до тяжких злочинів, та наслідки, що настали - спричинення потерпілій ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Хоча обвинувачений раніше не судимий, на його утриманні двоє дітей, але ж ці дані щодо особи обвинуваченого достатньо враховані при призначенні покарання, яке за розміром визначено в мінімальних межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.

Посилання суду щодо даних про особу винного на позитивну характеристику ОСОБА_7 суперечить матеріалам кримінального провадження, оскільки з наявної характеристики вбачається, що обвинувачений характеризується задовільно.

Також судом взагалі не враховані такі дані про особу винного, як притягнення його раніше до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 2 КУпАП, а саме, за керування транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння, повторно, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, яке становить підвищену суспільну небезпеку (т.2, а.п. 18).

Ці дані про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за керування 03.06.2013 року транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, та дані про вчинення ним 25.05.2014 року ДТП у стані алкогольного сп'яніння, свідчать про те, що обвинувачений після притягнення до адміністративної відповідальності не змінив свою поведінку, не бажає стати на шлях виправлення, отже, про неможливість його виправлення без відбування покарання.

Крім того, при призначенні покарання обвинуваченому та звільненні його від відбування покарання з випробуванням, суд послався на врахування обставин справи, зазначивши про порушення потерпілою ОСОБА_5 вимог п. п. 2.9 «а», 2.1 «а» ПДР України. За висновками суду, потерпіла керувала транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння та не мала посвідчення водія відповідної категорії «А1» на право керування даним транспортним засобом. Крім того, суд вказав, що потерпілою порушені вимоги п.11.2 ПДР України, відповідно до якого нерельсові транспортні засоби повинні рухатися як можливо ближче до лівого краю проїжджої частини, також вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 11.3, 13.1, 13.3 ПДР України.

Проте апеляційний суд вважає, що ці обставини не можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання обвинуваченому та надають підстави для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки при визнанні вище наведених обставин доведеними суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, та не дотримавшись вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, послався на недотримання потерпілою правил дорожнього руху.

В той же час, суд вірно визнав, що причиною настання ДТП стало злочинне порушення саме обвинуваченим ОСОБА_7 вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 11.3, 13.1, 13.3 ПДР України, яке знаходиться в прямому причинному зв'язку з виниклими наслідками.

Тому суд повинен був врахувати фактичні обставини справи, що саме внаслідок порушення обвинуваченим правил дорожнього руху настала дорожньо-транспортна пригода, а не внаслідок порушень правил дорожнього руху потерпілою, які не знаходяться в прямому причинному зв'язку з виниклими наслідками.

З урахуванням викладеного, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, наведені дані про особу винного, який хоча і не судимий, але характеризується задовільно, притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп'яніння та вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, залишив місце ДТП, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин, вирок суду у відношенні ОСОБА_7 підлягає скасуванню в частині його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладення обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, з ухваленням нового вироку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч.1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність через застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Є обґрунтованими доводи представника потерпілої про неправильне вирішення судом цивільного позову, з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_5 до ОСОБА_7 пред'явлений цивільний позов про відшкодування майнової шкоди в сумі 13700 грн., моральної шкоди в сумі 40000 грн. та про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн. (т.1, а.п. 27-30, 31-45).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди, потерпіла зазначила, що внаслідок отриманих під час ДТП тяжких тілесних ушкоджень їй двічі проведено оперативне втручання, вона проходила стаціонарне лікування, витративши власні кошти на придбання медичних препаратів та за надання медичних послуг. Зазначила про значні моральні страждання, які вона понесла внаслідок ДТП, оскільки перенесла операції, був значно порушений її ритм життя, вона є одинокою матір'ю та не в змозі без додаткової допомоги виховувати дитину через травму, вона втратила працездатність та лікування ще не завершено, потрібна тривала реабілітація.

Залишаючи цивільний позов без розгляду, суд дійшов помилкового висновку, що позовна заява потерпілої ОСОБА_5 у кримінальному провадженні подана без врахування вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, судом не враховано, що відповідно до вимог п. п. 33.1, 33.4 ст. 33 цього Закону, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна.

Як слідує з пояснень обвинуваченого при апеляційному розгляді, цих вимог закону він не дотримався та взагалі не звертався до страхової компанії. Тому його доводи про те, що відповідачем повинна виступати страхова компанія, позбавлені підстав.

Крім того, прийняте судом рішення в частині цивільного позову не відповідає вимогам ч. 3 ст. 129, ч. 1 ст. 326 КПК України, які передбачають вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду.

Судом не враховано, що відповідно до вимог ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Крім того, ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до роз'яснень п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року, за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи.

З огляду на наведене, вирішуючи цивільний позов про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди, суд повинен був виходити з пред'явлених потерпілою вимог, яка просила стягнути заподіяну шкоду з винної особи, та з урахуванням того, що обвинувачений в установлений законом строк та порядок не звернувся до страхової компанії з повідомленням про ДТП.

Таким чином, висновки суду про те, що потерпілою безпідставно цивільний позов пред'явлений до обвинуваченого, не відповідають вимогам ст. ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України, оскільки таке стягнення підлягає покладенню на особу, яка завдала шкоду. Отже, вирок суду у відношенні ОСОБА_7 підлягає також скасуванню в частині вирішення заявленого потерпілою цивільного позову.

Апеляційний суд встановив, що внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_5 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя у вигляді закритого переламу правої стегнової кістки з пошкодженням стегнової артерії, а також закритого переламу лівої променевої кістки в типовому місці, рани в області лівого стегна. Потерпілою понесені витрати на лікування на суму 13700 грн, що підтверджується відповідними чеками та квитанціями, копії яких містяться в матеріалах кримінального провадження (т.1, а.п. 31-45, т.2, а.п. 230), а оригінали були надані потерпілою для дослідження під час апеляційного розгляду.

Встановлено, що в результаті ДТП потерпілій ОСОБА_5 заподіяна моральна шкода, оскільки вона понесла фізичні та моральні страждання внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим вона тривалий час лікувалася, перенесла оперативні втручання, чим значно порушився її ритм та спосіб життя.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з обвинуваченого, апеляційний суд вважає вимоги потерпілої такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 визнав заявлений цивільний позов в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди підлягає задоволенню.

Між тим, в частині відшкодування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн, вимоги потерпілої не є обґрунтованими, оскільки згідно ч. 2 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач. Тому в цій частині в задоволенні цивільного позову слід відмовити.

З огляду на наведене, вирок суду підлягає скасуванню в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням та в частині вирішення цивільного позову, з постановленням нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 407,409,413 КПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційні скарги прокурора Вознесенської міжрайонної прокуратури Миколаївської області Кравченко К.І. та представника потерпілої ОСОБА_5 - захисника ОСОБА_6, задовольнити частково.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 листопада 2014 року у відношенні ОСОБА_7 в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а також в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 - скасувати.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування майнової шкоди 13700 грн., моральної шкоди - 40000 грн., а в задоволенні цивільного позову про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн. - відмовити.

Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту виконання вироку.

В іншій частині зазначений вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді: