Рішення № 43228816, 24.03.2015, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

19 березня 2015р. справа №927/329/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Чернігівторгбуд»,

вул.Ушинського,109км, м. Чернігів, 14014

До відповідача: Державного підприємства «Чернігівторф»,

вул.Борисенка,35а, м. Чернігів

Про стягнення 4183грн. 97коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Глібко В.П. представник довіреність №415 від 29.10.2014р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 3274,77грн. інфляційних збитків за період з 01.04.2007р. по 01.02.2015р. та 909,20грн. 3% річних за період з 01.04.2007р. по 01.02.2015р.

Представник відповідача в судовому засіданні надав клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом та залучено до матеріалів справи.

Від позивача до початку судового засідання надійшло клопотання №71 від 13.03.2015р. про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.

Від позивача до початку судового засідання надійшло клопотання №69 від 13.03.2015р. про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.

Від позивача до початку судового засідання надійшло клопотання №72 від 13.03.2015р., в якому просив суд направити на адресу відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області суддівський запит щодо отримання письмової інформації стосовно виконання рішення суду від 06.03.2007р. у справі №7/41.

Представник відповідача в судовому засіданні залишив вирішення клопотання про витребування інформації на розсуд суду.

Представник відповідача у судовому засіданні повідомив про відсутність доказів виконання рішення суду №7/41 від 06.03.2007р.

З огляду на відсутність заперечень відповідача щодо факту невиконання судового рішення від 06.03.2007р. у справі №7/41 та неподання відповідачем належних, допустимих доказів, що спростовують твердження позивача про невиконання відповідачем станом на теперішній час судового рішення від 06.03.2007р. у справі №7/41, неподання відповідачем доказів сплати боргу у сумі 3832,00грн., суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про витребування інформації стосовно виконання судового рішення від 06.03.2007р. у справі №7/41.

Від позивача до початку судового засідання надійшло клопотання №79 від 13.03.2015р. про розгляд справи без участі його представника, зазначивши, що всі витребувані судом документи надіслані поштою.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи без участі представника позивача. Суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, оскільки це є правом сторони, а явка уповноваженого представника позивача в судове засідання не визнавалася обов'язковою.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в реєстрі станом на 19.03.2015р. значиться Державне підприємство «Чернігівторф», ідентифікаційний код 02968220, місцезнаходження м. Чернігів, вул.Борисенка,35а.

Від відповідача до початку судового засідання надійшов відзив на позовну заяву №121 від 17.03.2015р., в якому проти позову заперечував та зазначив, що наказ господарського суду №7/41 від 06.03.2007р. про стягнення коштів з підприємства перебуває весь час на виконанні у ВДВС і вини підприємства в цьому немає, так як на всі рахунки та майно ДП «Чернігівторф» ВДВС ГУЮ в Чернігівській області накладений арешт, таким чином позивачу необхідно звернутися до адміністративного суду з позовом про бездіяльність державного виконавця, грошові кошти з підприємства відповідача списуються та розподіляються виключно державним виконавцем. Відповідач просив при розгляді справи врахувати відсутність вини підприємства в погашенні боргу та скрутний фінансовий стан відповідача по справі, а також врахувати, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні до суду.

У судовому засіданні 19.03.2015р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

У зв'язку з відсутністю у судовому засіданні представника позивача суд оголосив позовну заяву.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву та заявив про застосування строку позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Суд прийняв до розгляду заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

В силу ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду Чернігівської області від 06 березня 2007 року у справі № 7/41 встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством «Чернігівторгбуд» та Державним підприємством «Чернігівторф» 20.10.1998р. укладено договір підряду, згідно якого ВАТ «Чернігівторгбуд» зобов'язувався виконати роботи по ремонту покрівлі гаражу, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Борисенка, 35А, що ВАТ «Чернігівторгбуд» належним чином був виконаний договір згідно актів приймання виконаних робіт № 39 за листопад 1998р. та № 33 за жовтень 1998р., загальна вартість робіт склала 3832грн. Вказаним рішенням стягнуто з Державного підприємства «Чернігівторф» на користь Відкритого акціонерного товариства «Чернігівторгбуд» 3832,00грн. боргу, 102,00грн. державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Чернігівторгбуд» (державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 25.01.2012р., номер запису 10641050008002181) Публічне акціонерне товариство «Чернігівторгбуд» є повним правонаступником всіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Чернігівторгбуд».

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Як вбачається із наданих позивачем документів наказ господарського суду Чернігівської області від 20.03.2007р. про примусове виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 06.03.2007р. у справі №7/41 знаходиться на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (постанова про поновлення виконавчого провадження від 04.01.2013р. ВП №3392723, лист відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області №70А/3 від 27.11.2014р.), але на даний час рішення господарського суду Чернігівської області у справі № 7/41 не виконано.

Окрім того, невиконання рішення суду від 06.03.2007р. у справі № 7/41 підтверджується матеріалами справи та відповідачем. Заборгованість відповідача перед позивачем на час розгляду справи становить 3832,00грн., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Між тим, слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до ч. 3 п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому вищезазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3274,77грн. інфляційних збитків за період з 01.04.2007р. по 01.02.2015р. та 909,20грн. 3% річних за період з 01.04.2007р. по 01.02.2015р.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив врахувати, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні до суду, яке суд розцінює як подання заяви відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України.

Окрім того, представник відповідача у судовому засіданні заявив про застосування строку позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Суд прийняв до розгляду заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Згідно поштового штемпеля на конверті (а.с.36) позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача 02.03.2015р.

З огляду на час звернення позивача до суду за захистом порушеного права - 02.03.2015р., і те, що право щодо стягнення інфляційних нарахувань за лютий 2012р. у позивача виникло лише з 07.03.2012р., дати повідомлення Державним комітетом статистики України індексу споживчих цін (індекс інфляції) у лютому 2012 року, яке було опубліковано в газеті Урядовий кур'єр 07.03.2012, № 44, суд доходить висновку, що позивачем відповідно пропущено трирічний строк позовної давності щодо стягнення інфляційних нарахувань за період з 01.04.2007р. по 31.01.2012р. та 3% річних за період прострочення з 01.04.2007р. по 01.03.2012р., і підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності відсутні.

Оскільки відповідач скористався своїм правом, передбаченим ч. 3 с. 267 Цивільного кодексу України, та подав заяву про застосування позовної давності, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань за період з 01.04.2007р. по 31.01.2012р. та трьох процентів річних за період з 01.04.2007р. по 01.03.2012р. задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно з п.3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Господарський суд Чернігівської області з врахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, здійснив перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних, які нараховані за період з 01.02.2012р. по 01.02.2015р.

Під час перевірки судом встановлено безпідставне нарахування позивачем індексу інфляції за лютий 2015р., оскільки право на стягнення інфляції виникло у позивача з 08.03.2015р. (індекс інфляції за лютий 2015р. визначений 11.03.2015р., Урядовий кур'єр №44), тобто на момент подання позову (02.03.2015р.) індекс інфляції за лютий ще не був встановлений. Крім того, нарахування інфляції за 1 день суперечить вимогам чинного законодавства. Також при перевірці розрахунку нарахованих інфляційних, судом взято до уваги, що позивачем за період 01.01.2015р. по 31.01.2015р. враховано індекс інфляції 103,0 та нараховано 114,96грн.

З огляду на вище викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в сумі 979,54грн. за період з 01.02.2012р. по 31.01.2015р. В решті стягнення суми інфляційних нарахувань позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та пропуском строку позовної давності.

Позовні вимоги в часині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 335,80грн. за період з 02.03.2012р. по 01.02.2015р. В решті стягнення 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку позовної давності та у зв'язку з допущеними помилками при здійсненні розрахунку 3% річних.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність його вини у невиконанні зобов'язань перед позивачем та скрутний фінансовий стан судом не приймаються до уваги, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1.10. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач в порушення ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання своєчасно не виконав, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 979,54грн., в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 335,80грн. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 574,37грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 267, 526, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємство «Чернігівторф» (вул. Борисенка, 35-а, м. Чернігів, ідентифікаційний код 02968220, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Чернігівторгбуд» ( вул. Ушинського, 109 км, м. Чернігів, р/р 2600400018609 філія АТ «УкрЕксімбанк» у м. Чернігові, МФО 353649, ідентифікаційний код 01547657) 979грн.54коп. інфляційних нарахувань; 335грн.80коп. трьох процентів річних, 574грн.37коп. судового збору.

Наказ видати після набранням судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 24.03.2015р.

Суддя Н.Ю.Книш