Ухвала суду № 43224515, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/9991/38087/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а-18755/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Маркет-Сервіс3»щодо повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.11р. по 31.01.11р. при взаємодії з ТОВ «Дніпробуд Стайл», за результатами якої складено акт від 15.06.11р. за № 257-22-2-32247132.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.46.1 ст. 46, п. 54.1. ст.54, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200, 201.1, 201.4, 201.5, 201.6, 201.7 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000442302 яким за позивачем визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35241,00грн. в тому числі 35240,00грн. за основним платежем та 1 грн. - штрафні санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, позивач мав господарські відносини з контрагентами ТОВ «Дніпробуд Стайл», ТОВ «Боул Тренд».

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами встановлено, що згідно актів, складених податковими органами, у ТОВ «Дніпробуд Стайл», ТОВ «Боул Тренд» відсутні можливості для здійснення господарської діяльності. Судами правомірно зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Платник податку має право формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин суди дійшли до висновку про те, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Дніпробуд Стайл», ТОВ «Боул Тренд», за якими сформовано податкову звітність та включено суми до податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3».

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а-18755/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс3» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-18755/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко