Ухвала суду № 43208201, 20.03.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11023/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/397/15 Категорія: 27 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Подолюк В.А.,

суддів - Шевчук Л.Я., Киці С.І.,

при секретарі - Вергуну Т.С.,

з участю:

представника позивача - Курила Р.М.,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідча - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказує, що 13.02.2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції, правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачем ОСОБА_8 укладено кредитний договір за № 014/08-11/41024, за яким останньому надано грошові кошти в розмірі 52000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 13,75 % річних з кінцевим терміном повернення до 12.02.2015 року.

14.02.2013 року між банком та ОСОБА_8 укладено додаткову угоду № 014/03-116/41024-6 до вищевказаного кредитного договору, за умовами п.1.1.2 якої позичальнику було надано 358736,09 грн. на рефінансування заборгованості в національну валюту, а також, розроблено новий графік погашення кредитної заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 14.02.2008 року укладено договір іпотеки № 562, за яким передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м.

Крім того, 15.02.2013 року між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено додатковий договір № 192 до договору іпотеки № 562 від 14.02.2008 року.

Проте, позичальник належним чином не виконував взяті зобов'язання за кредитним договором, тому станом на 02.07.2014 року заборгованість за кредитним договором за № 014/08-11/41024 від 13.02.2008 року складає 397313,01 грн.: залишок заборгованості за основним боргом - 339607,60 грн. (в тому числі, прострочена заборгованість за основним боргом - 2431,38 грн.); заборгованість за відсотками; пеня - 7371,99 грн. (в тому числі, пеня за несвоєчасне повернення суми основного боргу - 538,52 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 6833,47 грн.).

Оскільки зобов»язання належним чином за вказаним правочином не виконуються в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором № 014/08-11/41024 від 13.02.2008 рку в сумі 397 313 грн. 01 коп., позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 14.02.2008 року посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 562, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та іпотекодавцями - ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, а саме: - нерухоме майно: трикімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., яка залежить ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло видане відділом по приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради 28.10.1999 року згідно з розпорядженням від 28.10.1999 року за № 2 384-р, перереєстрація права власності на квартиру проведена державним реєстратором, приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_9 15 лютого 2013 року, номер запису про право власності - 149650 - шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2015 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено на підставі ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 07 червня 2014 року.

В поданій апеляційній скарзі позивач посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права зазначає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідають встановленим обставинам справи оскільки Додатковою угодою № 014/03-116/41024-6 до Кредитного договору № 014/08-11/41024 позичальники погодили рефінансування заборгованості в національній валюті, одже вважає, що відбулася зміна валюти кредиту з доларів США на гривню. У зв'язку з цим просить, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача Курила Р.М., який підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, наведених в ній, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважають, що судом правомірно відмовлено з задоволені позову, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог заявлении у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.02.2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції, правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачем ОСОБА_8 укладено кредитний договір за № 014/08-11/41024, за яким останньому надано грошові кошти в розмірі 52000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 13,75 % річних з кінцевим терміном повернення до 12.02.2015 року (а.с. 5-8).

14.02.2013 року між банком та ОСОБА_8 укладено додаткову угоду № 014/03-116/41024-6 до вищевказаного кредитного договору, за умовами п.1.1.2 якої позичальнику було надано 358736,09 грн. на рефінансування заборгованості в національну валюту, а також, розроблено новий графік погашення кредитної заборгованості (а.с. 10-12).

В п. 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно п. 5.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків на умовах, передбачених цим договором (а.с. 6).

П. 9.1 договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченного платежу, за кожний день прострочення (а.с. 7).

Відповідно до п. 6.5 договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту (а.с. 7).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 14.02.2008 року укладено договір іпотеки № 562, за яким передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м. (а.с. 18-24).

Крім того, 15.02.2013 року між банком та ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено додатковий договір № 192 до договору іпотеки № 562 від 14.02.2008 року (а.с. 25, 26).

Ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 належним чином не виконував взяті зобов'язання за кредитним договором, тому станом на 02.07.2014 року заборгованість за кредитним договором за № 014/08-11/41024 від 13.02.2008 року складає 397313,01 грн.: залишок заборгованості за основним боргом - 339607,60 грн. (в тому числі, прострочена заборгованість за основним боргом - 2431,38 грн.); заборгованість за відсотками; пеня - 7371,99 грн. (в тому числі, пеня за несвоєчасне повернення суми основного боргу - 538,52 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 6833,47 грн.), що підтверджується розрахунком заборгованості.

Письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та договором іпотеки банком направлялася відповідачам 06.05.2014 року, позивач ставив перед відповідачами питання про виконання основного зобов'язання.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положення статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, якщо інше не встановлено щодо відшкодування, в тому числі, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Ч. 1 статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Виходячи з встановлених сбставин справи та наведених вимог законодавства, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи щодо неналежного виконання зобов»язань відповідачем ОСОБА_8 за кредитним договором, наявної суми заборгованості та підставності позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року за №1304-VIІ, протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Крім того, суд першої інстанції вірно врахував відсутність у матеріалах справи даних про те, що у відповідачів є інше, крім вищезазначеної квартири, житло, або що вони на даний час не зареєстровані у спірному житлі. Оскільки договір іпотеки було укладено щодо житлового приміщення, яке є постійним місцем проживання відповідачів, та у іноземній валюті, то до даних правовідносин підлягає застосованню вищезазначений Закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Доводи позивача щодо неврахування судом першої інстанції укладення додаткової угоди за якою відбулася зміна валюти кредиту з доларів США на гривню не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про відмову в позові саме з посиланням на положення Закону України «про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» оскільки укладення сторонами додаткової угоди є зміна умов споживчого договору, укладеного в іноземній валюті на забезпечення зобов»язань за яким і було укладено договір іпотеки.

Посилання представника позивача при апеляційному розгляді справи на неможливість позикодавця звернутися з аналогічним позовом до відповідачів в подальшому то ці мотиви суд апеляційної інстанції не враховує з тих підстав, що не може бути примусово звернуте стягнення на предмет іпотеки за вказаним правочином лише протягом дії цього Закону, про що прямо в ньому зазначено.

Інші доводи апеляційної скарги є довільним тлумаченням вимог норм матеріального законодавства та встановлених обставин справи які були предметом дослідження суду першої інстанції і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Отже рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає встановленим обставинам справи тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :