Постанова № 43235675, 17.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 р. Справа № 544/2596/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області на постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.01.2015р. по справі № 544/2596/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області

про оскарження дій суб'єкта владних повноважень з приводу проходження та звільнення з публічної служби,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до управління державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області (далі - управління) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що наказом № 28-о від 31.07.2014 її було звільнено із займаної посади провідного казначея відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів правління управління на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Звільнення уважає незаконним та необґрунтованим, так як їй не було запропоновано вакантної посади в цій установі, не враховано, що вона пропрацювала в управлінні майже 12 років, має відповідний документ про отриману вищу освіту, їй присвоєно 11 ранг державного службовця. Крім того, позивач має на утриманні неповнолітню дитину інваліда, вона єдиний працюючий член сім'ї. Вважає, що засідання профспілкового комітету, на якому розглядалося питання її звільнення було суто формальним.

Поряд з іншим провідним казначеєм відділу вона мала перевагу, оскільки інший працівник мав нижчий кваліфікаційний рівень та менш тривалий безперервний стаж роботи в управлінні.

З 01.08.2014 позивач не працює, відповідно строк, що сплив із зазначеної дати до дня поновлення на роботі, являється вимушеним прогулом. Зазначила, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, що полягає у стражданнях, погіршення відносин з оточуючими, негативних наслідків морального характеру, яку вона оцінює у 5 000 грн.

До початку розгляду справи по суті позивач заявила клопотання про залишення позовних вимог про її поновлення на роботі без розгляду, оскільки на даний час вона працює за переведенням в іншій установі.

Постановою Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.01.2015 року позов ОСОБА_1 до Управління державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області про визнання звільнення незаконним та оплату за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади провідного казначея відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області у зв'язку із скороченням штату згідно п.1 ст. 40 КЗпП України - незаконним. Стягнуто з Управління державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області, юридична адреса вул. Леніна, 41 м. Пирятин Полтавської області, ідентифікаційний код 37958534, на користь ОСОБА_1, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5499 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 61 копійка з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Стягнуто з Управління державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області, юридична адреса вул. Леніна, 41 м. Пирятин Полтавської області, ідентифікаційний код 37958534, на користь ОСОБА_1, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) гривень.

Управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права при допущенні неповноти з`ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неправильній юридичній оцінці доказів та невірному встановленні фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.01.2015 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою в цьому засіданні згідно ст. 41 КАС України не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, в органах Державної казначейської служби України в Пирятинському районі працювала з 23.09.2002 року (а.с.19-29).

20 лютого 1996 року прийняла присягу державного службовця, має 11 ранг державного службовця шостої категорії посад.

Остання займана посада - провідний казначей відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області.

31.07.2014 наказом № 28-О ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного казначея відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з 05 серпня 2014 року (а.с.32).

Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XIІ врегульовані правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу.

За правилами частини 1 статті 30 цього Закону підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Положеннями пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваним власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Виходячи з положень зазначеної норми, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні численності або штату працівників.

Скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства, тому скорочення штату представляє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Положеннями п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

22.05.2014 Державною казначейською службою України затверджено новий штатний розпис на 2014 рік, відповідно до якого у відділі видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області було скорочену одну посаду провідного казначея.

Про наступне вивільнення позивачку було завчасно повідомлено 26.05.2014. Оскільки в управлінні на той час були відсутні вакантні посади відповідні її спеціальності та кваліфікації посади, іншої посади ОСОБА_1 запропоновано не було.

Згідно статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

29.07.2014 на зборах профспілкової групи УДКСУ у Пирятинському районі на підставі службової записки начальника управління від 23.07.2014 розглянуте питання про надання згоди на звільнення позивача ОСОБА_1, по результатам якого профспілковий орган надав згоду на звільнення ОСОБА_1.

Положеннями ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписами статті 42 КЗпП встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівника, якого залишено на роботі, і того, який підлягає звільненню, що зафіксовано у службовій записці заступника начальника та начальника відділу відділі видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів ОСОБА_2 (а.с. 67.). Доказами, що, на думку відповідача, підтверджують факт наявності у звільненого працівника більш низької кваліфікації і продуктивності праці були надані результати щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених посадових обов'язків за 2012 рік та результати атестації, проведеної управлінням у 2014 році. З наданих документів вбачається, що за результатами атестування атестаційна комісія рекомендувала адміністрації управління перевести ОСОБА_3 на більш високу посаду. З 01.01.2013 остання перебуває у кадровому резерві на посаду головного казначея відділі видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів управління. ОСОБА_1 було рекомендовано більше уваги приділяти якісним показникам роботи шляхом підвищення кваліфікації (а.с.91-94). Як доказ нижчої продуктивності праці позивача зазначено також часті перебування позивача на лікарняному, що не дає їй можливості належним чином і якісно виконувати покладені на неї обов'язки, що створювало додаткові навантаження на інших працівників.

Проте, оцінивши надані докази у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано переконливих доказів про те, що при звільненні позивача, перевага у залишення на роботі була надана особі з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом встановлено, що згідно диплому спеціаліста позивач закінчила у 1995 році Донецький державний університет за спеціальністю "Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності" та їй присвоєно кваліфікацію спеціаліста економіст (а.с. 14). ОСОБА_3, якій керівником управління та профспілкою було надано перевагу у залишення на посаді, має також вищу економічну освіту, закінчивши у 2009 році інститут та отримавши кваліфікацію спеціаліста з маркетингу (а.с.53). Встановлено, що жодна із указаних працівників за період роботи в управлінні не проходила навчання з підвищення кваліфікації, освітньо-кваліфікаційний рівень підвищували шляхом самоосвіти. З наданих відповідачем характеристик на вказаних посадових осіб (а.с.52,53) також слідує, що проведені фінансовою інспекцією ревізії діяльності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів порушень в роботі обох працівників не виявили, дисциплінарних стягнень вони не мають. ОСОБА_1 має 11 років стажу за фахом, ОСОБА_3 - 2 роки.

Посилання відповідача на те, що до позивача за грубі порушення у роботі було застосовано захід матеріального впливу у 2012 році шляхом зменшення розміру надбавки за інтенсивність не вказує на вчинення нею дисциплінарного проступку. Крім того, наказ, на підставі якого ОСОБА_1 встановлений менший розмір надбавки, ніж іншим працівникам, не містить підстави такого рішення начальника управління (службова записки, подання, тощо).

Не надано у судовому засіданні відповідачем і доказів низьких якісних показників роботи позивача. Разом з тим, доводи відповідача про зарахування ОСОБА_3 до кадрового резерву на посаду головного казначея не свідчать про її вищу кваліфікацію аніж у позивача. Із досліджених у судовому засіданні посадових інструкцій працівників відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів та наказу про розподіл обов'язків між ними, вбачається, що провідний казначей відділу ОСОБА_1 мала аналогічний обсяг функціональних обов'язків, які покладені і на головних казначеїв цього відділу та на час відсутності одного з них (ОСОБА_4.) виконувала їх обов'язки. ОСОБА_3 має інший за характером обсяг посадових обов'язків та, згідно наказу, виконання обов'язків інших працівників відділу на час їх відсутності на неї покладалося.

Таким чином, оцінивши наявні докази, судом не встановлено суттєвої різниці у кваліфікації і продуктивності праці позивача ОСОБА_1 та працівника відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів ОСОБА_3, якій надано перевагу при залишенні на роботі.

Положеннями ч.2 статті 42 КЗпП встановлено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до копії трудової книжки виданої на ім'я ОСОБА_1, остання у період з 23.09.2002 по 31.07.2014 працювала в управлінні державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області, тобто, безперервний стаж роботи в управлінні становить близько 12 років.

Пункт 2 частини другої ст. 42 КЗпП визнає переважне право на залишення на роботі за особами, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком. Оскільки мова йде про сім'ї, перевага не повинна визнаватися за особами, які проживають одиноко, без сім'ї.

Наявність у сім'ї інших осіб з самостійним джерелом доходів, які не належать до категорії заробітку (наприклад, пенсіонерів), при буквальному і формальному тлумаченні п. 2 частини другої ст. 42 КЗпП не позбавляє працівника переваги на залишення на роботі, тому що в цьому випадку в сім'ї все одно відсутні інші працівники з самостійним заробітком.

В сім'ї позивачки відсутні інші працівники із самостійним заробітком, чоловік позивача є військовим пенсіонером (а.с.18). Крім того, позивачка має на утриманні дитину-інваліда (а.с.17).

ОСОБА_3 має на утриманні двох дітей, один з яких є учнем загальноосвітньої школи, інший студентом вищого учбового закладу. Стаж роботи на посаді в управлінні останньої становить два роки, загальний стаж роботи з 1998 року.

Таким чином, оскільки при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації позивач ОСОБА_1 користується переважним правом на залишення на роботі на підставі пунктів 2,3 частини другої ст. 42, а ОСОБА_3 на підставі п.1 частини другої ст. 42 КЗпП, тому позивач, має бути визнаний таким, що має більше переваг у залишенні на роботі перед працівником, що користується таким правом за одним пунктом.

