Ухвала суду № 43228969, 17.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 р. Справа № 814/3262/13-а

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року по справі за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання" до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання" звернулося до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, якими йому визначено грошові зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 2720 гривень, податку на доходи фізичних осіб в сумі 3487,71 гривень, податку на додану вартість - 10197,50 гривень та податку на прибуток в сумі 287275 гривень.

Суд першої інстанції своєю постановою від 27 серпня 2013 року позов задовольнив.

Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області ДПС, якими КП "Житлово-експлуатаційне об'єднання" визначено грошове зобов'язання від 07.03.2013 р. № 0000122201 на суму 287011,50 грн., № 0000142201 на суму 10197,50 грн., № 0000191702 частково на суму 2355,23 грн., з яких основного платежу 1277,26 грн. та 1077,97 грн. штрафних санкцій, №0000012250 частково на суму штрафних санкцій 1224,00 грн. та від 12.06.2013 р. № 0000292201 на суму 263,50 грн., № 000032250 на суму 2720,00 гривень.

Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в грудні-січні 2012-2013 р.р., Южноукраїнська ОДПІ провела планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої було складено Акт №9/22-01/31537375 від 18.02.13.

За наслідками перевірки 07.03.13 уповноваженою особою Южноукраїнської ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000012250 про визначення КП "ЖЕО" штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки в сумі 1502 гривень, №0000191702 про визначення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3487,71 гривень, №0000142201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10197,50 гривень, №0000122201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 287011,50 гривень.

Під час перевірки податківці не погодилися з віднесенням підприємством до валових витрат коштів, сплачених за капітальній ремонт ліфтів (в якості заробітної плати, нарахуваннями на заробітну плату, а також підрядної організації МПП "Парк") на загальну суму 1257169 гривень.

Крім того, також податкові ревізори не визнали можливим зменшити підприємству об'єкт оподаткування за рахунок коштів сплачених на користь ТОВ "Либертин" на суму 46804 гривень.

Протягом 2011 та 1-3 кварталів 2012 року КП "ЖЕО" витратило 1257169 гривень на капітальній ремонт ліфтів, розташованих у багатоквартирних будинках комунальної власності, які обслуговуються позивачем.

Частина цих коштів була сплачена підрядній організації МПП "Парк" 577356 гривень, частина нарахована в якості заробітної плати працівникам самого КП "ЖЕО" 470416 гривень, частина - сплата до соціальних фондів з нарахованої заробітної плати працівників підприємства 172593 гривень.

Як зазначено в Акті, податковий орган вважає, що кошти витрачені на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, відповідно до п.п.139.5, 139.1, 146.11 Податкового кодексу України не підлягають включенню валових витрат, оскільки зазначені основні засоби підлягають амортизації.

Але, в цьому випадку слід врахувати ту обставину, що ліфти у багатоквартирних будинках не є власністю позивача, не є основним засобом у розумінні ст.14 Податкового кодексу України. Позивач, як обслуговуюча будинок організація, не придбавав зазначені ліфти, не будував їх, а отримав на баланс від міськради безоплатно лише для технічного обслуговування. Саме за технічні обслуговування, у тому числі і ліфтів, позивач отримує плату від мешканців зазначених багатоквартирних будинків.

Крім того, відповідно до п.144.1 ПК України амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансної вартості всіх груп основних засобів.

Враховуючи, що позивачем не було перевищено 10% сукупної балансової вартості, віднесеної до витрат, підприємство не допустило з цього приводу порушення вимог ПК України.

05.12.11 КП "ЖЕО" уклало договір поставки з ТОВ "Либертин". Відповідно до цього договору позивач сплатив постачальнику 48947,83 гривень, з них податку на додану вартість 8157,87 гривень.

ТОВ "Либертин" поставив позивачу лист оцинкований, цемент, електроди та ін. будівельні матеріали, та надав відповідні податкові накладні №16, №21 від 16.02.12, №86 від 07.05.12, №90 від 25.05.12, №82 від 21.06.12, №99 від 23.07.12.

Позивач врахував кошти, сплачені на користь ТОВ "Либертин", у власному податковому обліку в якості валових витрат та податкового кредиту.

Податківці не визнали це право за позивачем, оскільки Актом про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Либертин" не підтверджено зазначені витрати.

Відповідно ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Відповідно до ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічне регулювання має і податок на прибуток підприємств у ст. 138 ПК України.

Таким чином, відповідно до Кодексу у підприємства є право на включення до валових витрат та податкового кредиту сплачених сум іншому платнику податку за умови проведення реальної господарської операції та наявності первинних документів, які підтверджують її проведення

На час укладання договору з позивачем ТОВ "Либертин" мав необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебував на обліку у органах податкової служби та мав свідоцтво платника податку на додану вартість. Оскільки Державна податкова служба зареєструвала ТОВ "Либертин" платником ПДВ, видала йому Свідоцтво за №100313858, яке це посвідчує, її органи не мають права заперечувати можливість формування податкового кредиту за рахунок цього підприємства.

Ті обставини, що у ТОВ "Либертин" недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнані фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та валовим витратам, тим, що на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

Позивач не мав взаємовідносин з підприємствами ПП "Пояс Оріона", ТОВ "Віджі Буд", ПП "Агачель", не сплачував на їх користь коштів, не отримував від них податкових накладних, не формував за їх рахунок свій податковий обліку, а тому посилання в Акті перевірки КП "ЖЕО" про протиправну діяльність цих підприємств є недоречними, та жодним чином не можуть стосуватися самого позивача та впливати на його податковий облік.

Відповідно до роз'яснення Вищого адміністративного суду України, викладеного у листі № 742/11/13-11 від 02.06.11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Досліджуючи питання реальності та товарності господарської операції, вбачається, що у позивача є не тільки обов'язкові у такому випадку документи (видаткові, податкові накладні, договір, платіжні доручення), а є посвідчення якості на зазначену продукцію. Крім того, постачання ТОВ "Либертин" продукції позивачу підтверджується журналом по контролю за переміщенням транспорту товариства.

Податковим кодексом України не передбачається солідарної відповідальності для всіх учасників господарської діяльності по всім ланцюгам постачальників.

Отже, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового обліку покупцем та його зобов'язань зі сплати податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.10 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.10 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.11 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії.

Відповідно до ч.2 ст.160, 244-2 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних відносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

За наявності всіх необхідних відповідно до Податкового кодексу України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи), що підтверджують право на податковий кредит і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на цей податковий кредит та відповідні витрати, для зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

Щодо нарахування податку на доходи з фізичних осіб, то податковий орган виходив з того, виплачені позивачем кошти своїм робітникам за капітальний ремонт, є не оплатою праці за трудовим договором, а оплатою праці за цивільно-правовим договором, а тому оподаткування повинно відбуватися без врахування соціальних внесків.

Зазначені твердження податкового органу спростовуються копіями трудових договорів, відповідно до яких працівник виконує правила внутрішнього розпорядку, дотримується правил трудової дисципліні та отримує заробітну плату. Вся оплата за виконану роботу виплачувалась бухгалтерією підприємства у складі заробітної плати, чому підтвердження розрахункової листки працівників підприємства.

В Акті перевірки податковим органом відображено порушення норм регулювання готівки в частині сплати грошових коштів на підставі документів на придбання товарно-матеріальних цінностей. Податківці визнали неналежними 21 касовий та товарний чек, у зв'язку з тим, що на їх думку, він не відповідає встановленому зразку.

Проте, зазначені первинні документи повністю відповідають вимогам, викладеним у п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також, законодавством не встановлено якогось конкретного зразка товарного чека, а тому вимоги ревізорів про те, що первинні документи КП "ЖЕО" не відповідають встановленим зразкам є безпідставними.

В ході перевірки порядку дотримання здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу ревізорами встановлено порушення п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме невиконання щоденного друку на реєстраторі розрахункових операцій фіскальних звітних чеків та їх зберігання у відповідних книгах обліку розрахункових операцій.

Податковим органом не враховано, що у зазначені дні КП "ЖЕО" не працював та не здійснював розрахункові операції. Про відсутність необхідності роздруковувати фіскальні звітні чеки у дні, коли підприємство не працює зазначено у листі ДПС України від 07.03.13.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 04.06.13 по справі №21-155а13 за позовом ТОВ "Славяни" до ДПІ висловлена позиція, що відповідний орган державної податкової служби може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій. Не виконуючи протягом певного періоду обов'язку щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи роздрукований чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області , - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року по справі за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання" до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк