Ухвала суду № 43234262, 19.03.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1115/14-ц

Провадження № 22-ц/779/677/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 03 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №155 від 25 липня 2005 року в сумі 11 312 грн. 84 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 25 липня 2005 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №155, згідно якого останній отримав кредитні кошти у сумі 18 000 доларів США зі сплатою 13% річних з порядком погашення основної суми заборгованості згідно графіку, встановленому п. п. 1.1, 1.1.1 Кредитного договору терміном до 23 липня 2010 року.

Посилаючись на те, що в результаті порушення відповідачем умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, станом на 25 березня 2014 року утворилася заборгованість в сумі 1 090,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 11 312 грн. 84 коп., банк просив позов задовольнити.

Рішенням Косівського районного суду від 03 жовтня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №155 від 25 липня 2005 року у розмірі 11 312 грн. 84 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом - 421,08 доларів США, що еквівалентно 4 369, 21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 541,01 доларів США, що еквівалентно 5 613,60 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 58,23 доларів США, що еквівалентно 604,16 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків 69,95 доларів США, що еквівалентно 725,87 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, не погоджується з висновком суду про переривання перебігу позовної давності по сплаті процентів за користування кредитом, і відповідно, по вимогах про сплату пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті процентів, а також про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів.

Зазначає, що початок перебігу позовної давності щодо сплати процентів за користування кредитними коштами пов'язується не зі строком припинення дії кредитного договору, а з фактом, який свідчить про порушення прав банку. Згідно умов договору він повинен був здійснити останній платіж по сплаті процентів у повному обсязі 23.07.2010 року, однак, не виконав цього зобов'язання і за правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо таких вимог розпочався 24.07.2010 року. Оскільки по закінченні дії кредитного договору він продовжував вносити кошти на погашення процентів, відбулося переривання перебігу позовної давності.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, останній платіж він здійснив 12.11.2010 року, а, отже, перебіг позовної давності щодо вимог по сплаті процентів за користування кредитом розпочався 13.11.2010 року та закінчився 12.11.2013 року. В той же час банк звернувся до суду лише 29.05.2014 року, тобто після спливу позовної давності щодо вимог про сплату процентів за користування кредитом, клопотання про поновлення перебігу позовної давності щодо таких вимог не подавав.

Судом не враховано вимог ст. 258 ЦК України, згідно якими пеня за несвоєчасне повернення кредиту підлягала до стягнення тільки за період з 03.10.2013 року по 01.04.2014 року.

За наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким розірвати кредитний договір, відмовити позивачу в задоволенні вимоги у повному обсязі щодо стягнення процентів за користування кредитом в сумі 541,01 доларів США, у зв'язку зі спливом позовної давності щодо такої вимоги; відмовити позивачу в задоволенні вимоги у повному обсязі щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 69,95 доларів США у зв'язку із спливом позовної давності щодо такої вимоги; застосувати положення ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність в один рік щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по поверненню кредиту; встановити розмір заборгованості ОСОБА_2 по кредитному договору в сумі 277,63 доларів США, яка випливає з наданих ним розрахунків та визначити його зобов'язання по кредитному договору за курсом іноземної валюти, що існував на час отримання ним кредиту, а саме 5,05 грн. за 1 долар США.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином був повідомлений.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» направив суду клопотання, в якій просить справу розглядати у їх відсутності.

Вислухавши доповідача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 липня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №155, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 18 000 доларів США зі сплатою 13% річних з порядком погашення основної суми заборгованості згідно графіку, встановленому п. п. 1.1, 1.1.1 кредитного договору, терміном до 23 липня 2010 року.

Згідно п. 1.2 договору, кредит надавався позичальнику на ремонт житлового будинку.

Відповідно до п. 2.5 укладеного договору, у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його користування, кошти в першу направляються на сплату прострочених процентів за його використання.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору, у разі прострочення позичальником строків повернення кредиту, визначених п. п. 1.1., 2.6.3., 3.2.3., 4.4., 5.4. цього договору та сплати процентів, визначених п. 2.4. договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в цей період.

Пунктом 2.6 кредитного договору сторони погодили, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісії, визначених, відповідно, в п. п. 1.1 та 3.3.16 цього Договору.

Про намір змінити розмір процентів та/або комісії за дострокове погашення кредиту, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідний Договір про зміну умов договору (п.2.6.1).

У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів та/або комісії за дострокове погашення кредиту, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1. цього договору підписати наданий кредитором Договір про зміну умов договору.

За умовами п. 2.6.3 кредитного договору, у разі непогодження з запропонованими кредитором розмірами процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1 цього договору повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

09 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI, відповідно до якого ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а відтак - не має зворотної дії в часі.

Таким чином, рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, які прийняті починаючи з 9 січня 2009 року, є неправомірними.

З матеріалів справи вбачається, що у передбаченому п. 2.6.1 кредитного договору порядку банк направив відповідачу лист від 10.10.2008 року про підвищення розміру процентної ставки за договором до 16% річних з 20.10. 2008 року, який ОСОБА_2 було одержано 18.10.2008 року.

Зі змісту листа вбачається, що підвищення процентної ставки було прийнято на підставі рішення Управляючого комітету роздрібного бізнесу АКБ «Укрсоцбанк» №380 від 24.09.2008 року.

При цьому, при надісланні зазначеного листа, банк роз'яснив позичальнику про його подальші дії у разі непогодження з підвищенням процентної ставки, однак відповідач проігнорував пропозицію банку, відповідного листа про свою незгоду чи згоду із збільшенням процентної ставки не висловив, а також не повернув існуючу заборгованість за кредитом, не сплатив нарахованих процентів, комісій тощо, та почав вносити щомісячні платежі з урахуванням підвищеного розміру процентної ставки.

Виходячи з норм частини 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, (навіть за відсутності підписаної додаткової угоди), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.

А тому колегія суддів вважає, що новий розмір процентної ставки за користування кредитом вважається таким, що погоджений із позичальником.

У зв'язку з цим відсутні підстави для зарахування коштів, які були сплачені за новим розміром процентної ставки, для зарахування погашення тіла кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як і з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов'язаний був щомісячно погашати тіло кредиту та щомісячно сплачувати відсотки в розмірі та у строки, визначені договором.

А також умовами договору встановлена відповідальність за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 25 березня 2014 року заборгованість відповідача становить 1 090,27 доларів США, що по курсу НБУ становить 11 312 грн. 84 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом - 421,08 доларів США, що еквівалентно 4 369, 21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 541,01 доларів США, що еквівалентно 5 613,60 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 58,23 доларів США, що еквівалентно 604,16 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків 69,95 доларів США, що еквівалентно 725,87 грн.

Встановлено, що по закінченню строку дії договору відповідачем частково здійснювалося погашення тіла кредиту та процентів.

Останній платіж відповідачем було сплачено 20 січня 2012 року в сумі 300 доларів, які банком зараховано на погашення тіла кредиту.

Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховуються.

З врахуванням того, що боржник вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу та є підставою для переривання позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, аналіз норми ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Згідно наданого банком розрахунку пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів вбачається, що розрахунок пені здійснено за період з 24.03.2013 року по 24.03.2014 року, тобто в межах позовної давності за один рік.

За наведених підстав, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності та обґрунтовано стягнув заборгованість за кредитним договором в сумі 1 090,27 доларів США, що по курсу НБУ становить 11 312 грн. 84 коп.

Враховуючи, що мало місце переривання строку позовної давності щодо погашення заборгованості по кредиту, таке переривання строку позовної давності стосується і заборгованості по процентам, а тому не заслуговують на увагу доводи апелянта з цього приводу.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить розірвати кредитний договір, разом з тим, такі позовні вимоги в суді першої інстанції ним не заявлялися.

Оскільки кредитний договір було укладено в іноземній валюті, відповідач погодився здійснювати його погашення у валюті кредиту, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не гарантується, вимога апелянта про визначення зобов'язання по кредитному договору за курсом іноземної валюти, що існував на час отримання ним кредиту, є необґрунтованою.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 03 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський