Ухвала суду № 43241371, 23.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія

Справа № 127/20466/14-ц Провадження № 22-ц/772/825/2015Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 27Доповідач Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Ковальчука О.В.,

суддів : Медяного В.М., Жданкіна В.В.

при секретарі : Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що між позивачем та ОСОБА_2 04.08.2008 року було укладено кредитно-заставний договір № VIW3А800000865, відповідно до якого позичальнику наданий кредит в розмірі 9 328, 87 доларів США зі строком повернення по 03.08.2010 року та із сплатою процентів за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 9 328, 87 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 04.08.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. ОСОБА_2 у порушення умов кредитного договору свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитно-заставним договором № VIW3А800000865 від 04.08.2008 року. Однак, вимога позивача залишилась без належного реагування. Станом на 07.07.2014 року ОСОБА_2 має заборгованість перед позичальником в розмірі 41 365, 76 доларів США, що еквівалентно 487 288, 65 гривень, яка складається з наступного: 8 738, 95 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 159, 77 доларів США - заборгованість по відсотках; 1 063, 43 доларів США - заборгованість по комісії, 28 413, 60 доларів США - пеня, 21, 22 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 968, 79 доларів США - штраф (процентна складова).

Посилаючись на зазначені обставини позивач просив стягнути солідарно з відповідачів вказану суми заборгованості.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2015 року позов задоволено частково, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 19 523, 92 доларів США, що станом на 07.07.2014 року еквівалентно 230 079 (двісті тридцять тисяч сімдесят дев'ять) гривень 63 копійки, з яких: 8 738, 95 доларів США, що еквівалентно 102 984, 15 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 407, 34 доларів США, що еквівалентно 4 800, 30 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом; 615, 67 доларів США, що еквівалентно 7 255, 36 гривень - комісія за користування кредитом; 9 761, 96 доларів США, що еквівалентно 115 039, 81 гривень - пеня. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості та зменшенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користуванням кредитом, заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та відмови у штрафах, задовольнивши вимоги позивача в цій частині в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.08.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір № VIW3А800000865(далі кредитно-заставний договір), відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 9 330, 60 доларів США зі строком повернення до 03.08.2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16, 92 % річних(а.с. 10-16).

Додатками № 1 та № 2 до кредитно-заставного договору між сторонами було визначено графік погашення кредиту та загальну вартість кредиту (а.с. 15 (зворот)-16).

ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі, визначеному кредитним договором, що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника та визнанням ОСОБА_2 даного факту, що вбачається із його заяви від 20.01.2015 року, адресованої суду (а.с. 65-69).

Згідно з умовами кредитно-заставного договору ОСОБА_2 зобов'язався здійснювати погашення кредиту в строк з 04 по 08 число кожного місяця у розмірі 518, 00 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування ним.

Згідно з п.п. 16.1.7. п. 16.1. кредитно-заставного договору позичальник зобов'язався сплачувати на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період з 04 по 08 число місяця в розмірі 0, 60 % від суми виданого кредиту.

Відповідно до п. 13.2. цього ж договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статями 5.2.2.та 5.2.3. договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 13.3. договору у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вище вказаної пені не нараховуються.

Відповідно до п. 13.9. умов кредитно-заставного договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250, 00 гривень плюс 5, 00 % від суми невиконаного зобов'язання.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитно-заставним договором 04.08.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно якого останній поручився відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань у повному обсязі (а.с. 17).

Згідно п. 5 та п. 6 цього договору поруки у випадку невиконання боржником будь-якого зобов'язання, передбаченого кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань. Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.

Відповідно до нової редакції статуту Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов'язками Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (а.с. 22).

25.07.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було направлено письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитно-заставним договором, яка залишилась без належного реагування(а.с. 8-9).

Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_2 перед ним за кредитно-заставним договором станом на 07.07.2014 року складає 41 365, 76 доларів США, що станом на 07.07.2014 року еквівалентно 487 288, 65 гривень, яка складається з наступного: 8 738, 95 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 159, 77 доларів США - заборгованість по відсоткам; 1 063, 43 доларів США - заборгованість по комісії, 28 413, 60 доларів США - пеня, 21.22 доларів США - штраф (фіксована частина), 1 968, 79 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с. 5- 6).

З додатку № 1, який є невід'ємною частиною кредитно-заставного договору, вбачається визначення сторонами договору графіку погашення кредиту(а.с. 15 зворот).

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 14.1. кредитного договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів (п. 16.1.8. кредитного договору), останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 03.08.2010 року ( п. 16.1.5. кредитного договору).

Судом прийнято до уваги, що сама по собі умова договору про його дію до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем (до повного погашення заборгованості), як то визначено в п. 14.1. кредитного договору, не може розглядатися як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

П. 13.11. кредитно-заставного договору передбачено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, винагороди, відсотків за користування кредитом, винагороди та неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с. 14).

Відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 65-68).

Згідно з умовами кредитно-заставного договору (п.п. 16.1.8., 16.6., додаток № 1 до договору) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором: до 08 числа поточного місяця, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також винагороду.

Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи, що за умовами кредитного договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 08 числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку позичальника та розрахунку заборгованості (а.с. 5-6, 69), ОСОБА_2 припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту, процентів за користування кредитом та винагороди 16.01.2009 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за кредитним договором. Судом встановлено, що ОСОБА_2 погашення кредиту здійснювалось з порушенням графіку погашення кредиту, визначеного сторонами кредитного договору в додатку № 1 до цього договору. Згідно даного графіку, черговий платіж у відповідному розмірі, враховуючи наявну прострочку по сплаті кредиту, мав бути здійснений до 08.02.2009 року. В свою чергу банк звернувся до суду з позовом лише 20.09.2014 року (а.с. 31).

Відповідач не вчиняв дій, які б свідчили про визнання ним боргу, що слугувало б підставою для застосування положень ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Оскільки позивач звернувся до суду із позовною заявою 20.09.2014 року, а строк позовної давності за домовленістю між сторонами договору встановлено 5 років, то суд першої інстанції керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по договору до 20.09.2009 року є такими, що заявлені після спливу строку позовної давності, а відтак - підставою для відмови в позові в частині цих вимог.

Суд не погодився з нарахуванням позивачем штрафів на суму заборгованості, враховуючи наступне.

Пунктом п. 13.9. кредитного договору передбачено нарахування штрафу, зокрема, в розмірі 5 % від суми невиконаного зобов'язання. Позивачем нараховано даний штраф, в тому числі, й на пеню, що є неприпустимим, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки як юридичної відповідальності.

Окрім того, пунктами 13.2., 13.3., 13.9. кредитного договору передбачено стягнення штрафів та пені за порушення позичальником строків виконання грошового зобов'язання. Однак, за змістом статті 549 ЦК України пеня і штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Судом звернуто увагу на те, що за порушення позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором позивачем одночасно нараховано пеню та штрафи.

Отже, позивач просить застосувати до боржника подвійну цивільно - правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання (порушення позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів за порушення грошових зобов'язань.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд вважав за можливе та необхідне зменшити розмір неустойки до 9 761, 96 доларів США, що еквівалентно 115 039, 81 гривень. При зменшенні розміру неустойки судом враховано: ступінь виконання зобов'язань боржником; відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання; значне перевищення розміру неустойки, яка згідно розрахунку позивача становить 28 413, 60 доларів США, а застосовуючи строки позовної давності - 27 152, 84 доларів США, розміру боргу, який становить 9 761, 96 доларів США. При цьому судом прийнято до уваги п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Представник позивача не надав суду належних доказів спричинення значних збитків для банківської установи у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 обов'язків за кредитним договором.

Отже, з урахуванням засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, сума заявленої неустойки, на думку суду першої інстанції, має бути зменшена і підлягає стягненню в розмірі 9 761, 96 доларів США, що еквівалентно 115 039, 81 гривень, що дорівнює сумі заборгованості по кредиту, процентах за користування кредитом та комісії.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п. 12 договору поруки, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 04.08.2008 року, порука за цим договором припиняється після закінчення двох років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

З кредитно-заставного договору вбачається, що термін повернення (погашення) кредиту - 03.08.2010 року (п. 16.1.5. та додаток № 1 до договору).

Судом прийнято до уваги, що сама по собі умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань по кредитному договору, як то визначено в п. 12 цього договору, не може розглядатися як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору поруки від 04.08.2008 року сторони встановили і строк припинення поруки за цим договором - 03.08.2012 року.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, шестимісячний строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України, протягом якого кредитор має пред'явити вимоги до поручителя, пропущений. Відповідно, порука є припиненою.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку, визначеного договором поруки, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Керуючись положеннями ст.ст. 192, 524, 525, 530, 533, 611, 627, 1046, 1048, 1049, 1054 ЦК України та враховуючи встановлений НБУ станом на 07.07.2014 року офіційний курс гривні до долара США в розмірі: 1 дол. США = 11, 7845 гривень (а.с. 7), суд визначив, що з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитно-заставним договором за період з 20.09.2009 року по 07.07.2014 року (згідно заявлених вимог), яка становить в загальній сумі 19523,92 доларів США, що станом на 07.07.2014 року еквівалентно 230 079, 63 гривень, з яких: 8 738, 95 доларів США, що еквівалентно 102 984, 15 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 407, 34 доларів США, що еквівалентно 4 800, 30 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом; 615, 67 доларів США, що еквівалентно 7 255, 36 гривень - комісія за користування кредитом; 9761, 96 доларів США, що еквівалентно 115039, 81 гривень - пеня.

Доводи апеляційної скарги про вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, а відтак про переривання перебігу позовної давності, з посиланням при цьому на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25.01.2011 р., є абсолютно безпідставними, оскільки зі змісту цього рішення не вбачається вчинення ОСОБА_2 дій, які свідчать про визнання ним свого боргу. Крім того з матеріалів справи не вбачається, що позивач посилався на цю обставину у суді першої інстанції та надавав йому копію цього рішення для дослідження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно застосував норми матеріального права, дійшовши висновку про відмову у вимогах про стягнення штрафу, зокрема про неможливість одночасного стягнення пені та штрафу як відповідальність одного й того ж виду, не можна взнати обґрунтованими з огляду на наступне.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

Пеня й штраф є різновидами неустойки, тому стягнення одночасно двох видів неустойки за несвоєчасне виконання одного й того самого грошового зобов'язання суперечить ст. 61 Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-47цс12, а тому відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того відмовляючи у задоволенні штрафу, суд виходив також із того, що позивач нарахував штраф зокрема й на пеню і цей висновок суду у апеляційній скарзі не заперечується.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права також не можна визнати обґрунтованими, оскільки скарга не містить посилань на такі порушення норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, що відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України не може бути підставою для скасування або зміни рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про його незаконність та необґрунтованість, а тому відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - відхилити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :підпис. О.В. Ковальчук

Судді :підписи. В.М. Медяний

В.В. Жданкін

Згідно з оригіналом.

Суддя : О.В. Ковальчук