Ухвала суду № 43224548, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2015 р. м. Київ К/800/33537/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Полібуд-2»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013

у справі №1570/5155/12

за позовом Приватного підприємства «Полібуд-2»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Полібуд-2» (далі по тексту - позивач, ПП «Полібуд-2») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Одеси ДПС), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0002022301, від 20.08.2012 №0000772334.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правових відносин з платником податків ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ» в квітні, травні 2011 року, за результатами якої складено акт від 06.08.2012 №1008/22-34/24538632/54, в якому зазначено порушення позивачем вимог п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 20.08.2012 №0000772334 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем в розмірі 74000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.; від 17.08.2012 №0002022301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, за основним платежем в розмірі 85100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн.

Судами зазначено, що перевіркою відображення в обліку та звітності операцій по взаємовідносинам з ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ» за період: квітень, травень 2011 року, податковим органом було встановлено порушення, які виникли за рахунок невідповідності відображення показників бухгалтерського обліку та податкового обліку, реально здійсненій господарській операції та включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціям, за придбання підрядних робіт виконавця, які позивач, фактично не отримував.

Висновки відповідача обґрунтовані тим, що ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ» не знаходиться за юридичною адресою, в нього відсутні основні засоби, складські приміщення, виробничі потужності для виконання будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів для займання господарською діяльністю, товариством здійснюється проведення транзитних потоків, направлених на виконання операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції виконуються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що у сукупності вказує на безтоварність операцій проведених зазначеним контрагентом з позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції погодився з твердженням відповідача про допущення порушень позивачем податкового законодавства.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Згідно 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 визначено поняття витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім зміни капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс встановлює єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України), зокрема, це суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ» укладені договори субпідряду №10 від 01.04.2011, № 13 від 01.05.2011, предметом яких є виконання робіт з оздоблення фасаду житлового будинку № 8 мікрорайону «Радужний» в м. Одесі.

Зазначені договори були укладені на виконання умов договору підряду №16а від 31.03.2011, укладеного між ТОВ «Руником-Стройінвест» та ПП «Полібуд-2», на виконання робіт по утепленню фасаду з наступною штукатуркою та фарбуванням структурними фарбами на зазначеному жилому будинку.

Виконані роботи були прийняті генпідрядником на підтвердження чого до суду були надані акти типової форми №КБ-2в від 01.04.2011 та від 01.05.2011.

Оплата наданих послуг була здійснена у безготівковій формі, про що свідчать надані копії платіжних доручень.

На виконання вимог договорів субпідряду ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ» надало позивачу податкові накладні №612 від 27.04.2011, №673 від 29.04.2011, № 471 від 31.05.2011, які складені відповідно до Закону.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем не було доведено, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкового кредиту та формування валових витрат з метою мінімізації податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Окрім зазначеного, жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ЛУГПРОМСТРОЙСАНТЕХМОНТАЖ», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Полібуд-2» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2012.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)А.Ф. Загородній