У зв'язку з цим вимога позивача про визнання незаконним її звільнення у зв'язку із скороченням штатів, без дотримання вимог вказаної норми, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Приписами ч.3 ст.235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Позивач була звільнена з посади 01 серпня 2014 року та відповідно до рішення Пирятинського районного суду від 25 вересня 2014 року поновлена на посаді з 07 жовтня 2014 року.

Відповідно до положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348) було обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу. Згідно довідки виданої Управління державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області від 23.09.2014 № 03.1-26/342 у провідного казначея ОСОБА_1 на час звільнення середньомісячна заробітна плата складала 2529,82 грн.

Період вимушеного прогулу склав 2 повних місяці та 4 робочих днів у жовтні 2014 року.(по день прийняття на роботу за переведенням).

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить 5499,61грн = (2529,82х2)+(2529,82 /23 (кількість робочих днів у жовтні 2014 ) х4 ( робочих днів вимушеного прогулу у жовтні ).

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі вказує, що оскільки позивачці була виплачена вихідна допомога, та на її суму повинно бути зменшене стягнення за вимушений прогул. Посилається на п. 32 Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 1992 р.

Колегія суддів зазначає, що таке посилання є помилковим, оскільки зазначений пункт Пленуму, з відповідними змінами, вказує на врахування виплат які мали місце за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції стягнув виплати лише за період за якій позивачка не мала заробітку (доходу).

Щодо права підприємства стягнути з працівника вихідну допомогу і грошову компенсацію за невиплачену відпустку, про що зазначає відповідач, посилаючись на лист Мінпраці та соціальної політики, то відповідні стягнення не є предметом даної справи, і ці питання повинні вирішуватися поза межами вирішення даного спору.

Як слідує з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постанова Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" N 4 від 31.03.1995 року вказує, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, позивачці ОСОБА_1 неправомірним звільненням з посади було завдано моральної шкоди, яка полягала, зокрема, у приниженні її ділової репутації, у зв'язку з чим остання змушена була доводити її у судовому порядку, що призвело до негативних наслідків, зневіри, завдало позивачу моральних та душевних страждань та необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Все це призвело до втрати нею нормальних життєвих зв'язків, погіршення стосунків з оточуючими людьми.

Проте, оцінений позивачем розмір спричиненої їй шкоди є завищеним, тому, проаналізувавши надані позивачем докази, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 500 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

При цьому колегія суддів зазначає, що вимоги про стягнення моральної шкоди судом першої інстанції були задоволені частково та в частині відмови позивачем постанова суду не оскаржена.

Положення ст. 233 КЗпП України передбачає, що працівник має право звернутися до суду за вирішенням трудового спору місячний строк з дня видачі наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивачка ОСОБА_1 була ознайомлена та отримала копію наказу про звільнення 31.07.2014 та 28.08.2014 подала до суду позов про поновлення на роботі. Рішенням Пирятинського районного суду від 25.09.2014 року її позовні вимоги задоволені та вона була поновлена на посаді з 07.10.2014. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12.11.2014 рішення Пирятинського районного суду від 25.09.2014 скасоване та провадження у справі закрите, оскільки справа не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства. З адміністративним позовом до суду позивачка звернулася 12.12.2014. Таким чином, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору не є пропущеним, оскільки позивачка своєчасно вчиняла дії щодо оскарження звільнення. Помилка у підсудності не може бути підставою для визнання пропуску строку звернення до суду без поважних причин.

Проте, задовольняючи апеляційну скаргу частково, колегія суддів виходить з наступного.

Так, згідно п.1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам, а відповідно до ч.2 цієї ж статті окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією з сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011 р. Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів і здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Враховуючи, що управління Державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області є територіальним підрозділом Державної казначейської служби України, тобто, відноситься до інших державних органів, то дана справа предметно підсудна окружному адміністративному суду, у зв'язку з чим, позовні вимоги вирішені неповноважним судом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.01.2015р. по справі № 544/2596/14-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 з посади провідного казначея відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління державної казначейської служби України в Пирятинському районі Полтавської області у зв'язку із скороченням штату згідно п.1 ст. 40 КЗпП України - незаконним.

Стягти з Управління державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області, юридична адреса вул. Леніна, 41 м. Пирятин Полтавської області, ідентифікаційний код 37958534, на користь ОСОБА_1, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5499 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 61 копійка з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Стягти з Управління державної казначейської служби України у Пирятинському районі Полтавської області, юридична адреса вул. Леніна, 41 м. Пирятин Полтавської області, ідентифікаційний код 37958534, на користь ОСОБА_1, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Тацій Л.В. Повний текст постанови виготовлений 23.03.2015 р.