Ухвала суду № 43224514, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/45671/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельно - будівельна компанія „Агрострой" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а/1570/708/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельно - будівельна

компанія „Агрострой"

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельно - будівельна компанія „Агрострой" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0002112301/0 від 30.08.2010; №0002112301/1 від 29.09.2010; №0002112301/2 від 02.11.2010.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0002112301/0 від 30.08.2010; №0002112301/1 від 29.09.2010; №0002112301/2 від 02.11.2010.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „Агрохімторг" за період з 01.05.2010 по 31.05.2010 та складено акт №4566/23-6/36850333 від 20.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002112301/0 від 30.08.2010, за яким визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 122748, 17 грн.

В порядку адміністративного оскарження податкові скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін та прийнято рішення: № 0002112301/1 від 29.09.2010; №0002112301/2 від 02.11.2010; №0002112301/3 від 14.01.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1, пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР „Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 94421, 67 грн.

Вказаний висновок контролюючим органом, зроблено з підстав того, що ПП „Агрохімторг" відповідно до службової записки від 02.08.2010 не знаходиться за юридичною та фактичною адресою, а проведений аналіз податкової звітності свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

У зв'язку з не підтвердженням податкових зобов'язань по податку на додану вартість ПП „Агрохімторг" згідно з актом ДПІ у Київському районі від 05.08.2010 „Про неможливість проведення перевірки ПП „Агрохімторг" з питань підтвердження відомостей про взаємовідносинам з контрагентами, яким сформовано податковий кредит у вересні 2009 - червні 2010 року" вказується на порушення ТОВ „ТБК „Агрострой" та встановлення нікчемності правочинів.

В акті зазначено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до кредиту відповідно періоду, відображених у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації по податку на додану вартість за травень 2010 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено з ПП „Агрохімторг" договір поставки №03/05-1т від 03.05.2010.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем, фактичне виконання спірних контрактів підтверджується розрахунками, платіжними документами, накладні, які підтверджують здійснення господарських операцій по даному договору.

В бухгалтерському та податковому обліку вказані операції відображені в повному обсязі.

При цьому в акті перевірки не спростовується та обставина, що всі первинні документи, на підставі яких відображені у бухгалтерському та податковому обліках господарські операції позивача за спірний період відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996-Х1V „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також, відповідачем не спростовується факт того, що позивачем у перевіряємий період здійснило господарські операції з ПП „Агрохімторг" та суми податку на додану вартість були внесені до реєстру отриманих податкових накладних від контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періода, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість.

Отже, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реального здійснення господарських операцій, висновок суду про задоволення позову є правильним.

При цьому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи податкового органу про нікчемність спірної угоди з підстав порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже за приписами частини 1 статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Реальність проведених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельно - будівельна компанія „Агрострой" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а/1570/708/11 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельно - будівельна компанія „Агрострой" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а/1570/708/11скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.02.2011 у справі № 2а/1570/708/11 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко