Ухвала суду № 43224531, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2015 м. Київ К/9991/32888/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а/0870/7274/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове - виробниче

підприємство „Техенергоснаб"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

за участі: Прокуратури Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Наукове - виробниче підприємство „Техенергоснаб" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000242307 від 18.04.2011.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за грудень 2010 року та складено акт № 868/23-08/31044540 від 28.03.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000242307 від 18.04.2010, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 2117542, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 року в сумі 1694034 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічне регулювання встановлено і ПК України, зокрема, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктами 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів у ТОВ „НВПП „Техенергоснаб", ТОВ „Майбуд", ТОВ „Анклав-Техно", підтверджується належним чином оформленими первинними, розрахунковими та платіжними документами, що, зокрема, податковим органом не заперечується, що понесені витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивач, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Також, слід враховувати, що пунктами 3, 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984, (далі - Порядок) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 5.2 розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Однак, в розглядуваній ситуації під час проведення документальної перевірки відповідачем не досліджувались первинні документи, які стали підставою для формування позивачем даних податкового обліку, а всі висновки щодо порушення позивачем податкової дисципліни, викладені в акті, ґрунтуються виключно на даних податкової звітності товариства, автоматизованих інформаційних систем податкового органу та актів документальних невиїзних перевірок контрагентів позивача, отриманих від ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя: акт перевірки № 156/2305/35142334 від 17.03.2011 ТОВ „Майбуд" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 та податку на додану вартість за період з 01.03.2010 по 30.04.2010 та з 01.10.2010 по 31.01.2011, акт перевірки №147/2302/36097314 від 15.03.2011 ТОВ „Анклав-техно" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.01.2011; акт перевірки №154/2302/36097314 від 17.03.2011 ТОВ „Технолітбуд" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та слати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.01.2011, які, в свою чергу, не можуть бути беззаперечним підтвердженням порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР та ПК України.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення спірних господарських операцій, що податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, зокрема, від господарських та виробничих можливостей постачальника або від звітування ним до органу державної податкової служби за місцем реєстрації (визнання контролюючим органом поданих контрагентом податкових декларацій), висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід визнати правильним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а/0870/7274/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а/0870/7274/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко